2. Відбудова економіки. Голод 1946 – 1947 років.

Повоєнна Україна мала всі зовнішні атрибути суверенної республіки, яка на федеративних засадах входила до Радянського Союзу. Фактично ж вона залишалася складовою частиною унітарної держави. 21 листопада 1949 р., ігноруючи національні традиції українського народу, його історію та культуру, Президія Верховної Ради УРСР прийняла атрибути державності – герб, прапор, державний гімн Української РСР, які символізували Україну як залежну частину СРСР.

Зростали ряди компартії України. На кінець 40-х років вона налічувала 700 тис. чоловік. На керівних партійних посадах переважали здебільшого росіяни. Вся влада зосереджувалась в руках центральних органів уряду і Комуністичної партії в Москві. Компартія України перебувала на правах обласної організації.

У 1947 р., з приїздом Л. Кагановича, в Україні було ввімкнено на повну потужність увесь охоронно-репресивний механізм тоталітарної системи. Розгорнулася нещадна боротьба з "українським націоналізмом", безперервно мінялися й зазнавали утисків керівні кадри. 3 грудня 1949 р. пост першого секретаря ЦК КП(б)У посів Л.Мельников. Він продовжив боротьбу з українством. Першими секретарями ЦК КП(б)У у цей період були: М.Хрущов 1943 – 1946 рр. та 1948 – 1949 рр.; Л.Каганович 1947 р.; А.Мельников 1949 – 1953 рр.; О.Кириченко 1953 – 1957 рр.

Збитки, заподіяні війною і тимчасовою окупацією, почали ліквідовуватися в міру вигнання загарбників із українських міст і сіл. Однак фінансів не вистачало. Визволеним територіям не виділялось в достатній кількості необхідне обладнання, транспорт тощо. Повернення назад вивезеного на Схід обладнання було визнано недоцільним, економічно нераціональним.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР у свою чергу прийняла закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства Української РСР (1946 – 1950 рр.). Четвертий п'ятирічний план передбачав поновлення довоєнної моделі розвитку народного господарства з її традиційним плановим компонентом, орієнтацією на важку промисловість, кількісні показники. Тобто продовжувалася довоєнна політика індустріалізації. Продовжувала здійснюватись політика «ножиць цін».

Характерною рисою відбудови в СРСР було використання виключно внутрішніх ресурсів країни, а не зовнішня допомога. Після ІІ Світової війни США з метою зміцнення своїх позицій в Європі запропонувала «План Маршала», згідно з яким протягом 1948 – 1952 рр. 16 західноєвропейських держав отримали від США матеріальну допомогу у розмірі понад 13 млрд.дол. «План Маршала» передбачав у європейських країнах вихід з урядів комуністів, і тому СРСР і ряд країн Центральної і Південно-Східної Європи відмовилися від цього плану.

Завдяки надлюдським зусиллям робітників, інженерно-технічних працівників, усього українського народу вдалося піднести з руїн і попелищ тисячі шахт Донбасу, залізорудних копалень, заводів і фабрик. Відновлювали свої потужності металургійні велетні "Азовсталь", "Запоріжсталь", а також Харківській тракторний та інші заводи. Ціною неймовірної праці народу України до кінця 40-х років було відновлено довоєнний рівень промислового виробництва у вартісних показниках. За фізичними обсягами рівня виробництва 1940 р. вдалося досягти лише в середині 50-х років.

Легка, харчова промисловість і сільське господарство, що вважалися другорядними галузями народного господарства, які мали обслуговувати важку індустрію, розвивалися слабо. У 1950 р. легка промисловість ледве досягла 80% довоєнного рівня. Посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу. Занедбаність легкої і харчової промисловості призводила до хронічного дефіциту багатьох необхідних товарів: продовольства, взуття, одягу тощо.

Особливо важке становище склалося у сільському господарстві. Колгоспи й підсобні господарства селян булі обкладені великими податками, обов'язковими натуральними поставками. Початок відбудовчого періоду для ряду центральних та південних областей України виявилися несприятливими за погодними умовами: засуха, неврожай і як результат – недорід.

Щоб не допустити прийняття країнами соціалістичного табору «плана Маршалла», Й. Сталін наказав значну кількість хлібу вивезти за кордон. Зерно постачалось навіть у Францію (500 тис.т.). В цілому експорт зерна у 1946 р. склав 1,7 млн. т. В результаті голоду померло близько 1 мільйона чоловік. В січні – червні 1947 р. в Україні зареєстрували 130 випадків людоїдства, 189 – трупоїдства. Головна причина голоду 1946-1947 рр. полягала у позиції союзного державно-партійного керівництва, яке знало про становище в сільському господарстві України і не вжило з виправлення злиденного положення селянства заходів. Загроза голодної смерті зникла лише після жнив 1947 р., коли зібрали новий урожай. Тоді ж з'явилася можливість реально розпочати відбудову села. Відбудова сільського господарства в Україні здійснювалася повільно. Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми. В результаті технічна озброєність колгоспів залишалася надзвичайно слабкою. Держава домагалася інтенсифікації праці в господарствах адміністративно-командними, а також репресивними методами.

21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла таємний указ "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя". Згідно з Указом на загальних зборах колгоспників відбувалось обговорення заздалегідь визначеного кола осіб, в основному тих, хто не виробив мінімуму трудоднів. Ухвалювалися "громадські вироки". Колгоспники, які вели "антигромадський, паразитичний спосіб життя", підлягали депортації до Сибіру та в інші віддалені місця Радянського Союзу. У 1948-1960 рр. було оголошено 12 тисяч "громадських вироків". Майже 20 тисячам колгоспників оголосили "попередження", багатьох з них примусили дати письмові зобов'язання виробляти встановлений керівництвом мінімум.

На кінець 1950 р. сільське господарство не досягло довоєнного рівня: валове виробництво зерна становило близько 80% від рівня 1940 р.

У 1947 р. була скасована карткова система. Це призвело до значного зростання цін на продукти. Нові ціни більше ніж у три рази перевищували довоєнний рівень, тоді як заробітна плата збільшилася загалом лише наполовину.

У повоєнні роки були здійснені певні заходи щодо налагодження торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування. Але все це були тільки перші спроби.

Поступово економіка УРСР була втягнута в процес мілітаризації, що мало негативні наслідки для розвитку сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери.