6. Простір і час

                                     Простір  і  час — це філософські категорії, які  відображають основні  форми існування матерії. Просторово часові характеристики має  будь яке  явище  буття світу. Якщо простір  є  найзагальнішоюформою сталості, збереження  змісту об'єктивної  реальності,  то час це  форма  його  розвитку, внутрішня  міра  його існування  та самознищення.    Єдність   просторово часових   властивостей   світу називають  просторово-часовим континіумом, а їх універсальність  і цілісність (континуальність) — формою організації всього розмаїттянескінченного світу. Кожна частинка світу має власні   просторово часові   характеристики.   Розрізняють   соціальний,   історичний,астрономічний, біологічний, психологічний,  художній,   філософський зміст простору і часу.      Простір    і   час   –   це   основні   форми   (властивості, характеристики)  матеріального світу, матеріального  сущого.   Саме вони  відмежовують  матеріальні речі від ідеального  буття  (буття Бога,  чисел,  цінностей). Оскільки категорії не   можна  визначити через  підведення під більш загальні поняття, філософи розкривають їх  зміст  через вичленення  суттєвих  моментів  (структур),  з  яких вони складаються.      Поняття    «простір»   схоплює   дві   фундаментальні    риси матеріального сущого  його протяжність і місце серед  інших сущих.Протяжність є продовженням одного і того ж сущого. Кожне тіло  має три виміри протяжності — довжина, широта і висота. Вони визначають величину,  розмір  предмета.  Місце — це  просторова  визначеність предмета у відношенні до інших предметів. У цьому аспекті  простір постає  як середовище, утворене відношенням  речей. Задавши  розмір тіла   і  вказавши  його  місце  в  середовищі,  визначають   його просторові характеристики .      Час  також  відображає дві фундаментальні риси процесів,  які відбуваються   з  матеріальними  тілами,  а  саме    тривалість   і черговість   подій.  Тривалість  аналогічна  протилежності.   Вонасхоплює продовження одного і того ж.  Тривалість — це фази одного і того   ж  (тривалість  дня,  існування  дерева,  землі).   У   ній розрізняються  фази   (моменти) — сучасність,  минуле  і  майбутнє. Черговість  вказує  на місце події серед інших  подій  в  часовому просторі (те відбулось раніше, а це пізніше). Вказавши місце події серед   інших  подій  та  її  тривалість,  визначають   її   часову характеристику.      Як бачимо, між просторовими і часовими характеристиками існує подібність. І ця подібність (схожість) не випадкова.  Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Взаємодоповненість полягає  в  тому,що простір визначають через час і  навпаки.  Вимірювання простору  в кілометрах  і  метрах,  часу  в  годинах  і  хвилинах  не   є  їх визначенням, а   кількісним   градуюванням.   Щоб  визначити   час,потрібно  співвіднести його з чимось відмінним і водночас подібним до  нього,  а  таким якраз і є простір. Так визначають  час  черезрозташування шарів (у геології чи археології),  через кільця дерев, зморшки   на  обличчі,  місце  сонця  на  небосхилі.  Все   це   є характеристиками. Простір — єдина  категорія,  через яку можна визначити час.      Аналогічна ситуація і з простором. Його визначають через час. Взаємодоповненість простору і часу стала очевидною  в  теорії відносності.   Тут   визначення  часу  події   (раніше,  пізніше, одночасно) пов'язується з місцезнаходженням спостерігача. Розрізняють дві основні концепції простору і часу — субстанційну і реляційну. В фізиці субстанційна концепція виражена в теорії Ньютона, реляційна   в теорії відносності  Ейнштейна. Субстанційна розглядає простір і час як щось самостійне (як різновид субстанції). Навіть коли б  матеріальні речі зникли, простір і час залишились би, вважали її прибічники.