2. «Розстріляна Червона Армія»

Сьогодні, як ніколи раніше, у величезній кількості радянських публіка­цій піднімається доигпіі час заборонене питання про причіпні катастрофи перших місяців нійпп. Всі попи підтверджують ге, що писав у 60-х рр. А.Некріч («І'озсгріняпа Червона Армія»): вся відповідальність за військові поразки СРСР в 1941 р. нежить па керівництві партії, і, передусім па Сталіні.

11,іо відповідальність становлять наступні чотири аспекти: військові кон­цепції, що повністю не відповідали ситуації ; глобальна помилка в оцінці нацистської загрози в червні 1941 р.; збиткова (дуже відстаюча і неповна) полі тика в області озброєнь; глибока дезорганізація командного складу вна­слідок чисток 1937 - 1938 рр.

Військові концепції Сталіна будувалися, виходячи з трьох ідей: Радянсь­кому Союзу ніколи не доведеться вести бойові дії на своїй території; готува­тися слід до паступальпої війни; будь-яка агресія проти СРСР буде негайно зупинена загальним повстанням західного пролетаріату. Як наслідок, вся радянська військова тактика і розташування військ виходили із задач насту­пальної війни. Так, прикордонні укріплення па лінії 1939 р. (так звана «Ста­лінська лінія») були демонтовані, хоча новий кордон був ще не готовий. Вій­ська були розквартировані за багато сотень кілометрів від кордону. Все це дозволило німцям із перших днів війни дуже швидко просуватися вглиб ра­дянської території.

Одним із найважливіших прорахунків Сталіна, визначаючих його від­повідальність, була відмова приймати всерйоз численні донесення, які з по­чатку 1941 р. попереджали пр'о швидке фашистське вторгнення вСРСР. Одні з них надходили від радянських військових, що повідомляли Сталіну про зосередження на західному кордоні 120 німецьких дивізій (доповідь Геншта­бу від 6 червня), про порушення повітряного простору СРСР німецькими лі­таками (більше 150 з січня по червень). Інші приходили від секретних агентів (таких, як Зорі є, який, починаючи з 15 травня «видавав» з Токіо дату 22 чер­вня), з британських (13 квітня Черчілль попередив по дипломатичних кана­лах Сталіна про неминучість німецького нападу) і американських джерел. До самого вторгнення Сталін перебував в упевненості, що ці повідомлення були не чим іншим, як англійськими «провокаціями», направленими на те, щоб примусити його відкрити другий фронт і полегшити тим самим поло­ження Англії у війні. Чутки про агресивні наміри Німеччини відносно СРСР оголошувалися в зробленій за його вказівкою заяві ТАРС (14 червня) «вига­дкою кіл, зацікавлених у розширенні війни» та «абсолютно позбавленими піде гав» .

До останнього моменту Сталін відмовлявся дати наказ про приведення в бойову готовність і перегрупування військ, про початок мобілізації, на яких наполягало вище військове керівництво. Навіть прифронтові мости не були заміновані. У день вторгнення командуючі атакованих прикордонних війсь­кових округів протягом кількох годин не отримували відповідей па свої за­пити. Тільки через чотири години після початку агресії нарком оборони, на­решті, дав необхідний наказ про обмежені дії у відповідь. Поширенню плута­нини і паніки в чималій мірі сприяли суперечливі накази і туманні, вичікува­льні вказівки, що віддавалися в ці вирішальні години. Увечері 22 червня, коли німецька армія, форсувавши Німан, оточила Брест і рухалася на Львів, ко­мандування РСЧА(Робітпичо-Селянська Червона Армія) направило у війсь­ка директиву про «перехід у наступ» - самогубний наказ, який посилав у не­минуче оточення сотні тисяч чоловік. Німецьке нашестя - в цьому одностайні всі свідоцтва, - здавалося, повністю позбавило Сталіна волі і дієздатності. Лише через дванадцять днів, 3 липня, він виявився спроможним виступити із зверненням до народу. На цілий тиждень навіть ім'я його зникло з газетних смуг. Створювалося враження, що реально па чолі держави, яка втратила управління в ті дні знаходилися нарком оборони С.Тимошенко та начальник генштабу Г.Жуков.

Незважаючи па досягнутий у 30-і рр. безперечний прогрес, оснащення Червоної Армії сучасним озброєнням страждало через відсутність продума­ної політики в ній сфері. Постійне втручання Сталіна в питання вибору ноних типів озброєнь часто призводило до негативних результатів. Нехай па­ві і ь військовий бюджет виріс з 1934 по 1939 р. в 7 разів - армія за цей період ібііц.шилася з 900 тис. до 5 мли. чоловік після прийняття закону про загаль­нії]"! військовий обов'язок. Що ж до військової промисловості, то до кінця 1941 р. перевага в ній віддавалася масовому виробництву морально застарі-ної техніки, «поставленої в план» багато років тому (винищувачі 1-16, що сильно поступалися німецьким Ме-109, легкі танки БТ-5, БТ-7, Т-26 і Т-27, середні - Т-28, важкі - Т-35). Все це були моделі «вчорашнього дня», що й довели перші дні війни. Тільки в першому півріччі 1941 р., під впливом уро­ків фінської кампанії, виробництво нових зразків почало рости, - передусім, завдяки тиску Жукова і зампаркома оборони Шапошпикова. Запізпілі зу­силля принесли лише частковий ефект: сучасними винищувачами (Як-1, Лаг-З, Миг-3; випуск останніх становив 84 штуки в 1940 р. і 1950 - в першій поло­вині 1941 р.) і танками (середні Т-34, важкі КВ) вдалося озброїти всього 15% авіаційних і 25% танкових частин. У своїх мемуарах військові керівники зга­дують, що відмовив Сталін і в підтримці, необхідній для виробництва ряду створених кращими конструкторами нових видів озброєнь, таких, як реак­тивний міномет Костикова.

Неможливо також нехтувати тією роллю, яку в розгромі 194! р. зіграла дезорганізація командного складу РСЧА після чисток 1937-1938 рр. Місце знищених репресіями досвідчених воєначальників зайняли молоді команди­ри, під начало яких у перші місяці війни були поставлені ті з «вичищених», кого звільнили з таборів, щоб кипу пі в пекло битв. У результаті па команд­них посадах в армії часто виявлялися або свіжоспечепі випускники приско­рених курсів військових шкіл (на початок війни менше 10% командирів мали вищу військову освіту, 75% з них, включаючи поли робі гііпків, займали свої пости менше року), або люди, фізично і психологічно зламані.