41. Південно-Африканська Республіка

Столиця Кейптаун (легіслативна) Преторія (адміністративна) Блюмфонтейн (юридична)

Найбільше місто Йоганнесбург (2006)

Офіційні мови Англійська, африкаанс, ндебеле, кхоса, зулу, північне сото, південне сото, цвана, свазі, венда, цонга

Державний устрій Парламентська демократія Президент Табо Мбекі Незалежність від ВБ - 1910

Республіка 31 травня 1961 S= 1 221 037 км² Щільність 39/км² (163)

ПАР — країна, яка знаходиться на південному краї Африки. Вона межує на півночі з Намібією, Ботсваною і Зімбабве, і на північному сході зі Свазілендом і Мозамбіком. Лесото — анклав, який повністю оточений територією ПАР.

Загальна характеристика S= 1223181 кв. км (включаючи Уолвісбей і незалежні хоумленди);

столиці Кейптаун (резиденція парламенту), Преторія (адміністративна) і Блюмфонтейн (юридична);

рельєф: південне закінчення великого плато, пересіченого горами, низинні прибережні райони; гори Драконові і Столові; ріки: Лімпопо і Жовтогаряча; вельди; частина пустелі Калахарі; території - острови Маріон і Принца Едуарда в Антарктиці.

Глава держави Нельсон Мандела з 1994.

Політична система - перехідна республіка;

експорт: кукурудза, цукор, фрукти, вовна, золото (найбільший виробник у світі), платина, алмази, уран, залізо і сталь, мідь, гірничодобувна промисловість - найбільша експортна індустрія, за якою йде виробництво зброї.

Населення 39550 тис. (73% негри: зулуси, кхоса, сото, тсвана; 18% білих; 3% метиси, 3% азіати);

Мови: африкаанс і англійська (обидві державні), банту.

Природа Територія ПАР займає півд. околицю південноафриканського плоскогір'я, крутий схил якого (т.зв. Великий Уступ) на сході обривається до вузької прибережної низовини, а на півдні – до западини Велике Карру, за якою розташовані Капські гори (вис. 2326 м). Найбільш різко уступ виражений на сх., де називається Драконовими горами (висота вершин понад 3000 м), Клімат тропічний і субтропічний. Гол. ріки: Оранжева (з притокою Вааль) і Лімпопо. Розрізняють Центральне плато, Великий Уступ, Намакваленд, Капський і Південний прибережний райони, Трансваальський Низький Велд.

Центральне плато має блюдцеподібну форму і складене горизонтально залеглими осадовими породами. Його центральна частина знаходиться на висотах бл. 600 м над р.м., а краї підняті більш ніж на 1500 м. Поверхня плато переважно пологохвиляста, зі столовими горами, і химерними останцями, усіяними валунами, т.зв. коп'єс («голови»). Плато майже цілком дренують дві ріки - Оранжева (з притокою Вааль) і Лімпопо.

Великий Уступ - це гірська дуга протяжністю 2250 км, що підноситься над прибережними низовинами Південної Африки. Кожна частина тут має власну назву. Виділяються гори Камісберґе і Боккефелдберґе в Намакваленді; гори Роххефелдберґе і Комсберґе поблизу Сатерленда; хребет Нювефелдберґе поблизу Бофорт-Уеста; гори Коуефелдберґе (2130 м) і Сніуберґе (2504 м) над Графф-Рейнетом і гори Стормберґе на півночі від Куїнстауна. Великий Уступ досягає найбільших висот в Драконових горах біля східного кордону Лесото, де в декількох місцях є відмітки понад 3350 м. Найвища вершина ПАР - гора Нджесуті (Njesuthi) (3446 м) знаходиться на самому кордоні з Лесото, а вершина Драконових гір Тхабана-Нтленьяна (3482 м) розташована в Лесото. У цьому районі Великий Уступ являє собою систему зубчатих контрфорсів і глибоких амфітеатрів.

Намакваленд - дуже суха територія на заході Північно-Капської і Західно-Капської провінцій. Ця плоска платформа знижується від Великого Уступу у бік Атлантичного океану. Над її поверхнею часто підносяться гранітні останці і відособлені невисокі, але розчленовані гірські хребти. У приморських частинах платформа покрита могутнім покривалом галечників.

Капський і Південний прибережний райони виділяються лінійними гірськими хребтами, що перемежаються з подовжніми долинами. Гори складені переважно осадовими породами і тягнуться в широтному напрямі через Західно-Капську і Східно-Капську провінції. Висоти піків бл. 1830 м над р.м. Плоскі днища долин заслані могутніми товщами алювію, що утворилися внаслідок руйнування навколишніх гір.

Південно-Східний прибережний район розташований між Великим Уступом і Індійським океаном. Характерна поєднанням округлих горбів. Прибережна рівнина розвинена тільки на крайній півночі, поблизу кордону з Мозамбіком. Горби південно-східного побережжя продовжуються північніше, в Трансваальському Низькому Велді.

АТУ

ПАР ділиться на 9 провінцій

Західна Капська провінція (Кейптаун) Північна Капська провінція (Кімберлі)

Східна Капська провінція (Бішо) КваЗулу-Наталь (Пітермаріцбург)

Вільна Країна (Блумфонтейн) Північно-Західна провінція (Мафікенг)

Гаутенг (Йоганнесбург) Мпумаланга (Нелспрюйт)

Лімпопо (Полокване)

Економіка ПАР – індустріально-аграрна країна, найбільш розвинена в економічному відношенні в Африці. Іноземний капітал займає сильні позиції в економіці. В добувних галузях переважає англ. капітал, у нафтопереробній, автомобільній – капітал ТНК країн Зах. Європи і США). Провідні галузі промисловості – гірнича (найбільший світовий продуцент платини, золота, хрому), автомобільна, металообробна, металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, цементна, текстильна, харчова. Сильні позиції ПАР на світовому ринку визначаються передусім багатством її надр.

42. Нігерія

Загальні відомості. Офіційна назва — Федеративна Республіка Нігерія. Столиця — Абуджа (400 тис. осіб). S= 933 тис. км² (31у сві­ті). Населення — понад 130 млн осіб (10). Дер­жавна мова — англійська. Грошова одиниця — найра.

Географічне положення. На півдні Нігерія має ши­рокий вихід до Гвінейської затоки. Безпосередніми су­сідами цієї країни є: на півночі — Нігер, на заході — Бенін, на сході — Чад і Камерун. У цілому географічне положення Нігерії є середньо-сприятливим для її роз­витку. Віддалені від океану частини мають набагато гірше географічне положення, ніж прибережні.

Історія виникнення та розвитку. До появи тут євро­пейців на території сучасної Нігерії існували держави народів гауса та йоруба. Найвідоміші з них Іфе, Бенін, Борну. З другої половини XV ст. на узбережжі Гвіней­ської затоки з'явилися європейці. Нинішнє узбережжя Нігерії в середні віки стало частиною так званого Не­вільницького Берега. Тут здійснювалася інтенсивна торгівля рабами, звідси їх вивозили до інших частин світу, переважно до Америки. У XIX ст. тут виник сул­танат Сокоти. На другу половину цього століття припадає британська колонізація нинішньої території Ні­герії. Тут було створено власну колонію і протекторат Нігерія. З I960 р. проголошено незалежність, Нігерія стає членом Британської Співдружності Націй, ау 1963 р. федеративною республікою. З того часу й донині від­буваються державні перевороти, які стали нормою жит­тя, та правління військових; протягом 1967—1970 pp. навіть тривала громадянська війна, під час якої заги­нуло понад 2 млн осіб.

Державний устрій і форма правління. Нігерія — федеративна держава, президентська республіка. Гла­ва держави й уряду — президент. Законодавча влада належить парламенту, який складається з 360 депу­татів. Країна складається з 36 штатів і 1 столичного округу.

Природні умови та ресурси. У рельєфі Нігерії пе­реважають рівнини та височини. Узбережжя низо­винне, заболочене та вкрите мангровими лісами. Далі на північ рівнина стає все горбистіша, поступово підні­мається, врешті-решт утворюючи плоскогір'я Джос і Баучі. Біля кордону з Камеруном у гірському масиві Адамава знаходиться г. Дімланд (2042 м). Це найви­ща точка країни.

На більшій частині території Нігерії панує екваторі­альний клімат. Протягом року середні температури коливаються від +26 °С до +33 °С. Кількість опадів дуже зменшується від південного узбережжя на північний схід від 4000 мм до 500 мм. Це пов'язано з тим, що на узбережжі клімат впродовж цілого року вологий, а на північному сході спостерігається тривалий сухий сезон, коли дмуть вітри із Сахари.

Найбільшою річкою Нігерії є повноводний Нігер. Це велика судноплавна водна магістраль. Великих озер немає, за винятком прикордонного Чаду. Це озеро впро­довж року, залежно від сухого та вологого періодів, то розливається, то різко зменшує свою площу.

У вологих південних районах країни багатий рос­линний світ. Тут поширені густі екваторіальні ліси з цінними видами дерев, зокрема червоним деревом та олійною пальмою. Зі зменшенням опадів у північно­му напрямку ліси спочатку переходять у савану, а по­тім і в напівпустелю. Тваринний світ у густозаселеній Нігерії дуже винищений.

Основу мінеральних ресурсів Нігерії складають енер­гоносії та руди кольорових металів. Видобувають нафту (110 млн т), природний газ, кам'яне та буре вугілля. Значними є запаси залізної та титанової руд, олова, цинку, свинцю. Є родовища молібдену, вольфраму, цирконію, ніобію, урану. Поширені родовища хімічної сировини (фосфорити, кухонна сіль) та буді­вельних матеріалів (азбест, вапняки, мармур).

Населення. Середня густота населення в Нігерії ста­новить приблизно 150 осіб на 1 км². Цей показник змен­шується у північному напрямку. Народжуваність у країні одна з найвищих у світі та дорівнює 42 %о. При смертності 13 %о природний приріст становить 29 %о. Сільське населення все ще переважає, однак частка міського населення швидко зростає та вже перевищила 44 %. Етнічний і релігійний склад населення надзвичай­но строкатий. Народи гауса, йоруба, ібо становлять близько 20 % жителів країни, фульбе — 11, ібібіо — 6, канурі — 5, едо — 4 % і т. д. Різноманітний релігійний склад населення: мусульмани-суніти становлять близь­ко 50 %, протестанти — 27, католики — 13, прихиль­ники традиційних африканських вірувань — 10 % .

Господарство. За обсягом ВНП Нігерія друга після ПАР країна Африки. В економіці домінує сільське гос­подарство. Рослинництво працює як на задоволення продовольчих потреб (вирощують просо та сорго, рис і кукурудзу), так і на експорт (какао, арахіс, природний каучук, бавовна). За обсягами вирощування проса та сорго Нігерія займає у світі відповідно друге та третє місця, а арахісу та какао — четверте та шосте відповід­но. У тваринництві розводять кіз, велику рогату худо­бу та овець. Харчовий раціон жителів приморських районів, а також тих, які мешкають уздовж річки Нігер і біля озера Чад, доповнює риба. її виловлюють понад 400 тис. т на рік.

Серед галузей промисловості виділяється гірничодо­бувна, що представлена насамперед нафтовидобуванням. Інші основні галузі добувної промисловості дають країні вугілля, уран, олово, сіль і фосфати. За видобут­ком урану Нігерія посідає п'яте місце у світі. Інший важливий сектор індустрії країни зайнятий переробкою сільськогосподарської сировини. Серед них виділяють­ся бавовноочисні та текстильні підприємства. Зростає виробництво в цементній промисловості.

Транспортне забезпечення країни недостатнє. У Нігерії взагалі немає залізниць. Дуже мала протяжність автомобільних шляхів — 20 тис. км. Крім того, лише 30 % з них мають асфальтове покриття. З метою судно­плавства використовують р. Нігер, а також порти мор­ського узбережжя, звідки вивозиться переважно нафта та сільськогосподарська продукція. Міжнародні аеро­порти функціонують у столиці та в місті Агадасі.

Культура та соціальний розвиток. Історико-культурна спадщина небагата. Архітектурні об'єкти датуються XVI ст. Рівень соціального розвитку все ще низький. Письменних у країні трохи більше 50 %. Менше поло­вини населення має доступ до якісної питної води. По­гана ситуація і з медичним обслуговуванням: на 6 тис. осіб припадає аж один лікар. Вражаючою є смертність дітей до 1 року — понад 85 %. Короткою є також серед­ня тривалість життя чоловіків і жінок, відповідно — 52 та 54 роки. Великі проблеми в Нігерії і з дотриман­ням прав людини. Ця держава має один з найвищих у світі рівнів злочинності та корумпованості.

Федеративна Республіка Нігерія визнала незалеж­ність України 11 березня 1992 р. Підписання Протоко­лу про встановлення дипломатичних відносин між дво­ма державами відбулося 10 грудня 1992 р. Зовнішньо­торговельний оборот між двома країнами постійно зро­стає з великим додатним сальдо для України.

43. США

1. США займають площу 9, 629 млн. кв. км. За територією поступаються лише РФ, Канаді й КНР. Морська економічна зона країни простягається на 200 морських миль. Чисельність населення перевищує 305 млн. осіб. Державним святом країни є День Незалежності, що святкується 4 липня. США має володіння – Пуерто-Ріко, Віргінські острови, Гуам, Східне Самоа, Уейк, Мідуей.

З географічної точки зору США поділяється на три окремі частини: 1) основна 4662 км х 4583 км; 2) Аляска – 1, 53 кв. км; 3) Гавайські острови (24 острови) – 16, 8 тис. кв. км. Аляска знаходиться в субарктичному і арктичному поясах, для Каліфорнії, Гаваїв, частини Флориди й Мексиканського нагір’я характерний тропічний клімат. Приблизно половину території країни займають рівнини й невисокі гори – Аппалачі, Скалисті, Височина Лаврентія, Центральна рівнина, Великі рівнини. На заході США рельєф підвищується. Тут знаходяться плато гірської системи Кордильєр, плато Колорадо, хребет Сьєра-Невада. Поблизу узбережжя Тихого океану тягнуться Берегові хребти. Найвищою точкою країни є гора Мак-Кінлі (6194 м), що знаходиться на Алясці. Найнижча точка США – впадина Долини Смерті (- 86 м). Територією штатів протікає повністю або частково цілий ряд великих рік: Міссурі (4086 км), Міссісіпі (3765 км), Ріо-Гранде (3605 км), Юкон (3185 км), Св. Лаврентія (3057 км), Арканзас (2347 км), Колорадо (2333 км), Огайо (2100 км). На кордоні з Канадою розташовано 5 великих озер. З них Мічиган повністю належить США. Найбільшим з великих озер є Верхнє – 82414 кв. км.

У країні розорано бл. 20% території. Ліси займають майже 40% всіх земель. Це переважно хвойні ліси. В Каліфорнії росте секвойя, на півдні Флориди – тропічні ліси. Основні промислові ліси знаходяться в штатах Вашингтон і Орегон. Але значна частина деревини імпортується з Канади та екваторіальних країн. На території США збереглися представники типово північноамериканської фауни – бізони, алігатори, ведмеді грізлі У федеральній власності знаходиться 27,7% території, яка відведена під національні та пам’ятні парки, парки штатів, заповідники дикої флори, рекреаційні території.

Понад 50% потреб США у мінеральних ресурсах забезпечується за рахунок імпорту. Експорту корисних копалин практично немає. У США значні запаси залізної руди. Це високоякісні гепатити з вмістом заліза 50 – 55%. Але видобуток триває з середини ХІХ ст., тому багато родовищ випрацювано. Основним регіоном видобутку руди нині є Приозер’я (штати Мічиган і Мінесота (70 і 21% загальнонаціонального видобутку). Видобуток тут йде відкритим способом. Руда імпортується також з Бразилії, Ліберії, Венесуели, окатиші – з Канади. Країна володіє найбільшими в світі запасами кам’яного вугілля. Добувається в Аппалачському, Іллінойському та Західному басейнах переважно відкритим способом. Є високоякісним. Використовується в тому числі й для виробництва штучних тканин. Є похилий вуглепровід, за допомогою якого вугілля з західних штатів передається в південні. Перша нафтова свердловина була встановлена в США у 1859 р. у Передаппалачському басейні. За запасами нафти країна входить в першу світову десятку. Нині в країні два основних басейни – Мексиканський (Техас, Луїзіана, Алабама, Міссісіпі) і Аляска. У першому видобуток в основному ведеться на шельфі. В Алясці знаходиться унікальне нафтове родовище Прадхо-Бей на узбережжі моря Бофорта. Його запаси оцінюються в понад 2 млрд. т. Складнощі видобутку тут викликані вічною мерзлотою. Запаси традиційного природного газу є істотно вичерпаними. Натомість зростає видобуток вугільного метану і сланцевого газу. Родовища останнього зосереджені в Техасі, в Аппалачському басейні, в штатах Пенсільванія і Нью-Йорк. Запаси сланцевого газу є найбільшими в світі й оцінюються в 300 млрд. куб м. Завдяки зростанню його видобутку в останні роки США вийшли на місце в світі за видобутком газу (620 млрд. куб. м) і змогли відмовитися від імпорту скрапленого газу. Різниця між видобутком і споживанням (650 млрд. куб. м) компенсується за рахунок імпорту газу з Канади. Країна має значні запаси фосфоритів, що добуваються в районі Мексиканської затоки і у Флориді. Мідь добувають на плато Колорадо, золото – у великому басейні. Значні запаси молідебну зосереджені у Колорадо, Юті, Нью-Мексико.

Населення країни поділяється на 5 груп: білі – 79%, негри – 13%, азіати – 5%, індіанці, ескімоси, алеути – менше 1%, гавайці – 0, 18%. З 2000 р. в країну в’їхало понад 12 млн. емігрантів. Нині народжених в інших країнах бл. 36 млн., з них 11 млн. – народжені в Мексиці. Англійську рідною мовою вважають 216 млн., іспанську – 33 млн., китайську – 2,5 млн., вірменську – 1,7 млн., французьку – 1,6 млн., німецьку – 1,4 млн.

Дослідники стверджують про зупинку амер. «плавильного котла» і ідентифікують сучасне амер. суспільство як етнічну «миску салату». Під впливом масової імміграції з країн Азії, Африки і Латинської Америки посилюється «пористість» етнічного простору, оскільки в ньому спостерігаються крупні вкраплення спільнот китайців, корейців, бірманців, мексиканців Для прикладу в «чайнатауни» доступ 100% американця є практично неможливим. Виникають місця, де володіти англійською мовою зовсім необов’язково. В чайнатаунах поступово стала відроджуватися трацийна структура китайського суспільства (конфуціанство, культ формальних і неформальних керівників, замкненість, «тріади»). Расово-етнічний фактор відіграє все більшу роль, тому дослідники говорять про «мультикультурність» амер. суспільства, а деякі передбачають його азіатизацію. Перегини навпаки стали проявлятися після схвалення расового законодавства, яке приписувало університетам і керівникам установ і бізнесу приймати на роботу у першу чергу небілих. В деяких містах чорні й мексиканці буквально витісняють білих. Детройт і Балтімор нагадують окуповані поселення з комендантською годиною протягом доби – на вулицях і вдень тут можна зустріти білих. А в Атланті навіть в центрі білі не прогулюються навіть вдень. Білі не відвідують ті кінотеатри, в які ходять чорні; в університетських кампусах білі й чорні студенти тримаються відособлено; навіть на стадіонах під час матчів сідають окремо.

Разом з тим всі американці надзвичайно патріотичні. Це їм прищеплюється зі школи.

Найбільшими етнічними групами є німецька, ірландська, англійська й афро-американська, кожна з яких нараховує понад 20 млн. Понад 6 млн. нараховують італійська, мексиканська, французька, польська, корінних американців, голландська, шотландсько-ірландська. Ще 28 груп нараховують понад 1 млн. кожна. До 1965 р. основна маса іммігрантів (70%) прибула з Англії, Ірландії та Німеччини. Після схвалення нового імміграційного закону у 1965 р. домінувати стали вихідці з Латинської Америки і Азії. Як наслідок, сформувалися потужні кластери з більше ніж третиною небілого населення – Техас, Каліфорнія, Нью-Джерсі та ін. Бурхливими темпами відбувається іспанизація Південного Заходу – своєрідна мирна «реконкіста» земель, колись відібраних у Мексики. Іспаномовні складають 30% населення Техасу і 33% Каліфорнії. Для вихідців з третіх країн характерна ендогамність – укладення шлюбів у межах своїх етнічних груп. На початку 1990-х рр. виявилося, що є не лише чайнатауни. У Нью-Йорку є Південний Бронкс, де говорять лише на іспанській. Мер Майямі, який облюбували «нові росіяни» і московська богема, говорить з великими труднощами англійською мовою. У Каліфорнії є підприємства якими і володіють китайці і на яких працюють лише китайці. Білий «середній клас» поступово витісняється корейцями з престижних районів Лос-Анджелесу. Половина офіцерів прикордонного контролю у Сан-Франциско азійського походження. Російська «братва» б’є негрів у Гарлемі, а негри витісняють євреїв з Брукліна. Але від імміграції країна відмовитися не може. Дешева праця іммігрантів дає країні бл. 10 млрд. дол. щорічно.

Нині в американському суспільстві виділяють 4 групи іммігрантів. 1) що зберігають свою культурну самобутність і здійснюють повсякденну діяльність у межах своїх етнічних груп (тотальна ідентичність). 2) що зберігають свою ідентичність вибірково, живуть в етнічних групах, але знаходяться в комунікації з загальним стилем життя (часткова ідентичність). 3) неприєднані – як правило представляють сферу науки, культури чи мас-медіа. 4) гібриди – що народилися у міжнаціональних сім’ях.

У США статистика виділяє три регіони, які поділяються на 9 районів. На Півночі проживає 36% населення. Найкрупнішими штатами тут є Нью-Йорк – 19,2 млн., Іллінойс – 12,7, Пенсільванія – 12,4, Огайо – 11,5. Північ поділяють на 4 райони – Нова Англія (Массачусетс, Коннектикут), Середньо-Атлантичні штати (Нью-Йорк, Пенсільванія), Північно-Східний Центр (Огайо, Іллінойс), Північно-Західний Центр (Міннесота, Міссурі, Канзас). На Півдні мешкає 37% населення. Найчисельніші штати – Техас – 21,8, Флорида – 16,7 млн. На Півдні статистика виділяє 3 райони: Південно-Атлантичні штати (Вірджинія, Джорджія, Флорида), Південно-Східний Центр (Теннессі, Алабама, Міссісіпі), Південно-Західний Центр (Техас, Луїзіана). На Заході проживає 27% населення, зокрема у Каліфорнії 35,2 млн. Тут статистика виділяє два райони: Гірські штати (Колорадо, Арі зона, Невада, Юта) та Тихоокеанські штати (Каліфорнія, Вашингтон, Аляска, Гавайї).

Середня тривалість життя в країні складає для чоловіків 74,5, для жінок – 80,2 роки. У США більшість становлять протестанти – 56%. Римо-католиків 28%, іудеїв – 2 %. Актуальною для США є проблема корінних жителів. Індіанці (переважно племені лакота) заселяють значні частини штатів Небраска, Півн. і Півд. Дакота, Монтана, Вайомінг, що сумарно вдвічі перевищує територію Франції. У грудні 2008 р. індіанці лакота розірвали всі договори з США і проголосили створення індіанської держави. Цю державу готові визнати Болівія, Венесуела, Куба, Чилі, ПАР.

Дослідники виділяють 6 потенційних оплотів сепаратизму в США:

1) Техас. Тут дві державні мови – англійська й іспанська. Республіка Техас існувала протягом 1836 – 1845 рр. Зараз цей штат займає друге місце у федерації за чисельністю населення й матеріальним достатком;

2) Каліфорнія сплачує найвищі податки. А. Шварценегерр підписав міжурядову угоду з Великою Британією, що суперечить конституції; 3) Нью-Йорк. Популярним є відновлення вільного міста Нью-Йорк, яким він був до Громадянської війни; 4) Вермонт був незалежним протягом 1777 – 1791 рр. Нині користується підтримкою ідея заснування другої Вермонтської республіки чи Республіки зелених гір;

5) Проект Нової Мексики; 6) Штат Мічиган поділений однойменним озером на дві частини. Населення північної частини на 70% фіни. Тому вони вважають цю частину штату частиною Фінляндією і в зв’язку з цим серед них популярна ідея Верхнього Мічигану.

44. США

З економічної точки зору виділяють 4 макрорайони: Північний Схід, Середній Захід, Південь і Захід.

Північний Схід називають майстернею нації. Це колиска Америки. Саме його мешканців почали називати янкі. Саме тут зародився промисловий пояс США. В його межах розташований північно-східний мегаполіс, який називають «Головною вулицею» країни. Тут розташовані економічна столиця Нью-Йорк та політична Вашингтон. Нью-Йорк – найбільший фінансовий, промисловий, транспортний, торговий і культурний центр США. Він дає 1/10 сумарного ВВП країни. Особливо важливим є його фінансове значення. Місцеві фондова і товарна біржі найбільші в світі. У промисловості місті виділяються три групи галузей. По-перше, це галузі важкої промисловості, зв’язані з портовою функцією міста і переробкою сировини – нафти, кольорових металів. По-друге, це галузі, що виникли з орієнтацією на робочу силу й споживача – машинобудування, швейна, харчова. По-третє, це поліграфічна промисловість, яка створила місту славу «столиці новин». Нью-Йорк відіграє «законодавчу» роль у світі культури і видовищ. У місті проживають представники 177 національностей. Не менше 2/5 його жителів це іммігранти та їх діти.

Вашингтон – столиця США з 1800 р. Нагадує європейське місто. Тут немає хмарочосів. У місті заборонено будівництво споруд, вищих, ніж Капітолій – резиденція конгресу. У Вашингтоні мало промислових підприємств, але місто є значним науковим і культурним центром.

Якщо Нова Англія довгий час була головним районом легкої промисловості, то славу «амер. Руру» ще в ХІХ ст. набула західна частина Пенсільванії, де розташований Аппалачський басейн. Головний центр цієї вугільно-металургійної бази – Пітсбург, що набув титулу «металургійної столиці». Проте вже досить довгий період цей район переживає занепад і відноситься до категорії депресивних.

Середній Захід є районом крупної промисловості і сільського ггосподарства. Тут базі багатих ресурсів палива і сировини сформувалися такі значні промислові центри як Чикаго, Детройт, Клівленд. У другій половині ХХ ст. склався і Приозерний мегаполіс. Столицею цього макрорайону можна назвати Чикаго. Це найбільший в США транспортний вузол, головний ринок зерна і худоби. В агломерацію Чикаго входять десятки міст-супутників, міст-«спалень».

Багатством Середнього Заходу є не лише залізна руда, але й винятково сприятливі грунтові й агро кліматичні умови. Займаючи 1/5 частину території країни, макрорайон дає половину с/г продукції. У його межах знаходиться молочний пояс країни, для якого притаманні крупні ферми. Тут само знаходиться і кукурудзяний пояс, де фермери розводять м’ясну худобу і свиней. На півночі – пояс ярової пшениці, що видіснила традиційні прерії, а на півдні – пояс озимої пшениці.

Південь називають макрорайоном великих змін. Довгий час тут панувала монокультура бавовнику. Тепер регіон займає лідируючі позиції в країні за видобутком нафти, природного газу, вугілля, фосфоритів, за потужністю електростанцій, нафтохімічних комбінатів. Тут концентрується 9/10 випуску тканин, тютюнових виробів. Бавовняний пояс сильно скоротився, але с/г стало багатогалузевим та інтенсивним. За рівнем добробуту Південь поступається іншим макрорайонам, особливо це стосується «негритянських штатів» - Міссісіпі та Алабами.

Дослідники поділяють Південь на декілька частин. Це Старий Південь, знаменитий своїми тютюновими плантаціями – саме тут винайдені й випускаються цигарки «Мальборо». Тут само – головний район виробництва курчат-бройлерів. Це Глибокий Південь, який прославився монокультурою бавовнику. Символом його швидкого розвитку є місто Атланта. Це «сонячний» штат Флорида, який щороку відвідують 50 млн. туристів і відпочиваючих. Майамі є найбільшим курортом світу. Цитрусові звідсіля розвозяться по всій країні. На мисі Канаверал розташований головний космодром США. Це Новий Південь (Техас), що після «нафтової лихорадки» перетворився в один з найбільш заможних регіонів США. Його головними центрами є ультрасучасні Даллас і Хьюстон. Тут знаходиться крупне аерокосмічне виробництво, звідси керують космічними польотами.

Захід – самий молодий і динамічний макрорайон США. Тут самі високі гори, найглибші каньйони, найбільші пустелі (Арізону називають «Єгиптом в Америці») і найбільш родючі долини. Тут найбільше змішення англо-американської, іспано-американської, азіатсько-американської і індіанської культур. Тут контрастне сусідство величезних міст і майже безлюдних просторів. Довгий час макрорайон спеціалізувався на добувній промисловості й пасовищному тваринництві. Динамічно почав розвиватися після Другої Світової війни. На преріях Великих рівнин розводять ВРХ, вівці. Це край ранчо, ковбоїв і родео. У Скалистих горах багато мідних, молібденових, золотих рудників і вугільних розрізів. Разом з тим тут багато національних парків і гірськолижних курортів. На Тихоокеанському Заході виділяється «золотий» штат – Каліфорнія, який називають «державою в державі». Це головний науковий і військово-промисловий центр США. Також головний с/г штат країни. Центральна долина являє собою 700 км фруктовий сад. У Каліфорнії всього вдвічі менше авто, ніж в інших 49 штатах.

Лос-Анджелес дякує своїм зростанням с/г, золоту, кінематографії, а останнім чином – комплексу галузей військової орієнтації, виробництву літаків, ракет, космічних кораблів, приладів і електроніки. Як промисловий центр поступається лише Нью-Йорку. Місто протягнулося вздовж узбережжя на 120 км, деякі вулиці мають до 16 тис. номерів будинків. Це найбільш одноповерхове місто США. В агломерацію входить понад 220 населених пунктів.

Сан-Франциско вважається найкращим містом США. Поряд знаходиться знаменита Силіконова долина. До складу Заходу входить також Аляска – новий ресурсний район та Гавайї – острови ананасів і туризму.

У США бл. 2 млн. ферм. В середньому на кожну припадає 190 га. Фермерська сім’я має статок у 5 разів більший ніж середньостатистична американська сім’я, зайнята в іншій сфері економіки. С\г США забезпечує 15% працездатного населення. 30% фермерів мають вищу освіту, половина з них – вчений ступінь. Американці тратять на їду бл. 11% своїх прибутків; у ВБ – 11,2, Франції – 14,8, ФРН – 17,3%. Укладаються угоди місцевих громад з фермерами. Вони передбачають внесок у виробництво, купівлю овочів, молока за заниженими цінами. Ця система «тейкей» виникла в Японії у 1970-х рр. У США почала впроваджуватися з 1985 р. Субсидії на с/г у США складають 16%; у ЄС – 32%.