6.7. Розрахунки платіжними вимогами без акцепту платників та безспірне стягнення коштів

Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством України: за результатами розгляду претензій арбітражного суду, за штрафами і пенею митної служби, при порушеннях ціноутворення, несвоєчасному проведенні підприємствами розрахунків за енергоносії та, особливо, за санкціями податкової адміністрації.

Суми фінансових санкцій згідно з наказами, виданими Держкомрезвом України, та суми недоїмки до бюджету за податками, податковим кредитом, штрафи, нараховані державними податковими адміністраціями, стягуються у безспірному порядку інкасовими дорученнями (розпорядженнями) за формою, що наведена у додатку 10.

В усіх інших випадках безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється на бланку платіжної вимоги (додаток 11), яка із супровідним реєстром подається стягувачем у банк, де обслуговується платник.

Як в інкасових дорученнях, так і в платіжних вимогах у рядку «Призначення платежу» зазначається назва законодавчого акта, яким передбачено право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт) і документ, на підставі якого здійснюється стягнення.

Стягувач також подає до установи банку розрахункові та виконавчі документи (накази арбітражних судів, виконавчі листи, видані судами, та інші, визначені чинним законодавством). Ці документи на безспірне та безакцептне списання коштів приймаються банками незалежно від їх наявності на рахунках підприємств. При їх відсутності ці документи враховуються на позабалансовому рахунку № 9803 «Розрахункові документи, несплачені в строк через відсутність коштів у платників» з якого їх вартість списується в міру оплати.

Види розрахунків Залежно від способу платежу розрахунки здійснюються або у формі безготівкових платежів, або готівкою, тобто існують дві форми розрахунків — готівкові і безготівкові. Усі безготівкові розрахунки здійснюються через банк, а готівкові — через касу.  За економічним змістом розрахунки поділяють на дві основні групи: 1) за товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, надані послуги і придбані матеріальні цінності (рахунки 34, 36, 62, 63, деякі субрахунки рахунків 37 і 68); 2) за нетоварними операціями, до яких відносять: платежі до бюджету, одержання і повернення банківських позик, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, нестачами і крадіжками та інші розрахунки (рахунки 60, 64, 65, 66, 67 тощо). Залежно від територіального розміщення сторін, що беруть участь у розрахунках, розрізняють одногородні та іногородні розрахунки. Залежно від контрагента розрізняють розрахунки з юридичними особами (постачальниками, покупцями, бюджетом тощо — рахунки 36, 60, 63, 65 тощо) та з фізичними особами (працівниками підприємства з оплати праці, з нарахованих дивідендів, з відшкодування матеріальних збитків тощо — рахунки 66, 67, субрахунки 375, 372 та ін.). Під формою розрахунків слід розуміти зумовлені характером економічних зв'язків способи здійснення платежів, порядок документообороту і обігу коштів як між учасниками розрахунків, так і між ними і банком. Основні форми безготівкових розрахунків [8]: — платіжними дорученнями; — платіжними вимогами-дорученнями; — чеками; — акредитивами; — векселями; — платіжними вимогами; — банківськими платіжними картками. Розрахункові документи, які здають у банк, повинні відповідати вимогам встановлених стандартів та мати, залежно від їх форми, такі реквізити: — назву документа; — номер документа, дату, місяць, рік його виписки; — назви платника та одержувача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій (у фізичних осіб — ідентифікаційні номери), номери рахунків в установах банку; — назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку); — суму платежу цифрами та літерами; — призначення платежу: назва товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та ін.), із зазначенням його номера і дати тощо; — на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) — відбиток печатки (за винятком випадків, передбачених інструкцією [8]) та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів; — підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету); — суму податку на додану вартість або напис "без податку на додану вартість". Побудова бухгалтерського обліку розрахунків залежить насамперед від того, з ким здійснюються розрахунки — з дебіторами чи з кредиторами. Розрахунки з дебіторами відображаються на рахунках класу 3, які є активними або активно-пасивними. За дебетом цих рахунків відображають збільшення заборгованості дебіторів перед нашою організацією, а за кредитом — її погашення. Наприклад: нараховано заборгованість покупців за реалізовану продукцію (вона зараховується в дохід підприємства): Д-т 36 К-т 70; надійшла оплата від покупців: Д-т 311 К-т 36.  Розрахунки з кредиторами відображуються на рахунках класу 6; вони пасивні або пасивно-активні. За кредитом цих рахунків відображають збільшення заборгованості нашої організації перед кредиторами, а за дебетом — її погашення. Наприклад: нараховано заборгованість перед постачальниками за отримані матеріали: Д-т 20 К-т 63; оплачено рахунки постачальників: Д-т 63 К-т 311. У разі розрахункових операцій майже завжди повинні мати місце два проведення — з нарахування заборгованості та з її погашення. Рахунки розрахунків завжди закривають за розрахунками з кожним конкретним дебітором чи кредитором — нарахована заборгованість повинна погашатись у повному обсязі. Сальдо на рахунках розрахунків може бути дебетове на багатьох рахунках кредиторської заборгованості (пасивних) і кредитове на активних рахунках, якщо оплата надходить (сплачується) в більшому розмірі, ніж нараховано заборгованість. На рахунку 36 не виникає кредитового сальдо, а на рахунку 63 — дебетового, тому що згідно з діючою методологією обліку передоплату і аванси відображають не на цих рахунках, а на субрахунках 681 "Розрахунки за авансами одержаними" і 371 "Розрахунки за виданими авансами". Наприклад: Здійснено передоплату постачальнику: Д-т 371 К-т 311; надійшли запаси від постачальників: Д-т 20, 22, 28 К-т 63; здійснено залік передоплати в погашення заборгованості перед постачальником: Д-т 63 К-т 371. Такий порядок обліку передоплати призвів до того, що в публікаціях нерідко трапляються проведення, в яких при попередній оплаті рахунків кредиторів дебетується субрахунок 377, а не 685 і не 371. Можуть мати місце окремі випадки, коли такі проведення доцільні (або хоча б не неможливі), але частіше це методологічно неправильно. Наприклад, якщо на митниці сплачуються митні збори, то це наша заборгованість перед митницею (а не митниці перед нами). І хоча за часом здійснення розрахунків ми спочатку нібито здійснюємо оплату, але вона сама по собі вже передбачає наявність нашої заборгованості. Тим більше, що бухгалтерські проведення і з оплати, і з нарахування митних зборів робляться після передачі до бухгалтерії документів про оплату і будуть такими: оплачено митні збори: Д-т 685 К-т 311; Нараховано заборгованість перед митницею: Д-т 93 (92, 28...) К-т 685. Тобто використовується субрахунок 685, а не 377. У подальшому, у відповідних розділах буде докладно розглянуто облік більшості розрахунків — з постачальниками, покупцями, підзвітними особами, з працівниками з оплати праці, з бюджетом та органами соціального страхування із багатьох податків та зборів.