3. Південна Італія та Сицилія.

У Середньовіччі Сицилійське королівство розпалося. Півден­на Італія перейшла від французької корони до іспанської.

• XI ст. - Південна Італія та Сицилія, завойовані норманами, утворили Сицилійське королівство (склалася сильна монархічна влада, яка контролювала феодальну знать);

• початок XIII ст. - норманську династію змінила німецька династія Штауфенів - німецький король та імператор «Свя­щенної Римської імперії» Фрідріх II перетворив Сицилійське королівство на централізовану державу, боровся з папством та північно-італійськими містами;

• 1268 р. - Сицилійське королівство увійшло до складу Франції; 1282 р. - повстання сицилійців проти французької Анжуйської династії.

Наслідки:

- Сицилійське королівство розпалося;

- Сицилія увійшла до складу Арагонського (іспанського) королівства; Південна Італія (Неаполітанське королівство) до середини XV ст. - анжуйське (французьке) володіння, пізніше - іспанське.

Додаткова інформація.

У IX ст. острів Сицилія був завойований арабами. Спочатку острів управлявся з Тунісу та Єгипту, а пізніше став самостій­ним еміратом. Це був час розквіту культури, коли Палермо, центр емірату, стало одним із найбільших міст світу. Однак у 1068р. нормандці, очолювані графом Рожером, захопили Сицилію, а сам він став її королем.

У цей час континентальна Південна Італія являла собою об'єднання розрізнених лангобардських князівств, спадкоємних герцогств — васалів Візантії і Візантійських володінь. Протягом XI ст. уся ця територія була завойовано норманнами, а в 1130^). стала частиною Сицилійського королівства Рожера II. У 1130— 1266 рр. на території Південної Італії існувало Сицилійське ко­ролівство, столицею якого в цей період був Палермо.

У 1189 р. сицилійська корона перейшла до династії німець­ких імператорів Гогенш тау фенів. Нова династія продовжувала централізацію країни. У 1231р. Фрідріхом II, онуком Фрідріха Барбаросси, була видана «Мальфійська конституція», яка обмежила права феодалів і міст. У 1265 р. брат короля Франції

Людовіка ЇХ Карл І Анжуйський одержав від папи Климента IV — непримиренного ворога Гогенштауфенів — інвеститу­ру на володіння Сицилійським королівством. 26 лютого 1266 р. Карл І Анжуйський розбив війська короля Манфреда при Беневенто (сам Манфред загинув у цій битві), потім, практично не зустрічаючи опору, захопив всю територію Сицилійського королівства. Карл зробив своєю резиденцією м. Неаполь. Прав­ління Карла І Анжуйського було деспотичним. Тисячі прихиль­ників Гогенштауфенів були страчені, кинуті до в'язниці або вигнані, а леми, подаровані Фрідріхом II і його синами Конрадом IV і Манфредом, Карл конфіскував і віддав французьким рицарям.

Незадоволення новим королем найсильнішим було на Сицилії. ЗО березня 1282 р. у Палермо спалахнуло антифранцузьке повстан­ня, яке стало відомим як Сицилійська вечерня. Протягом тижня всі , французи на Сицилії були перебиті. Спроба Карла І Анжуйського придушити повстання виявилася невдалою. У серпні 1282 р. на Сицилію прибув зять Манфреда, Арагонський король Педро III, і став її королем, започаткувавши Арагонську династію. За Анжуйською династією залишилася материкова частина королівства, відома як Неаполітанське королівство. У 1302 р. французи здійснили спробу збройного захоплення Сицилії, однак вона провалилася. Більшість істориків саме цю дату вважають датою утворення окремих держав Сицилії та Неаполя.

Неаполітанські королі неодноразово намагалися відновити свою владу на Сицилії. Найбільших успіхів досягла в 1372 р. королева Джованна, яка примусила с й чилійського короля Федеріго III скласти їй васальну клятву, хоча реальним володарем на острові все одно залишився він. Водночас непродумана зов­нішня політика анжуйських королів Неаполя, спрямована на завоювання Угорщини та Єрусалимського королівства (на які вони мали династичні права), ослабили королівство.

У 1382 р. після смерті королеви Джованни в Неаполі почалася боротьба за владу. За підтримки папського престолу перемогу в цій боротьбі здобула молодша лінія Анжуйської династії. Вона протри­малася при владі до 1442р., коли Неаполь захопив король Арагона Альфонс V. За правління Альфонса королівство було відбудоване після спустошливих усобиць, розвивалися економіка та культуро. Неаполь І Сицилія увійшли до Арагонської держави.