[Ред.]Адміністративно-технічні працівники

Групу з адміністративно-господарських питань можна умовно поділити на окремі складові, куди входять кан­целярія, бухгалтерія, господарський та транспортний під­розділи. В переважній більшості посольств України вище­названі функції виконують, як правило, одна-дві особи. Слід підкреслити, що і на цих співробітників покладається досить широке коло обов´язків по забезпеченню роботи канцелярії (прийом і відправка дипломатичної пошти, кон­троль за своєчасним виконанням документів, ведення ар­хіву і підготовка матеріалів до здачі в центральний архів, обслуговування оргтехніки); бухгалтерії (фінансові розра­хунки по веденню господарства посольства, контроль за дотриманням бюджетної дисципліни, за економним і раціо­нальним використанням коштів); господарського підроз­ділу (підготовка договорів оренди, ремонту, здійснення господарських закупок); транспортного — (забезпечення перевезення співробітників та вантажів посольства).

Як правило, в кожному посольстві приймається роз­порядження, за яким детально розписуються функціо­нальні обов´язки кожного співробітника, від посла і до завгоспа та механіка-водія.

Персонал дипломатичних представництв

Постійне дипломатичне представництво за кордоном (посольство або місія) — це особливого роду державна установа, на яку покладено завдання підтримувати й розвивати офіційні стосунки з країною перебу­вання, захищати в ній права та інтереси акредитуючої дер­жави, її громадян і юридичних осіб. Для виконання цього завдання дипломатичне представництво потребує певних за­собів та можливостей, а також необхідного складу спів­робітників.

Одне із першочергових завдань при формуванні посоль­ства чи місії — укомплектування їх персоналом. За всіх відмінностей у структурі та організації роботи посольств і місій окремих країн, котрі спричинені різними геополі­тичними параметрами, формами державного правління та іншими чинниками, кожне дипломатичне представництво складається із трьох категорій співробітників (глава пред­ставництва має особливу позицію): дипломатичний персонал; адміністративно-технічні працівники; обслуговуючий персонал[1]. Окремо вирізняються так звані «приватні домашні робіт­ники», тобто особи, які виконують певну роботу на умовах договору найму у співробітників представництва і які не є службовцями акредитуючої держави.

Сучасне дипломатичне право чітко визначає правовий статус, дипломатичні привілеї та імунітети кожної із зазна­чених категорій осіб, які працюють у посольствах або місіях. Глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах) є найвищим офіційно акредитованим пред­ставником держави в країні перебування. Він відповідає за Діяльність дипломатичного представництва та його персона­лу, а також здійснює загальне політичне керівництво і контроль за діяльністю всіх інших організацій та осіб своєї держави, що перебувають на території країни акредитації. Оскільки посол не є звичайним адміністратором, що очолює державну установу, а особою, яка відповідає за дотримання загального політичного курсу своєї країни стосовно країни перебування, він особливо потребує надійного, висококвалі­фікованого апарату — членів персоналу представництва.

Посол (посланник) в усій діяльності очолюваного ним пред­ставництва спирається перш за все на своїх найближчих спів­робітників — членів дипломатичного персоналу. Вони, як і сам посол, мають представницький характер, тобто уповноважені виступати з питань, що входять до їхньої компетенції, від імені акредитуючої держави. Практично це реалізується у виконанні всім дипломатичним персоналом посольства чи місії функцій, передбачених ст. З Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.:

Крім цієї головної риси — представницького характеру — дипломатичний персонал посольств та місій має ще цілий ряд відмінних ознак. Так, його членами завжди є особи, що перебувають на дипломатичній службі відповідної держави: кадрові, або професійні, дипломати (у класичній термінології «кар'єрні дипломати») чи особи, які перейшли на дипло­матичну службу в порядку нового призначення або попов­нення.

З українських дипломатів, які мають один із дипломатичних рангів, комплектується дипломатичний пер­сонал посольств України за кордоном. Очолюваний послом дипломатичний персонал українських посольств на особливо важливих напрямах дипломатичної діяльності може мати у своєму складі в порядку старшинства таких дипломатичних співробітників: радників-посланників, радників, торгового представника, військового, військово-морського та вій­ськово-повітряного аташе, перших секретарів, заступників торгпреда, других секретарів, третіх секретарів, аташе, по­мічників військового, військово-морського, військово-повітряного аташе.

Всі ці особи, як правило, мають дипломатичні паспорти, які видаються їм акредитуючою державою (виняток ста­новить Велика Британія, де видача дипломатичних паспортів не передбачена). Ця категорія співробітників заноситься до дипломатичного списку, який періодично публікується про­токольним відділом МЗС країни перебування. Вони отри­мують також від протокольного відділу МЗС країни перебу­вання особливі дипломатичні картки, які засвідчують їхній статус як дипломатичних агентів.

Усередині дипломатичного представництва існує визна­чений розподіл обов'язків, а саме представництво склада­ється із відповідних відділів.

Схематично структура посольства має такий вигляд: група з питань зовнішньої політики; група з питань внутрішньої політики; група з питань економіки; відділ преси; консульський відділ; адміністративно-господарча група; секретаріат посла.

Групами з питань зовнішньої політики, внутрішньої полі­тики й економіки керує радник-посланник посольства.

Друга категорія співробітників дипломатичного пред­ставництва — члени адміністративно-технічного персоналу, їхня роль у дипломатичному представництві також чітко регламентується Віденською конвенцією, згідно з якою «чле­нами адміністративно-технічного персоналу є члени персоналу представництва, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництва» (ст. І, п. «f»). До категорії адміністративно-технічного персоналу відносять референтів-перекладачів, технічних секретарів, стенографіс­тів, бухгалтерських працівників, шифрувальників та інший канцелярський персонал. Всі ці співробітники не мають дипломатичних паспортів та рангів, проте у відрядження за кордон їх направляє міністерство закордонних справ і їм видається службовий паспорт (по суті щось середнє між дипломатичним та загальногромадянським паспортом).

І, нарешті, третя категорія — члени обслуговуючого пер­соналу дипломатичного представництва (прибиральниці, ліфтери, водії, садівники, вахтери тощо). До них належать, як уже зазначалося, і особи, що не входять до складу персо­налу представництва, а працюють за договором найму в самих співробітників посольства чи місії (хатні робітниці, догля­дальниці тощо). У Віденській конвенції про них сказано: «членами обслуговуючого персоналу» є члени персоналу пред­ставництва, які виконують обов'язки по обслуговуванню представництва (ст. І, п. "g"). «Приватний домашній робітник» — особа, яка виконує обов'язки домашнього робітника у спів­робітника представництва і не є службовцем акредитуючої держави (ст. І, п. "h"). Обидві ці групи осіб комплектуються в основному з числа громадян країни перебування, тоді як перші дві категорії — це, як правило, громадяни акре­дитуючої держави. У ст. 8 Віденської конвенції зазначено:

1. Члени дипломатичного персоналу представництва в принципі мають бути громадянами акредитуючої держави;

2. Члени дипломатичного персоналу представництва не можуть призначатися з числа осіб, які є громадянами держави перебування, інакше як за згодою цієї держави, причому ця згода може бути в будь-який час анульована».

Слід зауважити, що передбачений Конвенцією поділ пер­соналу дипломатичного представництва на три вищезгадані категорії на практиці іноді має умовний характер. Віднесення конкретних співробітників до тієї чи іншої категорії є ви­ключно компетенцією акредитуючої держави і не регулю­ється нормами міжнародного права. Позиції ж акредитуючих держав з цього питання нерідко суперечать позиціям країни перебування.

Критерії розподілу дипломатичного персоналу за кате­горіями також бувають досить «розмитими». Так, священно­служителі представництва мають дипломатичний статус, тоді як функції священика не мають жодного стосунку як за своїм змістом, так і за формою до дипломатичної діяльності. Офі­церу безпеки, як правило, надається статус дипломата, а співробітники служби охорони належать до адміністративно-технічного чи навіть до обслуговуючого персоналу.

Загалом у сучасній дипломатичній практиці за останні два-три десятиріччя спостерігається тенденція до збільшення кількості співробітників, які працюють у посольствах, кон­сульствах та інших офіційних представництвах держав за кордоном.

Що ж до конкретної кількості членів дипломатичного персоналу в тому чи іншому представництві, то це питання також регламентується Віденською конвенцією. Уст. 11 зазначається: «1. За відсутності конкретної угоди про чисель­ність персоналу представництва, держава перебування може запропонувати, щоб чисельність персоналу представництва залишалася в межах, які вона вважає розумними і нор­мальними, враховуючи обставини та умови, існуючі в державі перебування, і потреби даного представництва». А в «Поло­женні про дипломатичне представництво України за кордоном», затвердженому розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р., наголошується, що «діяльність дипло­матичного представництва базується на положеннях Віден­ської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. ... і при необхідності кількісний склад персоналу дипломатичного представництва України в іноземній державі встановлюється двосторонньою угодою України з цією дер­жавою».

Охорона посольств та їх правовий статус