10. Роль і місце людини в економічній системі.

Людина економічна – головний творчий суб’єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх інтересів, мети і пріоритетів. В економічній системі людина виступає як виробник, як суб’єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного виробництва.

Людина-виробник в економічній системі виступає робою силою. Робоча сила – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. В історичному плані людина-виробник пройшла у своєму розвитку стадію індивідуального працівника і сукупного працівника. Субєктами економічних відносин є окремий індивід, сімя, колектив, держава. Людина як споживач реалізує себе через задоволення своїх різних потреб. Потреби людини можна поділяти на потреби людини-працівника та потреби людини-підприємця. Потреби людини-працівника пов’язані з відтворенням робочої сили, тобто з особистим споживанням. Потреби людини-підприємця стосуються відтворення матеріально-речових факторів виробництва, тобто виробничих потреб. Людина в її цілісній сутності є головним критерієм розвитку суспільного виробництва і головною його метою. Суспільний продукт, проходячи через фази виробництва, розподілу й обміну завершує свій цикл у фазі споживання.

11. Власність в економічній системі.

Власність – складна багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин. Власність визначає мету й мотиви розвитку виробництва. Обєктом власності виступає те, з приводу чого складаються відносини привласнення: засоби виробництва, земля та її надра, товари особистого споживання, інтелектуальний продукт а також робоча сила.

Субєктами, відповідно, виступають люди, між якими складаються відносини привласнення – індивідуми, організації, організації, колективи, держава.

Обєкти власності: засоби виробництва в усіх галузях народного виробництва, не рухомість, природні ресурси, предмети особистого споживання та домашнього вжитку, гроші, цінні папери, дорогоцінні метали, інтелектуальна власність, культурні та історичні цінності, робоча сила.

Субєкти власності: окрема особа, юридичні особи, держава в особі органів державного управління , муніципалітети, декілька держав або всі держави планети.

12.Типи, види, форми власності. Новітні тенденції у розвитку форм власності.

Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний, горизонтально-структурний. Вертикально-історичний визначає історичні форми власності:

Первіснообщинна форма – характерні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт власності – землю

Рабовласницька форма – характериз абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці і раба.

Феодальна форма – передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працвника.

Капіталістична власність – характериз зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника.

Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію економічних форм власності. Існує два основних типи:

Приватна – тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності і отримання доходу належить приватній особі. Приватна власність: індивідуально-трудова, з найманою працею.

Суспільна власність – означає суспільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суспільна власність: державна і колективна.

Змішана власність – поєднує різні форми власності – приватну, державну, колективну і кооперативну в т.ч. власність іноземних суб’єктів.

Новітні тенденції:

1. Розширення плюралізму форм власності – приватної, корпоративної, колективної, державної.

2. Значне поширення змішаних і комбінованих форм власності, де провідна роль належить корпорація і великим фірмам.

3. Посилення процесів демократизації і соціалізації відносин власності.

4. Прогресивна зміна структури об’єктів власності.

5. Розширюються форми та об’єкти міжнародної власності на основні поглиблення міжнародного поділу праці й посилення економічних зв’язків між країнами.