4. Світосприйняття первісної людини

На первісному етапі розвитку людини й формування людського суспільства зароджується культова свідомість, в основі якої лежали первісні вірування:

Тотемізм – культ священних предків. Кожне плем’я мало своїх священних предків, які частіше за все ототожнювалися з тваринами. Така система називалася тотемізм. Тотем – це не просто тварина, а божественна тварина, від якої пішли і реальні тварини й люди.

Фетишизм – обожнення предмета, який сприймається носієм демонічних сил і пов’язується з долею всього племені. Наприклад, індійці пуабло, визнаючи себе дітьми Сонця, відкривають у своєму житті перспективу, що виходить далеко за межі їх обмеженого існування.

Магія – це спосіб впливу на предмет через використання не їх об’єктивних якостей, а містичної причетності одне одному, де містичний зв'язок виступає знаряддям людської волі. Магія не могла фізично впливати на якість предметів і явищ, але магічні слова і обряди справляли вплив на людей, вселяючи відчуття єдності, оптимізму.

Первісні вірування формували уявлення людей про самих себе, про природу й світ, які систематизувалися у міфології, що відігравала в той час роль суспільної ідеології. Міфологія – це форма суспільної свідомості, зображення усього світу наповненого живими істотами, наділеними чудесними й фантастичними якостями. Міфологію складали міфи. Як відомо, міфи – це фантастичні символічні уявлення людей про світ, а також оповідання про поганських богів і надприродних героїв. Компенсуючи недостатність знань про природу, вони становлять першу історичну форму культури. Міф не давав об’єктивної картини світу, а лише наділяв його певним сенсом. Це, насамперед, одухотворені сили та явища природи, яких бояться та яким приносять жертви, покладаючи на них свої надії. Кожне плем'я створювало своїх богів і міфологічних персонажів, тому релігія первісних людей і називається “язичництво” або народна релігія. Головним призначенням міфів була побудова картини світу й з’ясування у ній місця самої людини, що відображує типологія міфів.

Типи міфів:

• етіологічні (причинно-пояснювальні) – трактує причини й обставини виникнення різних природних явищ, культурних рис, соціальних об’єктів. Це розповіді про походження тварин і рослин, суші й моря, небесних світил, форм господарської діяльності й т.п.).

• космогонічні – оповідають про походження космосу як цілісної системи, його структуру – вертикально-лінійну, що складається з підземного, земного та небесного світів, пронизаних єдиним стрижнем – світовим деревом або світовою горою, та горизонтально-концентричну, що складається з вузького кола “домашнього” світу та безкраїх просторів “чужого”, ще неосвоєного культурою, про перетворення хаосу в упорядкованість і розширення культурного світу.

• антропологічні – присвячені обставинам походження першої людини або першопредків племені чи роду.

• астральні – розповідають про зірки й планети, обставини їхньої появи на небосхилі й стосунки між ними.

• есхатологічні – про загибель, “смерть”, або “кінець світу” (всесвітній потоп у “Епосі про Гільгамеша”, біблейському Апокаліпсисі, давньогрецькому міфі про “Девкаліона й Пірру”).

• календарні – трактують зміну сезонів року як циклічний процес умирання й відродження природи.

Персонажі міфів:

• першопращури – група персонажів, що уособлюють прабатьків ранніх людських співтовариств, прабатьки, яким нащадки завдячують своїм існуванням, або тотемні істоти, що набувають поступово антропоморфного (людиноподібного) вигляду.

• культурні герої – це персонажі, які вперше створюють для людини різні культурні чи побутові атрибути – вогонь, житло, їжу, одяг, знаряддя праці й полювання, різні види мистецтв, правила поведінки, закони. У слов’янській та українській міфології це – Велес – бог скотарства і багатства, заступник тварин, Сварог – бог небесного вогню, опікун ковальства і шлюбу, Дажбог – бог сонця і жнив; Дана – берегиня води, Лада – берегиня весни і любові, покровителька шлюбу та домашнього вогнища, Купайло – бог земних плодів, родючості та добробуту.

• духи – міфологічні істоти, що нібито постійно взаємодіють з людиною, допомагають або перешкоджають їй у різних видах діяльності, наповнюють життя позитивом чи негативом. Це – русалка – діва, що живе у воді і часто виходить на сушу, мавка – діва, що живе у лісі, Віла – володарка криниць і озер, Лісовик – лісовий дух, покровитель звірів, Домовик – хатній дух, покровитель дому, дідько – нечистий дух, Відьма та відьмак – чаклунка та чарівник, упир – дух, що п’є з людей кров, вовкулака – обернена на вовка людина.

• Боги й напівбоги – могутні надприродні істоти, що створюють світ людей і керують ними. З розвитком релігійних уявлень образи богів еволюціонують від політеїзму до монотеїзму у напрямі абсолютизації суттєвих ознак до всемогутності й безсмертя, всевладдя й всевідання. Серед них усемогутній слов’янський Перун – бог війни, блискавки і грому.

Міф відігравав роль консолідуючої сили людини з общиною, порядок якої був таким же священним, як і закони природи. Міфологія – це стійка й консервативна система, але вона не вічна. Міф не може регулювати життя вільної людини, тому реалізація свободи, з одного боку, підриває основи міфології, а з іншого – стає джерелом виникнення нової форми культури, де міф трансформується у релігію, мистецтво й філософію.

Із міфів виділяється мистецтво. Його коріння сягає міфологічних церемоній і ритуалів, де людина переживає зміст і красу, натхнення життям, як втілення божественних сил. Це видовищні та ігрові форми мистецтва, танці, пісні та форми музичної творчості.

Форми образотворчої діяльності людини, що сприймаються, як мистецтво, виникли близько 30 тис. років тому. Це – трафаретні зображення людської руки, зображення звірів, маски, що використовувалися у відповідних ритуалах. Прикладом може бути поліхромний живопис печери Альтаміра в Іспанії. У печері Трьох братів (Труа Фрер) у Франції є зображення людини з оленячими рогами. Примітивні музичні інструменти лише могли відбивати такт, диктуючи виконавцям ритм їхніх рухів. Танок мав театралізований характер і відтворював сцени різноманітних трудових актів. Однак ритуали ще продовжують носити магічний характер й направлені не на естетичні, а на містичні цілі поєднання з богами.