Забавлянки

Ігри з пальцями для немовлят:

Варила мамочка кашку, варила.

Одному дала до горнятка,

Другому до мисочки,

Третьому до каструльки,

Четвертому дала до ложки,

А п'ятому не дала,

Бо не приніс сала.

Сорока-ворона

На припічку сиділа,

Дітям кашку варила.

Цьому дала, цьому дала,

Цьому дала, цьому дала,

А цьому не дала.

Він дров не рубав,

Печі не топив,

Воду не носив —

Ледащо.

Тримати пальці руки, стиснуті в кулачок, по черзі їх розгинаючи:

Цей ось пальчик — мій дідусь,

Цей ось пальчик — мій татусь,

Цей ось пальчик — моя баба,

Цей ось пальчик — моя мама,

Цей ось пальчик — це є я.

От і вся моя сім'я.

Раз, два, три, чотири, п'ять,

Ми йдемо гриби шукать.

Цей ось пальчик в ліс пішов,

Цей ось пальчик гриб знайшов,

Цей ось пальчик раду дав,

Цей ось пальчик зготував,

Цей ось пальчик гарно з'їв

І від цього потовстів.

Оцей пальчик хоче спати,

А цей почав засинати,

Оцей пальчик задрімав,

А оцей вже міцно спав.

Тихо, тихо, не шуміть,

Пальчиків не розбудіть.

Пальчик, пальчик, що робив?

З оцим братком в ліс ходив,

З оцим братком борщ варив,

З оцим братком кашу їв,

З оцим братком виводив спів.

Нумо, братця, до роботи,

Покажіть свою охоту:

Більшому рубати дрова,

А тобі вогонь розпалити,

А тобі воду носити,

А тобі кашу варити,

А маленькому співати

Та ще й гарно танцювати,

Братів рідних забавляти.

Цей ось пальчик спочивав,

Цей ось пальчик задрімав,

Цей ось пальчик в ліжко ліг,

Цей ось пальчик раптом плиг,

Тихше, пальчик, не стрибай,

Братикам поспати дай.

Перекладаємо ручки дитини у своїх долонях:

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик.

Маніпулюємо пальчиками дитини:

Цьому дам, цьому дам,

Цьому дам і цьому дам...

А цьому не дам:

Він хліба не місив.

Він води не НОСИВ,

Він в печі не палив,

То я цьому і не дам.

Печу, печу, хлібчик

Дітям на обідчик.

Меншенькому — менший,

Більшенькому — більший,

після цього нахиляють голівку дитини то вперед, то назад:

шусть у піч, шусть у піч.

Стій — виймай,

Стій — виймай,

Ріжу, ріжу,

Я куштую — гам!

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик,

Цьому булочки,

Цьому бубличок,

Цьому пиріжечок,

А цьому маківничок.

Шусть у піч!

Печу, печу калачі,

Ти не сиди на печі.

Чи — ри — рі!

Чи — ри — рі!

Ти не сиди на печі.

Дитина тримається за палець дорослого, який то опускає, то піднімає руку:

Кра, ворона, кра!

На полиці сиділа,

Дітям кашу варила.

Діти пішли до села,

Сама кашу поїла,

Дорослий і дитина махають руками, ніби відганяють ворону.

— Зайчику, зайчику, Де ти був?

— У млині, у млині.

— Що ти видав?

— Міх муки, міх муки.

— Чом ти украв?

— Там були кравчики,

Побили пальчики.

Ледве я втік —

Через бабин тік.

Та через колоду

Головою в воду;

Та через поліно —

І зідрав коліно;

Через конопельки —

Конопельки трісь, трісь.

Після цього підіймають дитину за вушка, промовляючи:

«Скугу-гу, зайчику».

Постукуючи по ступні малюка:

Куй, куй, чобіток,

Куй, куй чобіток,

Подай, бабо, молоток,

Не подаси молотка —

Не підкую чобітка.

Молоток золотенький,

Чобіток дорогенький.

Ш-ш-ш.

Кує коваль бричку,

Заглядає в пічку.

Чи є борщ?

Чи є каша?

Чи є в борщі шматок м'яса?

Куві - і!

Куві — і!

Кую, кую ніжку,

Поїду в доріжку,

Куплю черевички,

Ніжки невеличкі.

Ковалю, ковалю,

Підкуй мені ніжку,

Поїду в доріжку

По дубовій дошці

До бабусі в гості.

Дитину підкидають на колінах:

Скачу, скачу до діда,

За скибочку хліба.

Я не дурно скачу,

А я їсти хочу.

Плескаючи з дитиною в долоні:

— Ой ладусі, ладки, де були ви?

— В бабки.

— Що їли?

— Оладки.

Надзвичайно емоційними є і народні ігри, серед яких можна виокремити дві групи. Перша група — це спонтанні ігри, вони виникли стихійно або як наслідування дій дорослих. Друга група — суто розважальні ігри з готовими правилами.

Ігри створювалися народом упродовж багатьох століть, вони сприяють розвитку фізичних якостей дитини: спритності, швидкості, витривалості і сили, розвитку самостійності, рішучості, організованості, кмітливості, чесності, доброзичливого і турботливого ставлення одне до одного. Народні рухливі ігри є дійовим засобом всебічного виховання дітей, вони сприяють розширенню уявлень про навколишній світ, повноцінному розумовому розвитку, прискорюють психічні процеси, забезпечують естетичну насолоду від виконання рухових дій, поєднаних з примовками, приспівками, створюють передумови для закріплення рухових навичок та розвитку фізичних якостей. Як активний вид дозвілля гра сприяє розвитку кмітливості, логічного мислення, загартовуванню волі, витримки — твердить Н. П. Донченко. Народна гра є соціальним і педагогічним явищем, розглядається як джерело радощів та насолоди.

Відродженню й ефективному впровадженню в навчально-виховний процес народних ігор присвячена ціла пижа сучасних наукових досліджень: Е. С. Вільчковського, Л. Я. ВоЛіЧИНСЬКОГО, І. В. Воробей, Н. І. Луцан, Н. В. Лисенко, М І. Мельничук, Є. Н. Приступи, Н. І. Химич,А. В. Цьосятаін.

Український письменник Г. В. Довженюк стверджує, що народні ігри — це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи. Діти вивчають традиції свого народу, звичаї та обряди, вірування, культуру, і все це слугує запорукою виховання національної самосвідомості. Граючись у народні ігри, діти не лише опановують рідну мову, але й ознайомлюються із здобутками народного фольклору — мирилками, лічилками, дражнилками, закличками, зговірками, вміло використовують їх у різних ситуаціях, а це, в свою чергу, сприяє відродженню народних традицій, вірувань.

У різних природних умовах бажано добирати народні ігри відповідної тематики. Наприклад, у лузі доречно буде пограти з дітьми у такі ігри: «Гуси», «Віночок», «Подоляночка»; біля водойми — «Міст», «Качки і рибалки», «У річку гоп»; у лісі — «Грибок», «Горішок» та інші.

Сезонно-обрядові ігри добираються відповідно до сезону і календарних свят. До свята Івана Купала доречно з дітьми розучити народну гру «Горю-дуб»; перед Благовіщеням — «Перепілочка», «Кривий танець»; на свято Стрітення — «Горобейко», «Ой летіла зозуленька»; на Новий Рік чи Різдво — народну гру «Калита» тощо. Перед тим як запропонувати певну народну гру, треба ознайомити дітей з походженням цієї гри, як в неї грали в давнину, з атрибутами гри та її дійовими особами.

Наприклад, розучуючи гру «Горю-дуб», можна розповісти дітям про давній народний звичай напередодні свята Івана Купала. Купальське дерево прикрашали вінками, квітами та стрічками. Увечері біля обрядового дерева запалювали вогнище з дубових гілок і хлопці з дівчатами перестрибували через нього. Цей обряд очищення вогнем проходили перед жнивами. З давніх-давен люди вірили, що вогонь очищує душу від усього злого і наділяє силою та здоров'ям. Дітям буде цікаво дізнатися про те, що стрибала через вогонь лише доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву — це більш безпечно і навіть корисно, якщо кропива все-таки ужалить. Дітям можна показати віночок, розповісти, з яких квітів і трав його плели, що вони символізували, яке значення кольору кожної стрічки у вінку.

Перед початком гри «Кривий танець» дітей слід ознайомити з її історією. Пропонуємо одну із версій. З'явилася гра дуже давно, коли на нашу Україну нападали татари. Батьки привчали дітей остерігатися ворогів, заплутувати свої сліди, щоб по них чужинці не потрапили село. Перший раз діти водили цей хоровод по обіді біля церкви на свято Благовіщеня. Люди з особливою шаною ставилися до цього свят; оскільки вважали, «що Бог благословляє всі рослини», тому було вели ким гріхом у цей день працювати. Існувало повір'я, що навіть пташки на Благовіщеня не в'ють гнізд. У давнину на Благовіщеня вранці діти ви ходили в поле, побачивши бузька, показували йому свячений хліб промовляли: «Бусень, бусень, на тобі хлібця, а ти нам жита копу».

Таку інформацію доцільно добирати до кожної гри. Розповідати дітям цікаві легенди, повір'я, приповідки про історію походження гри т звичаї, розширюючи кругозір дитини, сприяємо пробудженню у неї ситу активного інтересу до народних ігор.

До народних ігор можна добирати багато влучних загадок. Напри к лад, до гри «Коза»: «Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, доїться». Крім народних загадок, з метою зацікавлення дітей грою доцільно використовувати уривки з оповідань та народних казок. Можна пригадати народні пісеньки. Наприклад, перед грою «Сірий кіт» слід заспівати колискову про котика, а перед грою «Зайчик сіренький» — пісеньку про зайчика.

Дуже доречним буде й ознайомлення дітей зі специфічними народними атрибутами, які можна використовувати у грі. На думку Г В. Воробей, Л. В. Волкова, А. Я. Вольчинського та інших, завдяки українським народним іграм дошкільники дізнаються про те, як грали в ці ж ігри давнину, які предмети використовували. Без сумніву, дітям цікаво буд почути про те, що м'яч робили з бичачої вовни, яку скочували долонями в м'ячик, а для того, щоб він був пружнішим, його змочували водою. Такий м'яч називався повстяним і гралися ним переважні старші діти або дорослі, бо він був надто важкий. А для малят вовну скочували в кульку і обшивали зверху шкірою. Такий м'яч був м'яким називався ремінним. Замість вовни використовували також пір'я, пух волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо у публікаціях А. В. Цьося який розглядає питання про використання спеціальних атрибутів для українських народних ігор і дає рекомендації щодо їх виготовлення Автор заохочує використовувати в народних іграх ще такі суто народи атрибути:

• гилку (дерев'яну палицю для відбивання м'яча, а для дошкільників пропонує використовувати дощечку завдовжки 80 см завширшки 10 см);

• скраклі (круглі дерев'яні обрубки завдовжки 4,5 см);

- ходулі;

- цурку (добре загострену з обох кінців дерев'яну паличку завдовжки 20-30 см);

- швигалку (гнучку лозину, близько сантиметра завширшки і бли­зько метра завдовжки).

Н. В. Рогальська зазначає, що для рухливих ігор у давнину діти використовували все, що потрапляло під руку. У грі «Шкандибки» — короткий ціпок, щоб торкався землі обома кінцями, а у грі «Перевезти бабусю» — використовували камінець або черепок, що підскакував над водою (скільки разів підстрибнув камінець, стільки разів перевіз бабусю).

У публікаціях багатьох авторів, йдеться про використання малих жанрів українського фольклору під час проведення народних рухливих ігор. З фольклорними жанрами дітей можна ознайомлювати і перед початком ігор, а можна розучувати і безпосередньо в процесі проведення гри, бо вони досить ритмічні й легко запам'ятовуються дітьми.

Дослідники пропонують використовувати перед початком гри заклички до сил природи:

Вийди, вийди,сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко.

Там ми граємо,

Тебе чекаємо.

Заклички можуть бути складовою народних ігор, наприклад:

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику,

Тобі каша, мені — борщ,

Щоб густіший падав дощ.

Заклички (або зазивалки) до гри:

Нумо, нумо, дітвора, Діти — квіти, діти — квіти,

Біжіть швидше до двора — Нащо вдома вам сидіти?

Починати гру пора! Краще йдіть усі сюди,

Оду-ду, оду-ду, Приєднайтеся до гри.

Знаю я цікаву гру! Любі хлопчики й дівчатка,

Гей, біжіть усі сюди, Годі всім байдикувати.

Приступаємо до гри! Йдіть-но, будемо ми грати.

Зговірки для розподілу на команди:

Що ти вибираєш?

Гороху мішок

Чи масла горщок?

Коня підкувати

Чи двір

Підмітати?

Зелену капустину

Чи велику морквину?

Вишиту сорочку чи

Рябеньку квочку?

Гарне яблучко на гілці

Чи грушки на тарілці?

Що тобі подарувати?

Солодку грушку

Чи м'яку подушку?

Яскраве намисто

Чи бублика з тіста?

Кого в гості запросиш?

Таракана вусатого

Чи зебру полосату?

Кролика прудкого

чи зайця косого?

Пташку-щебетушку

Чи мишку-шкряботушку?

Бджілку, яка мед збирає.

Чи ведмедика, який його

Полюбляє?

Зайчика сіренького

Чи лисеня руденьке?

Що тобі дати?

Цукру кусочок

Чи хліба шматочок?

Щоб вибрати на головну роль у грі, слід використовувати різні лічилки, і досить цікаво буде, якщо зібрані лічилки відповідатимуть змісту гри.