Текст №2. Из истории рекламы

История рекламы, насчитывающая уже тысячелетия, тесно связана с развитием человеческого общества и его экономической жизни. Среди рекламных обращений, дошедших до нас, благодаря археологам, - египетский папирус, сообщающий о продаже раба. Глиняные пластины извещают жителей древних финикийских городов о продаже различных товаров, предоставлении услуг и развлечений. Выбеленные известкой стены на улицах Древнего Рима – «альбумусы» – были расчерчены на квадраты, в которые ростовщики и торговцы углём или пурпурной краской вписывали свои объявления.

Элементы рекламы использовали и средневековые ремесленники, которые ставили личное клеймо на своих товарах. Резкий рост промышленного производства, связанный с развитием капиталистических отношений, потребовал более высокого уровня рекламной деятельности. В конце ХІХ – начале ХХ веков появляются специализированные рекламные агентства. Они постепенно превращаются из оптовых тогрговцев газетными площадями под объявления в деловых партнёров рекламодателей.

Ещё более возросла роль рекламы после широкого развития в ХХ веке новых средств массовой информации: радио (20 – 30-е годы) и телевидения (в США – 40-е годы). Однако качественно новый рубеж в развитии рекламы был достигнут в 50-х годах при переходе развитых стран к «рынку покупателя». Данный тип рынка характеризуется преобладанием предложения над спросом, что даёт покупателю возможность выбирать. При этом резко обостряется проблема сбыта.

Указанный период характеризуется широким и глубоким внедрением в экономическую практику концепции маркетинга – новой «философии» предпринимательства. Её девизом стало: производить то, что продаётся, а не продавать то, что производится. С учетом этого меняется роль и логика всей рекламной деятельности.

Завдання до тексту:

1. Знайдіть у тексті слова-терміни, класифікуйте їх за походженням.

2. Складіть речення з наведеними словами, вживши їх у термінологічному та нетермінологічному (загальновживаному значенні), поясніть різницю між цими значеннями: якість, пропозиція, звернення, послуга, ринок.

3. Поясніть особливості оформлення цифрової інформації в тексті.

4. Доберіть синоніми до слів: лихвар, тавро. Прокоментуйте особливості їх стилістичного забарвлення, проілюструйте прикладами, склавши з ними речення.

Модуль ііі. Фонетика і орфографія

1. Написання м’якого знака та апострофа в незапозичених та іншомовних словах.

2. Чергування приголосних звуків (загальна характеристика).

3. Правопис дзвінких та глухих приголосних у корені слів.

4. Правопис приголосних у кінці префіксів.

5. Уподібнення приголосних за місцем творення.

6. Спрощення в групах приголосних.

7. Подовжені та подвоєні приголосні та позначення їх на письмі.

1. М’який знак і апостроф у словах слов’янського походження .

М`який знак пишеться після приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

• для пом`якшення приголосних в кінці складу: гляньте, тінь, осінь;

• для пом`якшення приголосних перед о: сьомий, трьох, сьогодні;

• у суфіксах –ськ(ий-), цьк(ий-), -зьк(ий-): український, європейський;

• у суфіксах –еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: легенько, маленько, самісінька;

• після м`якого звука [л] перед наступним м`яким: читальня, стільця;

• у дієслівних формах наказового способу: стань, винось, виходь, виносьте;

• у дієслівних формах 3-ї особи однини та множини дійсного способу: стоїть, читають, пишуть.

М`який знак не пишеться:

• у кінці складу після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: голуб, сім, степ, ніч (іменники); ріж, їж, ріжте (форми дієслова);

• після р у кінці складу: Харків, писар, гіркий (але Горький);

• між приголосними, якщо перший пом`якшується під впливом другого: сонця, пісня, радість;

• у буквосполученнях нш, нж, нч, нщ: тонший, менший, кінчик;

• між подовженими м`якими приголосними: сіллю, міддю.

Українська мова має специфічний знак – апостроф (’). Він використовується для передачі твердої роздільної вимови приголосних, що не зливаються з наступними звуками: б`ють, м`яч, в`юн.

У російській мові в аналогічних випадках вживається твердий роздільний знак Ъ.

Апостроф ставиться:

• після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї: дев`ять, п`ять, торф`яний;

• після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед я, ю, є, ї: від`їзд, з`єднати, без`ядерний, але безіменний, загітувати, зекономити;

• у складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний, а друга починається на я, ю, є, ї: двох'ярусний, пів`яблука;

• після р перед я, ю, є, ї: подвір'я, матір`ю, кар`єра, але ряд, крюк, Рєпін (відбувається пом’якшення попереднього приголосного [р’а], [р’е], [р’у])

• у словах Лук`ян і похідних від нього: Лук'янов, Лук'янівка.

Апостроф не ставиться:

Коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як.

М`який знак та апостроф в словах іншомовного походження.

Апостроф пишеться в словах іншомовного походження та похідних від них перед я, ю, є, ї:

• після губних приголосних б, п, м, ф, в, шиплячих ж, ч, ш, задньоз`язикових г, к, х та р: інтерв'ю, миш'як, кар'єра, Монтеск'є, Руж'є;

• після префікса, який закінчується на приголосний: ад'ютант, ін'єкція, кон'юнктура.

Апостроф не пишеться :

• перед йо: курйоз, серйозний;

• коли я,ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед [а], [у]: бюджет, бюро, рюкзак, Гюго, Мюллер.

М'який знак пишеться в словах іншомовного походження після приголосних д, т, з, с, л, н :

• перед я, ю, є, ї, йо: конферансьє, ательє, мільярд, мiльйон;

• відповідно до вимови після л перед приголосними: фільм, Нельсон, але залп, катафалк;

• відповідно до вимови в кінці слів: магістраль, Базель, але бал.

М'який знак не пишеться перед я, ю, коли вони позначають сполучення пом'якшеного приголосного перед [а],[у]: малярія, нюанс, ілюзія, Дюма.