Тема 10. Чиста монополія

1. Загальна характеристика чистої монополії

2. Особливості кривої попиту та кривої граничного доходу у чистій монополії.

3. Визначення ціни та обсягу виробництва у чистій монополії.

4. Цінова дискримінація.

5. Регульована (природна) монополія.

6. Ефективність чистої монополії.

1. Монополія – тип структури ринку в якому існує лише один продавець, який контролює всю галузь виробництва окремого товару, що немає близького замінника.

Ринок називається чисто монопольним якщо:

1) кількість фірм у галузі одна;

2) продукція фірм не має замінників;

3) існують суттєві проблеми для входження в галузь:

- природні (розташування);

- технічні (масштаб виробництва);

- правові (патенти, ліцензії, право приватної власності);

- державні (допомога природним монополіям).

Монопольна влада – це можливість монополіста встановлювати ціну на свій товар, змінюючи його обсяг, який він готовий продати.

В якості вимірювача монопольної влади вважається величина, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати. Цей метод визначення монопольної влади був запропонований в 1934 г. економістом Абба Лернером і отримав назву показника монопольної влади Лернера:

L = (P - MC) / P.

Числове значення коефіцієнта Лернера завжди знаходиться між 0 та 1. Для досконалої конкурентної фірми P = MC і L = 0. Чим більше L, тим більша монопольна влада.

2. Так як чиста монополія є галузь, то крива попиту має вигляд класичної кривої попиту. Щоб продати більшу кількість, монополіст повинен знижувати ціну. Граничний доход монополіста при кожному обсязі виробництва крім першої одиниці менший ціни.

Граничний доход може займати нульове і від'ємні значення.

Чистий монополіст діє на еластичному відрізку своєї кривої попиту.

Коли MR>0, TR – зростає,

MR=0, TR – max,

MR<0, TR – спадає.

3. Правила максимізації прибутку чистого монополіста такі ж як і чистого конкурента.

а) Метод порівняння валового доходу і валових витрат:

Фірма обирає такий обсяг продукції і таку ціну коли:

(TR-TC)-max, при TR>TC – в цьому випадку фірма отримує максимальний прибуток;

TR-TC-min, при TR<TC – фірма отримує мінімальні збитки.

Точки А і В – точки беззбитковості, в них ТR=TC (немає економічного прибутку, лише нормальний).

(Q_А;Q_В) – в цьому проміжку фірма отримує економічний прибуток.

Ціна Р_опт для Q_опт визначається як:

P_опт=TR/Q_опт

Якщо TR<TC фірма одержує збитки. Якщо:

min збитки<TFC, фірма несе збитки, але працює;

min збитки = TFC, фірма або працює або закривається;

min збитки > TFC фірма закриється.

б) Метод порівняння граничного доходу та граничних витрат.

P-ATC – прибуток з одиниці продукції (відрізок ВЕ).

S_PBEC – max прибуток фірми.

Якщо Р>АТС, фірма отримує максимальний прибуток:  = (P-ATC)*Q;

якщо ATC>P фірма несе мінімальні збитки:

якщо AVC<P<ATC – фірма несе збитки, але працює;

AVC=P фірма чи працює чи закривається;

AVC>P – фірма закриється.

Чистий монополіст:

1)для визначення максимального прибутку обирає 2 позиції:

- обсяг виробництва;

- ціну,

тоді як чистий конкурент обсяг виробництва;

2) чистого монополіста цікавить не стільки прибуток з одиниці продукції, а прибуток з усього обсягу реалізації (валовий прибуток);

3) чистий монополіст може мати, як прибутки, так і збитки;

4) чистий монополіст не завжди може мати монопольно високі прибутки.

4. Цінова дискримінація – це продаж однакового товару за різними цінами різним споживачам. Щоб фірма-монополіст могла проводити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати наступним умовам:

• продавець повинен бути в змозі розділити покупців на групи, виходячи з урахування еластичності попиту на блага. Тим покупцям, попит яких має високу нееластичність, буде встановлена висока ціна, а тим, чий попит еластичний – більш низька;

• блага не можуть перепродуватися покупцями (або продавцями) одного ринку покупцям (або продавцям) іншого ринку, оскільки вільне переміщення благ із “дешевого” ринку на “дорогий” призведе до виникнення єдиної ціни, що обумовить неможливість цінової дискримінації.

Розрізняють наступні види цінової дискримінації:

1) просторова (продаж у місті та селі);

2) часова (ціни на денні та вечірні сеанси);

3) по доходах споживачів (послуги для багатих і бідних);

4) по обсягу споживання блага (мінімально необхідна кількість та надлишок);

5) по соціальному статусу споживача (проїзні квитки).

При ціновій дискримінації чистий монополіст одержує більший доход, а отже, більший прибуток.

Поняття цінової дискримінації ввів в економічну науку в першій третині XX ст. А. Пігу, але саме явище було відоме й раніше. А. Пігу розрізняв три види (або ступені) цінової дискримінації.

Цінова дискримінація першого ступеню (бездоганна дискримінація) спостерігається в тому випадку, коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна його ціні попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні.

Оскільки монополіст не може мати повну інформацію про функції попиту всіх можливих покупців свого блага, то цей вид цінової дискримінації у чистому вигляді не можливий. Певне наближення до чистої цінової дискримінації можливе при незначній кількості покупців, коли кожна одиниця блага випускається на замовлення конкретних споживачів.

Розглянемо простий приклад. Нище на малюнку можна побачити, що монополіст може продати 4 одиниці продукції по 30 грн. за штуку. Доход його складе: 4*30=120 грн. Якщо монополіст вдасться до дискримінації, то він може продати першу одиницю продукції за 50 грн., другу – за 45 грн., третю – за 35 грн. та четверту – за 30 грн. В цьому випадку його доход складе: 50+45+35+30=160 грн., тобто доход більший.

Цінова дискримінація другого ступеню має місце, коли ціни блага однакові для всіх покупців, однак розрізняються в залежності від обсягу купівель.

При цьому виді цінової дискримінації блага групуються в певні партії, на кожну з якої встановлюються різні ціни.

Цінова дискримінація другого ступеню нерідко виступає у формі цінового дисконту, або знижок (на обсяг поставок; кумулятивні знижки – сезонний квиток на залізничній дорозі; дискримінація в часі – різні ціни на ранкові, денні, вечірні сеанси в кіно; стягування абонементної плати в сполученні з пропорційною оплатою обсягу купленого блага ).

Цінова дискримінація третього ступеню припускає, що різним особам благо продається за різними цінами, але кожна одиниця блага, придбана конкретним покупцем, оплачується ним по однаковій ціні.

Якщо при ціновій дискримінації перших двох ступенів передбачалося розподіл благ на групи, то в основі цінової дискримінації третього ступеню передбачається розподіл самих покупців на групи або ринки, де встановлюються свої ціни продажу.

Фірми-монополісти систематизують споживачів за перевагами, доходами, віком, місцем проживання, характером роботи і продають свої блага у відповідності з цією градацією.

5. В ринковій економці є монополії, які в суспільстві визначаються законними (природними). Вони існують у тих галузях, де конкуренція недоцільна. Як правило, це галузі, які обслуговують значні сукупності людей (державно-комунальні підприємства, державні республіканські підприємства).

Держава регулює їхню діяльність, встановлюючи тарифи (ціни) для цих підприємств. Як правило тарифи на послуги природних монополій нище середніх витрат (Р<АТС). В цьому випадку держава надає дотації для покриття збитків.

6. Вважається, що монополія менш ефективна ніж конкуренція. Вона виробляє менше продукції, а отже, менше суспільної корисності.

Однак монополії – крупні підприємства, в яких діє ефект масштабу: чим крупніше підприємство, тим більше продукції, тим менше ATC.

З іншого боку, монополія може утримувати непродуктивний персонал, та нести видатки пов’язані із збереженням монопольної влади, тим самим збільшуючи ATC.

Монополії можуть легше впроваджувати досягнення НТП, тому що це є бар’єром для входження в галузь. Але в той же час, у них не має конкурентів і вони можуть не займатися ніякими розробками.