46. Процедура імпічменту. Характеристика підстав імпічменту.

. Імпічмент — відсторонення від справ і притягнення до відповідаль­ності вищих посадових осіб держави, що не змогли виконати покладені на них обов´язки [3].

На сьогодні різні джерела тракту­ють визначення «імпічменту» в різно­манітних формах. Це і спеціальна пар­ламентська процедура обвинувачення вищих посадових осіб держави у ви­падках порушення ними законів країни. Це може бути й особливий по­рядок судочинства у справах про зло­чини, що скоєні державною елітою. Юридичний словник США дає таке тлумачення: «Імпічмент — це розгляд у квазіполітичному суді кримінальної справи, порушеної проти державного службовця» [4]. Найчастіше імпіч­мент — це парламентська процедура позбавлення президента недоторкан­ності у зв´язку зі скоєнням ним певно­го злочину. Вона, як правило, супрово­джується усуненням його з посади (посту). Класичним визначенням імпічменту є відсторонення від справ і притягнення до відповідальності ви­щих посадових осіб держави, які не змогли виконати покладені на них обов´язки [5].

Конституція та конституційне за­конодавство України також не нада­ють чіткого визначення терміна «ім­пічмент». Єдиними підставами для за­пуску процедури є «вчинення держав­ної зради або іншого злочину» (ч. 1 ст. 111 Конституції України), які підпадають під дію кримінального закону. Процедура імпічменту закін­чується відстороненням позбавленого недоторканності Президента України від влади.

У статті 111 Конституції України визначено такий порядок усунення Президента з поста Верховною Радою України:

1. Питання про імпічмент іні­ціюється більшістю від конституцій­ного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Вер­ховна Рада України створює спеціаль­ну тимчасову слідчу комісію, до скла­ду якої входить спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропо­зиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

2. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома трети­нами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ухвалюється Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її консти­туційного складу після перевірки справи Конституційним Судом Украї­ни та отримання його висновку щодо додержання конституційної процеду­ри розслідування і розгляду справи про імпічмент і отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Прези­дент України, містять ознаки держав­ної зради або іншого злочину [6].

Проблема полягає в тому, що усу­нення президента з посади відбуваєть­ся фактично до визнання його винним

І у суді, як це передбачено тією ж Кон­ституцією України. Сторони не зобо­в´язані виступати в суді, доводити переконливість своїх аргументів, і, на­решті, відсторонення президента від влади не передує рішенню суду.

47. Узурпація влади.

Узурпація (від лат. usurpare — використовувати) — захоплення влади в монархії без законного права. Узурпація може відбуватися збройним шляхом, або в результаті змови.

Термін може застосовуватися також для позначення неконституційного захоплення влади певним посадовцем чи групою посадовців у немонархічній державі, перевищення повноважень.

Узурпація (від лат. usurpare — використовувати) - термін може застосовуватися також для позначення неконституційного захоплення влади певним посадовцем чи групою посадовців у немонархічній державі, перевищення повноважень.

Узурпатор (лат. uzurpator, від лат. usurpo — захоплюю) — це особа, що незаконно захопила у свої руки владу або присвоїла собі які-небудь чужі права на щось.

Що може в такій ситуації стати провідником процесів узурпації влади? Перше. Імперативний мандат, який фактично передає до рук декількох людей повноваження у формуванні цілей, визначенні стратегії і тактики дій політичної партії. Друге. Відсутність законодавчо встановлених заборон на концентрацію владних, законотворчих і каральних функцій в одних руках або в одній структурі. Третє. Відсутність ідеологизациі в політичній і парламентській діяльності. Сьогодні інститут багатопартійності підміняється інститутом ситуативних блокових утворень, що не мають спільного ідеологічного фундаменту. Четверте. Відсутність реального впливу регіональних політичних еліт на формування внутрішньої і зовнішньої політики держави. Отже, для захисту країни і нації від можливої узурпації влади необхідно зробити наступні кроки: Перше. Заборонити Імперативний мандат, розробити і прийняти пакет законопроектів про принципи внутріпартійної демократії, процедури ухвалення політичних рішень і розмежування політичної і адміністративно-господарської управлінської діяльності. Друге. Доповнити антимонопольне законодавство розділами про заборону політичних монополій в структурах державної влади і місцевого самоврядування. Підвищити статус рішень антимонопольного Комітету. Третє. Заборонити формування політичних блоків з індивідуальним членством в них безпартійних громадян. Четверте. Перерозподілити законотворчі функції і повноваження державної влади на користь місцевого самоврядування. Або сформувати в Парламенті другу палату, що представляє інтереси регіональної політики.