- •1)Українська культура як соціально-історичне явище.
- •2)Культура первісного суспільства-доба палеоліту, мезоліту, неоліту.
- •3)Трипільська культура.
- •4)Культура давніх кочових народів.
- •5)Антична культура міст-держав Північного Причорномор’я і Криму.
- •6)Язичницька культура давніх східних слов’ян.
- •7)Запровадження християнства та його вплив на давньоруську культуру.
- •8)Розвиток писемності, освіти, літератури в Київській Русі.
- •9)Архітектура Київської Русі. Культові споруди.
- •10)Монументальний живопис Русі. Мозаїка. Фрески.
- •11)Розвиток іконопису у X-XII ст. Київська школа.
- •12)Музична культура та народна творчість Київської Русі.
- •13)Культура Галицько-Волинського князівства та її особливості.
- •14)Поширення гуманістичних ідей в духовній культурі України доби Ренесансу.
- •15)Пересопницьке Євангеліє-визначна пам’ятка староукраїнської мови.
- •16)Українські православні братства та їх діяльність у XVI-XVII ст.
- •17)Розвиток освіти і науки в Україні у XVI-першій половині XVII ст.
- •18)Книгодрукування у XVI-XVII ст. Острозька Біблія.
- •19)Полемічна література XVI-XVII ст.
- •20)Ренесансний стиль в архітектурі і містобудуванні.
- •21)Архітектура і образотворче мистецтво XVI-першій половині XVII ст.
- •22)Народна творчість та музика у XVI-першій половині XVII ст.
- •23)Козацтво-захисник віри та культури українського народу. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.
- •24)Києво-Могилянська академія-визначний центр освіти і науки в Україні.
- •25)Гетьман Іван Мазепа та його роль у розвитку української культури.
- •26)Усна народна творчість та література у другій половині XVII-XVIII ст. Козацькі літописи.
- •27)Музична і театральна культура у другій половині XVII-XVIII ст.
- •28)Архітектурні пам’ятки доби козацького бароко, рококо, класицизму.
- •29)Образотворче мистецтво у другій половині XVII-XVIII ст.
- •30)Національно-культурне відродження наприкінці XVIII-першій половині XIX ст.
- •31)Література, музика, театр у першій половині XIX ст.
- •32)Архітектура у першій половині XIX ст.
- •33)Образотворче мистецтво у першій половині XIX ст.
- •34)Національно-культурницька діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
- •35)Розвиток культури у Західноукраїнських землях у XIX ст. «Просвіти», нтш.
- •36)Українські громади та їх роль у розвитку української культури у другій половині XIX ст.
- •37)Наступ російського царизму на українську культуру у другій половині XIX ст.
- •38)Театральна культура у другій половині XIX-на початку XX ст.
- •39)Микола Лисенко-класик українського музичного мистецтва.
- •40)Музична культура у другій половині XIX-на початку XX ст.
- •41)Українська архітектура у другій половині XIX-на початку XX ст.
- •42)Скульптура та живопис середини XIX-на початку XX ст.
- •43)Українська література у другій половині XIX-на початку XX ст.
- •44)Розвиток української культури у 1917-1920 рр.
- •45)Політика українізації та її вплив на українську культуру.
- •46)Українська література у 30-х рр. XX ст.
- •47)Образотворче мистецтво. Школа українських монументалістів м. Бойчука.
- •48)Театральне мистецтво. Театр «Березіль» л. Курбаса.
- •49)Музична культура у 1920-1940-х рр.
- •50)Українське кіномистецтво у 20-30-х рр. XX ст.
- •51)»Розстріляне відродження» та його наслідки для української культури.
- •52)Українська культура у Західній Україні у 1920-1930-х рр.
- •53)Олександр Довженко-кінорежисер, драматург, письменник.
- •54)Культура української діаспори в 1920-1930-х рр.
- •55)Культурне життя у роки Другої світової війни та в післявоєнний період.
- •56)Розвиток освіти, науки та мистецтва в післявоєнний період.
- •57)Творчість шістдесятників. «Шістдесятники» у літературі та мистецтві.
- •58)Кінематограф в Україні. С. Параджанов, ю. Іллєнко, і. Миколайчук.
- •59)Українська культура у другій половині 1960-першій половині 1980-х рр. Посилення русифікації.
- •60)»Самвидав» як феномен культури.
- •61)Живопис, скульптура, графіка у 1960-х-1980-х рр.
- •62)Ліна Костенко-класик сучасної української літератури.
- •63)Музична культура і український театр у 1960-х-1980-х рр.
- •64)Культура в часи перебудови та становлення незалежної української держави.
1)Українська культура як соціально-історичне явище.
Вивчення культури передбачає розкриття її як продукту розвитку суспільства і як
сукупності матеріальних і духовних цінностей, які створені людством. Культура — це,
передусім, історичне явище, а її розвиток — найважливіша частина процесу розвитку
людства. Історія культури — результат досліджень не тільки істориків, але й археологів,
етнографів, фольклористів, істориків літератури, фахівців у галузі суспільної думки,
науки, філософії, мистецтва. Вона ґрунтується на загальних висновках історичної на#
уки, що характеризують окремі епохи. Історія культури дає можливість більшою мірою
відчувати результати історичного прогресу, вона показує, що навіть у найтяжчі часи й
епохи світ був наповнений талановитими людьми і ніяка руйнівна сила не спроможна
знищити культуру народу. Історія культури розкриває значення як національних тра#
дицій, так і культурних зв’язків між народами. Саме завдяки розвитку національних
культур утворилася різнобічна і яскрава скарбниця людської культури.У розвитку кожної національної культури значна роль належить активній взаємодії з іншими культурами. Але все ж таки стан кожної етнокультури визначається, передусім, внутрішніми процесами, а вже потім — зовнішнім впливом. Кожна національна культура обов’язково має в собі співвідношення національних та загальнолюдських цінностей, оскільки жодна культура не може розвиватися ізольовано. Українська культура належить до європейського кола культури, де традиційно вищою цінністю визнавалися свобода і значущість особистості. Саме визнання особистості як основної цінності національної культури може забезпечити прогресивний культурний розвиток країни. Культура виступає, водночас, і як мірило цивілізованості етносу, і як форма та зміст внутрішнього зв’язку поколінь. Процес створення і передавання всього найкращого, формування культурної традиції є своєрідною потребою кожної нації. Протягом усього часу свого існування український народ творив культуру, яка постійно збагачувалась, незважаючи на постійну загрозу знищення етносу та його асиміляції.Історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства та формування національної самосвідомості. Визначення сутності, змісту та визначальних етапів еволюції національної культури є основними завданнями сучасної української культу рологічної науки. У вітчизняній науці вже вироблений підхід до проблеми періодизації
історії української культури.
2)Культура первісного суспільства-доба палеоліту, мезоліту, неоліту.
Епоха первісної культури - найтриваліша у людській історії, її прийнято поділяти на культури палеоліту, мезоліту, неоліту. Це періоди культури кам 'яного віку, що отримав таку назву за матеріалом, з якого древні люди виробляли примітивні інструменти. У часи появи перших людей відбулися великі зміни у природному середовищі. У багатьох місцях земної кулі всихають великі водоймища, з'являються значні ділянки суші, вкриті дючими грунтами із залишками органічних речовин. Відносною хронологією є археологічна періодизація, в основу якої покладено матеріал, з якого виготовлені знаряддя праці. Відповідно до неї історія первісного суспільства починається з кам'яного віку, яка
поділяється на три доби: палеоліт (від грец. - старовинний і камінь), мезоліт (від грец. - середній і камінь) і неоліт (від грец. - новий і камінь). Кожна з цих діб розпадається на нижню (ранню) середню і верхню (пізню) частини. Вони характеризуються певними типами археологічних культур, тобто групою джерел, які мають загальні характерні риси і
об'єднані одним часом і спільною територією. Кам’яний вік – найдовший період часу в історії людства. Він тривав від появи людини до початку поширення перших металів –міді, бронзи та ін. Палеоліт поділяється на три основні відрізки часу –палеоліт, мезоліт, неоліт, кожен із них у свою чергу має свої епохи або періоди.
Через нерівномірність історичного розвитку початок кам’яного віку, як і окремих його епох та періодів, на різних територіях земної кулі не збігається у часі. Якщо в Африці людина з’явилася понад 2 млн. років тому, то в Європі - близько 1 млн. років тому. Кам’яний вік у Європі закінчився в 3 тис. до н.е., а в аборигенів Південної Азії, Австралії, на островах Тихого океану тривав до Великих географічних відкриттів (середина XV – середина XVII ст.).
Мезоліт, або середній кам'яний вік, датується порізному: мезоліт Європи - 10-7 тис. років, Південної Америки - 6-5 тис. років, Близького Сходу - 12-9 тис. років тому. Для цих часів характерними є риси перехідного періоду. Обробка каменю, дерева і кісток вдосконалюється. Винайдено нові знаряддя праці. Можна говорити про прогрес у полюванні через використання лука і стріл, що почали застосовувати саме в цей час. Людьми приручено собаку, яка стає тепер свійською твариною, у поселеннях зустрічаються й інші тварини, які згодом стають атрибутом господарської діяльності людини-скотаря - корова, вівця, свиня, коза. Малюнки на скелях набувають більш символічних форм і певної умовності, що свідчить про ускладнення і поглиблення інтелектуально-духовного життя людей (рефлексії).
Населення зростає, хоч умови існування залишаються важкими, повними небезпеки, а тривалість людського життя дуже малою, родові спільноти зміцнюються і розростаються. Це призводить до появи нової форми соціальної організації людей - плем'я.
У кінці мезоліту в межах плем'я формуються елементи самоуправління: племінна рада, військові і громадські вожді, старійшини та ін. Як і у родовій, так і у племінній організації громадський устрій базується на засадах матріархату, для якого характерним є домінуюче становище жінки, успадковування по лінії матері, керівна роль жінки і матері у шлюбних стосунках. У духовній сфері це відображається в культах родючості, вшануванні богинь, в мистецтві - у виготовленні культових статуеток з яскраво вираженими жіночими статевими ознаками.
Неоліт - останній період кам'яної доби - період настання неоліту на різних територіях Землі слід визначати не стільки за часом, а скільки за ознаками, властивими тільки цій добі. Неоліт дуже часто називають революцією, оскільки за короткий термін відбуваються разючі якісні зміни у всій популяції людей на земній кулі. Замість поодиноких угруповань людей, розкиданих по різних куточках планети, знаходимо чітко організоване у племенних структурах численне людство. Наслідками людської діяльності вкриті всі континенти. Порівняно з довготривалою і повільною еволюцією попередніх часів це стається майже раптово. Люди швидко розмножуються, вільних територій значно меншає. Різні племена все частіше стикаються між собою і повинні встановлювати правила спільного існування.
У неоліті відбуваються як перший, так і другий великі суспільні поділи праці:
виокремлення скотарства і землеробства;
виділення ремесла в окрему галузь діяльності.
Відтепер реалізується ідея збереження і відтворення того, що треба було шукати і довго прагнути. Розведення худоби, обробка землі і вирощування злаків замінюють збір їстівних рослин і полювання. Замість суспільства збирачів і мисливців в неоліті з'являються суспільство землеробів і пастухів. Пізніше з'являються ремісники - гончари і ткачі, а виготовлення знарядь праці стає справою майстрів, що постійно вдосконалюються в своїй майстерності. У неоліті спостерігаємо початки металургії.
Епоха палеоліту (200 тис. - 10 тис. років до Н. X.) засвідчує існування на території України певної культури. Саме в ці часи:
- люди набувають вміння добувати і використовувати вогонь;
- удосконалюють знаряддя праці, житло будується з дерева (жердин), кісток;
- виготовляють прикраси, що нагадують людину, фігури тварин;
- з 'являються зачатки релігійних вірувань (анімізм, магія, тотемізм, фетишизм), а разом з ними елементи мистецтва.
У добу мезоліту (10 тис. - 7 тис. років до Н. X.) на Україні:
- використовується лук і стріли;
- розвивається рибальство, приручено собаку;
- започатковуються форми первісної племінної організації;
- основою суспільного устрою стає матріархат;
- для обробки дерева використовується долото, сокира, тесло;
- виготовляються нові знаряддя праці - ножі, кинджали, списи з ріжучими кам 'яними пластинами тощо.