1.Поняття особистих немайнових прав,їх значення в сучасному

цивільному праві

Особисті немайнові права - це права, які невід’ємно пов’язані з особою їх носія. Особисті немайнові права мають як фізичні, так і юридичні особи.

Конституція України у ст. 3 закріпила новий підхід до ієрархії соціальних благ та їх значення і місця у суспільному житті. Так, на сьогодні людина, її життя та здоров’я, честь та гідність, недоторканність та безпека визнаються вищою соціальною цінністю, а це означає, що всі інші блага в системі суспільних пріоритетів є благами нижчого рівня. Такий підхід є абсолютно виправданим і відповідає прагненню України європеїзувати національне законодавство. Адже відповідно до загальносвітових стандартів саме людина та її внутрішній духовний світ визнаються основною передумовою соціального розвитку. Тобто всі інші блага, у тому числі й матеріальні, знаходяться в ієрархії соціальних пріоритетів нижче і є суспільними благами другого порядку. І саме такий підхід до місця і ролі людини та її внутрішнього (духовного) світу в системі соціальних цінностей відповідає міжнародним стандартам прав людини та зумовлює необхідність їх повного і всебічного регулювання та охорони на галузевому рівні, насамперед нормами цивільного права.

Необхідно підкреслити, що найважливіші особисті немайнові права врегульовані Конституцією України.

Особливої уваги заслуговують на ст. ст.27 – 33 Конституції України, в цих статтях закріплюються права людини на життя, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканість, на недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. ²

Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має велике значення для розвитку законності в Україні, але сказати, що закріплення цих прав в Основному Законі вирішує всі проблеми їх захисту, не можна. Підтвердженням цієї думки є Цивільний кодекс України, в якому особистим немайновим правам фізичних осіб присвячується окрема книга (друга), яка складається з трьох глав (19,20,21), У яких вміщено 46 статей. У главі 19 йдеться про загальні положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. У главі 20 закріплюються природні права фізичних осіб, а в главі 21 вирішуються права, які забезпечують соціальне буття фізичних осіб. Нагальна потреба регулювання особистих немайнових прав Цивільним кодексом України передусім пояснюється тим, що законами України, деяким органам та їх посадовим особам надана можливість втручатися у сферу дії особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, Законом про оперативно-розшукову діяльність (ст. 8) надано право підрозділам, що проводять таку діяльність, знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби одержання інформації, контролювати телеграфно-поштові відправлення, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відео-зйомок, оптичних та інших технічних засобів. Але не секрет, що при застосуванні всіх цих форм втручання не виключена можливість правопорушень.

Права людини є важливим інститутом, за допомогою якого визначається і регулюється правовий статус особи, визначаються засоби впливу на неї, встановлюються гарантії реалізації та захисту прав і свобод. Прагнення створити демократичне суспільство, необхідність всебічного забезпечення прав і свобод людини виявилися у Декларації про державний суверенітет України, та інших нормативно-правових актах. Задовго до тієї події вперше цивільно-правовий захист честі і гідності було врегульовано в ст. 7 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік у 1961 році.

Визнання та захист прав і свобод сьогодні є спільною турботою держав, які розглядають їх як загально культурну цінність, об’єкт міжнародно-правового регулювання. Україна зобов’язана додержуватися загально прийнятих міжнародних принципів у галузі прав людини, які закріплено в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року, Загальній декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1984 року, У Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року та Декларації глав держав – учасниць співдружності незалежних держав про міжнародні зобов’язання у сфері прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 року, законі України “Про уповноваженого ВРУ з прав людини” від 23 грудня 1997 року та Постанові Кабміну України “Про уповноваженого у справах дотримання конвенції про захист прав і основних свобод людини” від 23 квітня 1998 року. Ці зобов’язання відповідають членству України в міжнародному та європейському співтоваристві, зокрема в Раді Європи.

Важливим законодавчим актом в названій сфері є також Закон України “Про ратифікацію конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7, 11 до конвенції” від 17 липня 1997 року.

Інституту прав і свобод людини належить центральне місце в Конституції України 1996 року, якій значну кількість становить розділ ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. Це, у свою чергу відкриває перспективи розвитку України як держави, основаної на цінностях прав людини, зобов’язує до перебудови своєї правової системи. Для цього вже існує конституційне підґрунтя, але потребує вдосконалення і чинне законодавство. Неповне регулювання особистих немайнових відносин, не пов’язане з майновими перешкоджає охороні особистих прав та інтересів громадян.