10. Нова економічна політика 1921-1928 рр. Та її здійснення в Україні.

Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика «воєнного комунізму». Внаслідок цього економічна і політична криза ще більше поглибилася.

Почуття самозбереження, намагання не допустити втрати своєї влади продиктували більшовикам удатися до інших методів подолання кризи. Йдеться про запровадження нової економічної політики (НЕП). Це рішення, прийняте під тиском тодішніх скрутних обставин, можливо, було чи не єдиним більш-менш серйозним кроком більшовицької влади за весь період її існування. Але більшовицька влада не була б такою, коли б вона дала змогу реалізувати цю політику в усіх її вимірах.

Введена відповідно до рішень Х з'їзду РКП(б) у березні 1921 р., НЕП передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкового розвитку та ринкових відносин. Мова велася, зокрема, про заміну продрозкладки продподатком, денаціоналізацію частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільної торгівлі, нормалізацію фінансової системи, розвиток кредитно-банкової системи, вдосконалення податкової системи, про подолання інфляційних процесів тощо. Тепер замість реквізиції зерна, як це було за «воєнного комунізму», селянство обкладалося помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна на свій розсуд і за власними цінами. Бідні селяни взагалі звільнялися від податку. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Було скасовано державний контроль за внутрішньою торгівлею. Дрібні промислові підприємства передавались у приватні руки на правах оренди. Важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля залишалися державними. Відроджувалася кооперація.

Отже, були створені, хоча й дуже обмежені, умови для організації народного господарства на принципах ринкової системи. І це почало давати результати. Швидкими темпами розвивалося сільське господарство, зростала його продуктивність. У 1927 р. оброблялося на 10% землі більше, ніж у 1913 р. Виробництво предметів споживання сягнуло довоєнного рівня. Відставала лише важка промисловість, яка перебувала в руках держави.

Однак у 1928 р., як і можна було передбачити, НЕП закінчила свою недовгу історію.

11.Проаналізуйте національну політику більшовиків в Україні у 20-ті-30-ті роки ХХ ст. та її основні напрямки. М.Скрипник, М.Хвильовий, О.Шумський та ін.

Головною політикою більшовиків того часу була Українізація. Українізація – політика ВКП(б), здійснювана в Україні у 1920-х – на початку 30-х років. Різновид політики коренізації, що була проголошена у квітні 1923 на 12 з’їзді РКП(б) з метою укорінення компартійно-радянських структур влади у національних республіках. Її суть полягала в томуЮ щоб управлінські структури оволодівали мовами и культурними традиціями місцевого населення, а також поповнювалися за рахунок його представників.

Перетворення української мови на фактичну державну мову в рамках УСРР будо найбільшим досянкнням націонал-комуністів.

У 1920-х роках вийшли праці з національного питання відомого більшовицького діяча М. Скрипника6. Займаючи високі посади в ЦК КП(б)У й радянському уряді, він чимало часу приділяв теоретичній розробці проблем державного будівництва в Україні. Особливої уваги заслуговує його аналіз діяльності політичних партій, що існували в Україні в 1917 –1920 рр., зокрема їх ставлення до українського радянського уряду. М. Скрипник позитивно оцінював окремі моменти діяльності Центральної Ради, партій, на які вона спиралася. *робив усе можливе для її втілення у царині національної політики. Перш за все це стосувалося його розуміння інтернаціоналізму та шляхів досягнення кінцевої мети більшовиків у національному питанні — «злиття націй». Скрипник вдало використав теорію «батька народів», згідно якої спочатку мав відбутися розквіт націй та національних мов, потім їх зближення, коли поряд з національною мала використовуватися якась спільна мова, і лише на третьому етапі – злиття усіх націй в одну.

Хвильовий був свідком тієї особливої події революційної доби, коли мільйонові маси імперської армії опинилися в стані невиразности, а потім — хаосу й бездоріжжя. Він був також свідком і, можливо, й учасником творення українських частин на фронті. О. Ган твердить, що Хвильовий активно включився у той рух, виступав на армійських мітингах 14-ої дивізії, був обраний до солдатського комітету дивізії, де він, за своєю вдачею, керував культурно-освітньою комісією. Все це можливо. Але воно не підтверджене жодними документами.

міщан.Навчаючись в полтавській духовній семінарії,був виключений за політичну неблагонадійність. Пізніше брав участь у діяльності полтавської громади, у 1902 брав участь в агітації серед селян. Входив до складу ЦК УСДРП, захищав ідею створення нац.. партійної програми. У роки 1ої світової війни очолив укр.. військовий комітет західного фронту.С. Петлюра був одним із лідерів укр.. нац..-демок. Революції, з березня 1917 був членом УЦР, із травня-головою Укр. Військового генерального комітету , із червня став генеральним секретарем військових справ, але через розбіжності з Виниченко пішов у відставку. у листопаді 1918 був обраний до складу директорії УНР, а пізніше став головним отаманом Армії УНР. У 1919 вийшов зі складу УСДРП і очолив Директорію УНР.За його ініціативою був підписаний Варшавський договір,через що змушений був виїхати з країни.

12.Опишіть особливості модернізації економіки в Україні (кінець 20-х-30-ті роки). Примусова колективізація сільського господарства, її наслідки.

Індустріалізація в Україні мала ряд особ-ливостей: вкладання значних коштів у про-місловість, нерівномірність процесу модер-нізації, поява новіх галузей, витіснення приватного сектора в економіці йшло бистрішими темпами ніж в СРСР. Стави-лося за мету забезпечити першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). У результаті індустріалізація України з аграрної перетворилась на індустріальну. Однак форсована індустріалізація зумовила появу негативних тенденцій в економіці: домінуюче становище виробництва засобів виробництва, розквіт підприємств –моно-полістів, велика кількість незавершених будівництв через нестачу сировини, палива робочої сили, централізація економіки, нерівномірність промисловості, посили-лась експлуатація трудящихся методами примусу та залякування.Знизився життєвий рівень народу.Іншою складовою сталін-ського курсу була так звана соціалістична колективізація сільського господарства яка передбачала обмеження елементів ринку, ліквідацію всіх форм сільськогосподар-ської кооперації,і «куркульства як класу». Єдиною формою організації виробництва на селі мали стати колгоспи й радгоспи.Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти «лінії партії», оголосили «ворогами народу» і репре-сували .Встановлення колгоспно-радгос-пної системи супроводжувалося насиль-ницькою експропріацією землі, худоби. Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землю та вчитися продуктивно працювати на ній. В результаті «соціалістичної колективізації» радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці населення було винищено. Інша частина селян, була загнана до колгоспів.

13Українське питання напередодні Другої світової війни. Оформлення нового політико-правового статусу Західної України.

На зламі 30—40-х pp. західноукраїнські землі, які після Першої світової війни загарбали Польща, Румунія і Чехословаччина, стали предметом політичної гри між європейськими державами — Німеччиною, СРСР, Великобританією, Францією, Італією. СРСР, Польща, Румунія та Чехословаччина намагалися втримати вже підвладні та приєднати нові українські землі. Драматизм ситуації полягав у тому, що самостійно український народ на той час об'єднати свої землі в єдиній державі не міг. Усе залежало від балансу інтересів, насамперед Німеччини та СРСР.

Напавши на Польщу, німецькі війська швидко наближалися до західноукраїнських земель, які за таємним протоколом мали підпасти під радянський контроль. У цих умовах згідно з договором і таємним протоколом радянські війська 17 вересня 1939 р. перейшли польський кордон і окупували Західну Волинь та Східну Галичину, тобто майже всі західноукраїнські землі. Деякі сучасні українські історики вважають — і не без підстав — що радянсько-польський конфлікт 1939 р. слід називати не "визвольним походом Червоної Армії", як вважала радянська історіографія, а справжньою війною. Після 12-денних боїв з польськими частинами війська Червоної армії вийшли на Західний Буг і Сян, де й зупинилися. А 22 вересня на честь успішного завершення польської кампанії та зміцнення радянсько-німецької дружби в Бресті, Пінську, Перемишлі та деяких інших містах відбулися спільні паради обох військ.

Переважна більшість території Західної України відійшла до СРСР.

Після юридичного оформлення приєднання до СРСР західноукраїнських земель тут було проведено широкомасштабну "радянизацію".

№14. Концепii 2 свiтовоi вiйни

1. Зростання популярності і, нарешті, перемога нацистів на демократичних парламентських виборах стали наслідком:

– по-перше, того, що значну частину населення Німеччини було налякано постійними спробами збройного комуністичного перевороту, що мали б призвести до встановлення у країні кривавої диктатури на зразок тої, що повною мірою виявила себе у СРСР;

– по-друге, свідомого розколу лівого руху Комінтерном, що призвело до появи комуністичних партій, керованих із Москви, які головною своєю метою бачили боротьбу з соціал-демократією, а не нацизмом.

2. Прагнучи до європейської експансії, радянські очільники намагалися не запобігти війні, а розпочати її у найбільш слушний для себе час. Для цього вони намагалися зіштовхнути Райх із західними демократіями, а свою підтримку однієї зі сторін обумовлювали згодою на окупацію колишніх російських колоній. Як наслідок, Москва дійшла згоди з Берліном і вступила до Другої світової війни як союзник Райху.

3. Після розподілу Польщі, Сталін відмовився прийняти в СРСР мільйони єврейських біженців з цієї країни, що означало винесення їм смертного вироку.

4. Терористична політика радянського уряду впродовж усього часу його існування призвела до масової кризи лояльності, що мало наслідком фактичне небажання воювати мільйонів рядових бійців та офіцерів Червоної армії. Саме це призвело до грандіозних поразок 1941–1942 рр., внаслідок яких під німецькою окупацією опинилася територія з багатомільйонним єврейським населенням.

5. Після початку німецько-радянської війни радянським урядом не лише не було організовано централізованої евакуації єврейського населення, але радянською пропагандою взагалі замовчувалися факти масового знищення євреїв нацистами. Це призвело до того, що значна частина євреїв не усвідомила загрози і залишилася на окупованій території.

6. Діяльність радянських підпільників і партизан свідомо спрямовувалася московським керівництвом на провокацію німецьких репресій проти мирного населення окупованих територій. Першими під репресії потрапляли саме євреї.

7. Саме моральне розбещення владою населення впродовж 20 років радянського панування слід вважати основним чинником, що призвів до масової зради євреїв, які намагалися врятуватися, особливо на землях Великої України, хоча реальні масштаби співпраці неєврейського населення з нацистськими каральними органами слід вважати перебільшеними радянською пропагандою.

№15. Украiна у 2 вiйнi.Внесок украiнського народу у розгромi нациськоi Нiмеччини.

На окупованих гітлерівцями землях панував терор, під час якого було майже повністю винищено єврейське та циганське населення, а також інші народи, яких звинувачували у відсутності відданості Рейху. Тисячі людей вмирали від голоду, оскільки окупанти не турбувалися про забезпечення надходження їжі до міст. В 230 таборах для військовополонених загинуло 1366 чол., більшість з них – від голоду.. Загалом під час війни загинуло від 7 до 8 млн. громадян України.

Партизанська боротьба на Західній Україні велася під проводом ОУН. Напередодні війни ОУН розпалася на дві течії, які не доходили одне з одною порозуміння. Це були ОУН (б) під проводом С.Бандери та ОУН (м) під проводом А.Мельника. Коли фашистські війська зайняли Львів, Бандера з прибічниками проголосили „Акт відновлення української держави”. Після двох хвиль арештів та страт (у вересні та грудні 1941 р.) ОУН під проводом С.Бандери пішла у підпілля.

Після поразки під Сталінградом за ініціативою фашистської адміністрації було створено загін „Галичина”. Це був типовий приклад колабораціонізму. Співробітництво з нацистами, які були приречені на поразку у війні, не могло нічого дати українській стороні. Катастрофа під Сталінградом створила всі передумови для початку звільнення території України від окупантів.

19 грудня 1942 р. ворога було вибито з перших поселень на території України. Після перемоги на Курській Дузі в липні 1943 р. радянські війська перейшли в контрнаступ та невдовзі звільнили Лівобережну Україну та Донбас. Київ було звільнено 6 листопада 1943 р.

В жовтні 1944 р. вся українська територія була звільнена від нацистських сил. Транскарпатська Україна була звільнена 26-28 жовтня. В листопаді З’їзд народних комітетів в Мукачеві прийняв резолюцію щодо виходу Транскарпаття з Чехословаччини та приєднання до України. Новий регіон збільшив територію України на 577 тисяч кв. км.

Матеріальні збитки СРСР під час Другої світової війни склали понад 40% всіх витрат країн, що воювали. Частина України в загальносоюзних втратах дорівнювала більше 40%. Україна постраждала більше, ніж Росія, Німеччина, Франція або Польща.

16.Дайте характеристику соціально-економічного становища України в повоєнні роки (1946-1955).

Після завершення Другої світової війни пе-ред народом постає задача відбудови зруй-нованої економіки. Керівництво повер-нулося до довоєнної моделі розвитку на-родного господарства-проведення індустрі-алізації,приоритетний розвиток важкої промисловості.У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про п'яти-річний план відбудови й розвитку на-родного господарства. Ставилося завдання довести валовий продукт промисловості в 1950 р. порівняно з 1940 р. до 113%. Значні труднощі переживало сільське господар-ство. У цю сферу спрямовувалося всього близько 7% капітальних витрат. Селянство утискувалося надмірними податками. Си-туація в 1946- 1947 рр. ще більше погірши-лася у зв'язку з неврожаєм та голодом. Значно скоротилося поголів'я худоби. Міжнародна спільнота запропонувала свою допомогу в подоланні наслідків Другої світової війни та голоду, однак Москва відмовилася від неї. Народ був покинутий напризволяще. Відбудова зруйнованого на-родного господарства досягалась коман-дно-адміністративними методами, соціаліс-тична власність, панування колгоспно-рад-госпної системи, практично повна відсут-ність економічної зацікавленості праців-ника в розвитку виробництва, тотальний ідеологічний контроль. Ціною величезного напруження сил до 1950 р. були в ос-новному загоєні рани війни. Обсяг вало-вого виробництва промисловості переви-щив рівень 1940 р. на 15%. Більше, ніж до війни, добувалося залізної руди, виробля-лося продукції машинобудування, електро-енергії, цементу. Валова продукція сіль-ськогосподарського виробництва у 1950 р. становила 91% довоєнного рівня. До кінця першої пятирічки булі відбудовані Дніпрогес, заводи Азовсталь, Запоріж-сталь, шахти Донбасу, машинобудівельні заводи Київа, Харкова, Одеси. Позитивні зрушення сталися в галузях освіти, науки, культури.Поряд із цим у повоєнному роз-витку України існувало чимало проблем: однобічність, незбалансованість економіки, яка головним чином спрямовувалася на потреби військово-промислового комплек-су,значно відставало сільське господар-ство, легка, харчова промисловість, що спричиняло низький рівень життя населення , який погіршився результатами грошової реформи 1947р і девальвацією. Низьким був рівень впровадження до-сягнень науково-технічного прогресу у ви-робництво.Серйозною проблемою для вла-ди стала колективізація в селах Західної України. Країна опиналась перед необхід-ністю глибоких соціально- економічних змін.