1. Суспільно-історична школа
Суспільно-історична школа має найдавніші, "класичні" традиції та корінням сягає поглядів І. Канта, Г. Гегеля та ін., об'єднуючи навколо себе переважно істориків та філософів, зокрема й релігійних.
Освальд Шпенглер (1880-1936 pp.) - німецький філософ та історик культури, автор сенсаційної у свій час праці "Занепад Європи", де, за М. Данилевським, далі розробив теорію "локальних цивілізацій":
• розглядав історію як чергування культур, кожна з яких була "організмом", "спаяним" внутрішньою єдністю та відособленого від інших подібних йому "організмів;
• заперечував існування загальнолюдських начал у культурі, а в історії людства виділив вісім культур: єгипетську, індійську, вавілонську, китайську, греко-римську, візантійсько-ісламську, західноєвропейську та культуру майя в Центральній Америці;
• кожному культурному "організмові" відміряв приблизно тисячолітній термін існування, при цьому взаємодію між ними заперечував;
• занепадаючи, кожна культура перероджується в цивілізацію та переходить від творчого пориву до безпліддя, від розвитку-до застою, від "душі" - до "інтелекту", від героїчних "діянь" - до утилітарної роботи. Так трапилося з античною культурою в епоху еллінізму (ІН-І століття до Р. X.), а для західноєвропейської культури - у XIX ст. З появою цивілізації починає переважати масова культура, художня й літературна творчість втрачає своє значення, поступаючись місцем бездуховному техніцизмові та спорту.
У 20-ті pp. минулого століття ідеї доробка О. Шпенглера сприймалися як пророкування апокаліпсису, повної або часткової загибелі західноєвропейського суспільства під натиском нових "варварів" - революційних сил, які йшли зі Сходу. »
Арнольд Джозеф Тойнбі (1889-1975 pp.) - англійський історик і соціолог, автор 12-томної праці - "Дослідження історії", у якій він:
• прагнув осмислити розвиток людства в дусі кругообігу "цивілізацій", вживаючи цей термін як синонім "культури";
• розглядав історію як сукупність паралельних цивілізацій, що послідовно розвиваються, генетичне мало пов'язані одна з одною, кожна з них проходить однакові етапи розвитку від піднесення до спаду, розпаду й загибелі. Пізніше дійшов висновку, що всесвітньо-історичний розвиток можна уявити як рух від локальних культурних спільностей до єдиної загальнолюдської культури під впливом світових релігій (християнства, ісламу, буддизму та ін.);
• на відміну від О. Шпенглера, вів мову спочатку про 21 цивілізацію, потім зупинився на 13;
• рушійними силами історії, крім божественного "провидіння", вважав видатних особистостей і "творчу меншість", які забезпечують розвиток суспільства. Якщо цього не відбувається, то вони перетворюються на "панівну еліту" й нав'язують свою владу народові за допомогою зброї. Більшість населення стає "внутрішнім пролетаріатом", що разом із зовнішніми ворогами руйнує таку цивілізацію;
• визнаючи поступальний розвиток людства, вбачав його, насамперед, у духовному вдосконаленні, в релігії, що надалі стане єдиною, загальнолюдською;
• заперечував расизм і "європоцентризм", співчутливо ставився до національно-визвольного руху, висловлювався за співробітництво між народами, за їхнє культурне самовизначення, що надає змогу зберегти етнічне багатоцвіття світу перед обличчям загрозливої йому "вестернізації".