1) Залежно від підстави видачі дозволу на використання об’єкту ліцензії:

• добровільна, коли ліцензіар сам передає дозвіл ліцензіату на підставі договору;

• примусова – видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника (видаються дуже рідко). Розміри винагороди встановлює цей державний орган.

2) залежно від обсягу прав на використання:

• звичайна – залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами;

• виключна – передає ліцензіатові права виключного користування об’єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням;

• повна – передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Ліцензіар сам позбавляється права користування об’єктом протягом зазначеного договірного періоду.

3) залежно від характеру об’єкта, який передається за договором:

• патентні – коли об’єктом є технічне досягнення захищене патентом. Умови угоди в цьому разі визначаються відповідними правилами;

• безпатентні – об’єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, "ноу-хау", виробничий досвід. Може передбачати інженерно-консультаційні послуги, супровідні поставки сировини, обладнання, комплектуючих, зобов’язання ліцензіара надавати інформацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.

Види розрахунків за ліцензію:

1. Періодичні відрахування (роялті) у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції протягом дії угоди.

2. Одноразова винагорода (пашуальна виплата), що є по суті ціною ліцензії.

3. Шляхом передачі ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата.

4. Взаємний обмін ліцензіями, технічними знаннями, досвідом.

5. Різні комбінації названих форм.

4. Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів

Для визначення вартості окремих об’єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів у цілому відповідно до міжнародних стандартів оцінки використовують 3 основні підходи:

І. Витратний підхід полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів (дуже поширений на практиці). Методи:

1) початкових витрат – різниця між величиною витрат, пов’язаних зі створенням, придбанням або запровадженням об’єкта і нарахованою амортизацією;

2) вартості заміщення – максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу, аналогічної корисності (споживної вартості);

3) відновленої вартості (найбільш прийнятий для оцінки унікальних нематеріальних активів). Визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу з урахуванням сучасних цін на сировину, матеріали, комплектуючі, робочу силу.

ІІ. Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу.

ІІІ. Ринковий підхід. Методи:

1) порівняльного аналізу продажу – передбачає порівняння об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об’єктів, які були реалізовані на ринку;

2) звільнення від роялті – вартість активу визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності, що і вважають додатковим прибутком, який створюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.

є) способи захисту від недобросовісної конкуренції.

Недобросовісною конкуренцією вважаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам та чесним звичаям у підприємницькій діяльності:

• неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання (чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки тощо);

• створення перешкод суб’єктам господарювання в процесі конкуренції (дискредитація суб’єкта, намовлення до бойкоту суб’єкта, намовлення постачальника до дискримінації покупця, підкуп та ін.);

- збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.