- •1.Понятие «сравнительное право» и его соотношение с понятим «Сравнительное правоведение».
- •2.Основные критерии научности сравнительного правоведения.
- •3. Предмет сравнительного правоведения.
- •4.Объект сравнительного правоведения и сравнительно-правовых исследований.
- •6. Цели и задачи сравнительного правоведения.
- •7. Функции сравнительного правоведения.
- •8. Основные этапы становлення и развития сравнительного правоведения.
- •9. Особенности основних школ сравнительного правоведения.
- •10. Международные центры сравнительного права.
- •11. История сравнительного правоведения в Украине: общая характеристика основных этапов.
- •15. Структура сравнительного правоведения.
- •16. Место сравнительного правоведения в системе юридических наук.
- •18. Методология сравнительного правоведения: общая характеристика.
- •19. Сравнительно-правовой метод. Виды сравнения.
- •20. Иные подходы и методы, используемые в сравнительно-правовых исследованиях.
- •21. Методика проведения сравнительно-правовых исследований.
- •22. Понятийный апарат сравнительного правоведения.
- •23. Понятие, компоненты, разновидности правовой системы.
- •24. Понятие правового стиля. Факторы, определяющие правовой стиль.
- •25. Критерии классификации основних правових систем.
- •26. Обзор классификации основних правових систем.
- •27. Классификация правових систем на постсоветстком пространстве.
- •28. Международное право и национальные правовые системы.
- •31. Западное право и его традиции.
- •32.Особенности смешанных (гибридных) правових систем.
- •33. Религиозные правове семи: характерне черты, основне подтипы.
- •34. Традиционные правове семи: характерне черты, основне подтипы.
- •35. Дальневосточная правовая сім’я: общая характеристика.
- •36. Феномен евразийской (славянской) правовой семьи.
- •37. Правовые системы на постсоветстком пространстве.
- •38. Место правовой системы Украины на правовой карте мира.
- •41. Обычай и обычное право.
- •42. Конвергенция правовых систем.
- •44. Правовая аккультурация.
- •46. Универсальное (мировое) право: насколько оно возможно?
- •47. Правовая интеграция: возможности и пределы.
- •48. Европейское право и право Европейского союза. Понятие общеевропейского правового пространства.
- •57. Основные этапы формирования романо-германской правовой семьи.
- •58. Рецепция римського права и его значение для романо-германского права.
- •59. Особенности романо-германской правовой семи.
- •60. Структура романо-германского права.
- •61. Источники романо-германского права.
- •62. Материнские правове системы в романо-германской правовой семне.
- •63. Особенности английского общего права.
- •64. Общее право и право справедливости.
- •65. Прецедент в семье общего права.
- •66. Статуты в английском общем праве.
- •67. Особенности правовой системы сша.
- •68. Федеральное право и право штатов в правовой системе сша.
- •69. Источники и структура права сша.
- •70. Общая характеристика латино-американской правовой семьи.
- •71. Общая характеристика скандинав ской (североевропейской) правовой семьи.
- •72. Становление и развитие исламской правовой семьи.
- •73. Особенности и источники исламского права.
- •3. Джерела ісламського права
- •75. Исламская концепция прав человека.
- •76. Иудейское (еврейское) право (особенности, источники).
- •77. Иудейское (еврейское) право и право современного Израиля.
- •78. Отличительные черты и основные источники индусского права.
- •79. Индусское право и право современной Индии.
- •81. Общая характеристика африканского обычного права.
- •82. Особенности права суверенных африканских государств.
- •83. Общая характеристика китайського права.
- •84. Общая характеристика правовой системы Японии.
11. История сравнительного правоведения в Украине: общая характеристика основных этапов.
15. Структура сравнительного правоведения.
Оскільки структурна цілісність порівняльного правознавства має принципове значення для його визнання як самостійної юридичної науки, питання про структуру порівняльного правознавства залишається також актуальним.
У юридичній літературі, присвяченій порівняльному правознавству, трапляється думка про віднесення різних його частин (Загальної й Особливої) до різних правових наук. Так М.М. Марченко Загальну частину порівняльного правознавства називає теорією порівняльного методу і відносить її до загальної теорії права. К. Осакве, як уже наголошувалося, порівняльне правознавство розуміє як своєрідний науковий метод, що не має самостійного предмета, оскільки він (предмет) визначається порівнюваною галуззю права. Так, наприклад, предметом порівняльного цивільного права є цивільне право. Іншими словами, він не бачить єдиної структури порівняльного правознавства.
К. Цвайгерт і X. Кьотц у структурі порівняльного правознавства виділяють вертикальне порівняльне право і горизонтальне порівняльне право. Як вертикальне порівняльне право вони розглядають історію права, а як горизонтальне порівняльне право — порівняння сучасних правових систем».
Розвиваючи цю тему, залежно від мети, напряму і предмета дослідження О.І. Харитонова і Є.О. Харитонов пропонують таку структуру порівняльного правознавства:
-
«вертикальне» і «горизонтальне» порівняльне правознавство або «історична» і «догматична» компаративістика;
-
«загальна» (загальнотеоретична) і «спеціальна» компаративістика;
-
порівняльне правознавство у сфері приватного і порівняльного правознавства у сфері публічного права2.
Більшість авторів виділяє структуру порівняльного правознавства, що складається із Загальної і Особливої частин.
На думку B.C. Нерсесянца, Загальна частина включає вирішення проблем історії, теорії, предмета, методології порівняльного правознавства, місця, ролі порівняльного правознавства в системі юридичних наук і вищої освіти, актуальні наукові завдання і основні напрями порівняльно-правових досліджень національної системи права з урахуванням її місця на правовій карті світу, досвід досягнень і тенденцій розвитку зарубіжної юридичної компаративістики. До Особливої частини він відносить усю тематику конкретних порівняльно-правових досліджень різних правових (державно-правових) явищ — від порівняльного (синхронного або діахронного) аналізу окремих норм різних правових систем, до порівняльно-правових досліджень усіх основних минулих і сучасних систем національного права, порівняльно-правового вивчення окремих галузей права (наприклад порівняльно-правового дослідження конституційного права, трудового права, приватного права) і т. ін.1
О.Ф. Скакун у структурному плані розглядає порівняльне правознавство як систему знань і, виходячи з принципу співвідношення загального, особливого і одиничного, пропонує наступну його структуру.
Загальне порівняльне правознавство (теорія правових систем) — предметом порівняння є правові системи в цілому, загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових явищ (законодавства, системи права, співвідношення права і закону, правовідношення, тлумачення, законодавчої техніки і ін.), тобто все те, що входить у загальнотеоретичне знання правової реальності в рамках держави. Важливою особливістю є дослідження стикових проблем, що лежать у площині порівняльного аналізу різних правових систем світу.
Особливе (галузеве і внутрішньогалузеве) порівняльне правознавство — предметом порівняння є окремі компоненти (елементи) системи права — галузі: цивільне, кримінальне, адміністративне право та інші; інститути права, їх конкретні норми, тобто все те, що входить у знання галузевої юридичної науки. Порівняння може проводитися по підсистемах (спільностях) публічного і приватного права, по матеріальних і процесуальних галузях права та ін.
Спеціальне (предметне) порівняльне правознавство — предметом порівняння є спеціальні питання проблемного характеру: освіта юриста, стан підготовки працівника поліції (міліції), конституційний контроль, правовий статус омбудсмана та ін.2