2.2.4 Особливості правового регулювання діяльності авіаційного транспорту

Основним комплексним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері повітряного транспорту, є Повітряний Кодекс України від 4 травня 1993 року. [6] Ним регулюється діяльність користувачів повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і забезпечення безпеки авіації — усіх видів підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден.

Особливістю діяльності у сфері авіаційного транспорту є її підвищена небезпека, і як наслідок, вимога до всіх суб’єктів господарювання, пов’язаною з виробництвом, ремонтом та експлуатацією цивільної авіаційної техніки, одержати сертифікат, що підтверджую відповідність рівня технічної підготовки вказаних суб’єктів вимогам відповідних авіаційних правил України.

Авіаційні правила мають єдину структуру, містяться у Зводі авіаційних правил України і не повинні суперечити положенням Конвенції про міжнародну цивільну авіацію. До авіаційних правил належать норми льотної придатності цивільних повітряних суден, норми будівництва і придатності до експлуатації аеродромів і аеропортів та нормативні акти, що регламентують діяльність авіації та її безпеку.

Серед законодавчих актів, що регулюють правовідносини, пов’язані з авіаційним транспортом слід виділити Закон України “Про державну підтримку літакобудівної промисловості в України”, Закон України “Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації”, постанови Кабінету Міністрів щодо авіаційного транспорту. Найбільшу питому вагу серед підзаконних актів мають накази Міністерства транспорту та зв’язку України.

Серед міжнародних нормативно-правових актів виділяється Конвенція про цивільну авіацію, підписана різними країнами 7 грудня 1944 року, яка біла набула чинності в України 9 вересня 1992 року.

2.2.5 Особливості правового регулювання діяльності трубопровідного транспорту

Згідно з ст. 7 Господарського Кодексу України, нормативно-правові акти є основними джерелами правового регулювання у сфері трубопровідного транспорту. [3]

Особливості правового регулювання трубопровідного транспорту визначаються промислово-економічними особливостями цього виду транспорту, а саме:

- трубопровідний транспорт високотехнологічний, юридично й фактично закритий;

- магістральними трубопроводами доставляється родова продукція, яка не індивідуалізується на етапах транспортування;

- транспортування безперервне та рівномірне;

- магістральні трубопроводи, які раніш складали єдину систему, зараз юридично роз’єднані і розташовані на територіях незалежних держав колишнього СРСР;

- трубопроводи створюють підвищену небезпеку для оточення, тому екологічні норми та норми безпеки мають велике значення.

Закон України “Про трубопровідний транспорт” визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту. Метою законодавства про трубопровідний транспорт є регулювання відносин на всіх етапах створення та функціонування трубопровідного транспорту, встановлення гарантій безпеки життя та здоров'я населення, забезпечення охорони навколишнього природного середовища і національного багатства України від можливого негативного впливу під час експлуатації об'єктів цього виду транспорту. [12]

Закон України “Про трубопровідний транспорт” є спеціальним нормативно-правовим актом у цій сфері. Але виконуючи своє головне призначення, Закон не може впорядкувати всі відносини у галузі трубопроводів. Тому особливості правового регулювання трубопровідного транспорту також визначаються Законами України “Про природні монополії”, “Про захист економічної конкуренції”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про заходи, спрямовані на забезпечення функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, “Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період”.

До категорії нормативно-правових актів як джерел регулювання відносин у галузі трубопровідного транспорту належать також постанови, інструкції, розпорядження інших органів державної влади.

Особливості правового регулювання у галузі трубопроводів полягають у підвищеному значенні економічних та будівельних норм, неможливості експлуатації магістральних трубопроводів, що пролягають територіями кількох держав, без відповідних міжнародних угод які повинні вирішувати політичні, економічні, соціальні, науково-технічні завдання у галузі магістральних трубопроводів.