78. Що таке програма? Здійсніть класифікацію програм.

Практично в усіх країнах з ринковою економікою здійснюється розробка державних програм. Програмування національної економіки з'явилося у світовій практиці в 30-ті р. XX ст., рис. 10.1.

Рівень державного програмування в різних країнах неоднаковий. Виходячи з досвіду розробки цільових і надзвичайних програм, у кінці 1960-х років у ряді країн перейшли до загальнонаціонального середньострокового програмування, яке охопило всі найважливіші показники розвитку економіки. Піонерами в цій галузі стали Франція, Японія, Нідерланди, Скандинавські країни, Південна Корея. Загальне економічне середньострокове програмування отримало розвиток також у Німеччині, Австрії, Іспанії, Фінляндії та інших країнах. У США загальнонаціональне програмування відсутнє, але широко використовуються цільові та надзвичайні програми. Різниця в ступені розвитку програмування в окремих країнах залежить від характеру й масштабів завдань, які ставить держава при здійсненні економічного та соціального розвитку національної економіки.

За сучасних умов держава виступає ініціатором і організатором стратегічного науково-технічного програмування, розробки та втілення середньострокових і довгострокових програм розвитку галузей, що визначають науково-технічний прогрес, упровадження нових технологій.

Державна національна програма, розроблена на основі довгостроко­вих економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні про­порції. Вона має інформаційно-орієнтований характер, даючи змогу під­приємствам нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства. Держава використовує всю систему економіч­них інструментів, що є в її розпорядженні (державні, що забезпечують гарантований ринок збуту й достатньо високі ціни» пільгові податки, пря­мі субсидії та субвенції), з тим, щоб забезпечити підприємствам зростан­ня обсягів продаж і збільшення маси прибутку й тим самим спонукати їх брати активну участь у реалізації установок програми.

У Державній програмі відображаються, дивись рис. 10.2.

Для реалізації стратегічного напрямку розвитку національної економіки слід розробляти та здійснювати комплексні програми, більш динамічно розвивати галузі, що визначають науково-технічний прогрес, забез­печують значний економічний ефект і розв'язання соціальних завдань,

Програма - це інструкція, принцип, орієнтир руху, а не операційна розкладка діяльності економічних агентів.

Економічна програма - це система взаємопов'язаних і узгоджених заходів, план дій, спрямовані на досягнення єдиної мети, розв'язання од­нієї проблеми.

Державні цільові програми є обов'язковими як для звичайних агентів ринку, так і для державних органів управління.

Загалом програми поділяються на:

• національні;

Складові державної національної програми

Аналіз сучасного стану національної економіки

Цілі та завдання розвитку

Макроекономічні показники та пропорції, яких бажано досягти

Заходи, пов’язані з удосконаленням фінансово-грошової системи, банківської діяльності

Основні напрями розвитку галузей економіки та її структурної перебудови

Основні напрямки розвитку регіонів

Загальні риси кон’юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків

Заходи щодо поліпшення зовнішньоекономічної діяльності, реформування відносин власності

Заходи щодо охорони навколишнього середовища

Науково-технічна діяльність, соціальний розвиток, доходи населення та рівень життя

державні (міждержавні) (розробляються на довгострокову перспективу (10-15 років); середньострокову перспективу від 3 до 5 років; та на наступний рік);

• галузеві (міжгалузеві);

• регіональні (відображають основні показники розвитку економіки ре­гіону, враховують показники роботи підприємств, розташованих на відповідній території незалежно від форм власності);

• цільові комплексні програми;

• надзвичайні (розробляються в критичних ситуаціях - стихійного лиха, в умовах кризи, масового безробіття, загрозливої інфляції. Вони, як правило, є короткостроковими, при їх реалізації вагоме місце за­ймають засоби адміністративного регулювання).

За характером дії програми поділяються на:

• спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів або райо­нів (Державна програма розвитку вугільної промисловості України, Програма розвитку транспортного комплексу України, Державна на­ціональна програма "Освіта, Україна XXI ст.);

• програми, що стосуються загальнонаціональних проблем (Державна програма зайнятості населення, Державна програма захисту населення);

• програми діяльності державних економічних органів (Державна прог­рама приватизації, Програма дій Уряду, Державна програма підтрим­ки підприємництва, Державна програма приватизації тощо);

• програми досягнення економічної рівноваги - програми стабілізації (Програма надзвичайних заходів стабілізації економіки України та ви­ходу її з кризового стану);

• фінансові програми (Програма боротьби з інфляцією);

• регіональні програми, що передбачають освоєння нових районів, при­родних багатств, перетворення економіки вже сформованих районів (Програма розвитку Карпатського регіону на 1994-2000 та ін).

За рівнем порушуваних проблем розрізняють такі програми:

• широкомасштабні комплексні програми (Комплексна програма НТП в національній економіці, програма вирішення найважливіших соціаль­них потреб);

• програми соціально-економічного розвитку (житлова програма);

• вузькі науково-технічні програми.

Вивчення конкретних програм свідчить, що є суттєві відмінності у формах виконання їх втілення. Ці відмінності залежать від масштабу і сфери дії програм, ступеня залучення державного і приватного секторів, характеру економічних та адміністративно-правових зв'язків.

Щодо економічних програм України, то їх основними структурни­ми елементами є докорінна перебудова відносин економічної власності, створення стабільних та ефективних стимулів до праці, структурна перебудова народного господарства, аграрна реформа і створення ефективно­го продовольчого комплексу з метою забезпечення продовольчої безпеки, зовнішньоекономічна діяльність, соціальна політика та ін.

Істотним недоліком практики державного програмування в Україні була надмірна кількість програм за недостатнього їх фінансування.