III Знайдіть помилку у відповідях на запитання.

1. З чим межують стінки барабанної порожнини?

а) слинна залоза

б) середня черепна ямка

в) цибулина яремної вени

г) внутрішня сонна артерія

д) лабіринт

2. Яка з слухових кісточок здійснює звукопередачу між внутрішнім і середнім вухом?

а) ковадло

б) стремено

3. Яку функцію виконує сірка, що утворюється сірчаними залозами зовнішнього вуха?

а) сприяє очищенню зовнішнього слухового проходу від всього стороннього

б) звукоізоляційну

4. Які анатомо-фізіологічні особливості зовнішнього слухового проходу сприяють природній евакуації сірки з вуха?

а) перистальтичні рухи м'язів зовнішнього вуха

б) робота скронево-нижньощелепного суглобу

5. З яких відділів скаладається слухова труба?

а) перетинчастого

б) кісткового

в) м'язевого

6. Якою стінкою барабанной порожнини є барабанна перетинка?

а) передня

б) латеральна

7. За яку функцію відповідає барабанна струна?

а) інервує слинні залози

б) звукосприйняття

в) забезпечує смакову чутливість

8. З яких шарів складається натягнута частина барабанної перетинки?

а) ендотеліальний

б) шкірний

в) фіброзний

г) слизовий

9. Скільки Ви знаєте стінок барабанної порожнини?

а) шість

б) чотири

10. Що межує із передньою стінкою зовнішнього слухового проходу?

а) зовнішня сонна артерія

б) скронево-нижньощелепний суглоб

11. Що є задньою стінкою зовнішнього слухового проходу?

а) передня стінка сосковидного відростка

б) дно середньої черепної ямки

12. Де розміщена головка молоточка?

а) відразу за барабанною перетинкою, щільно з нею спаяна

б) в атику

13. Де відкривається отвір слухової труби в барабанну порожнину?

а) по передній стінці барабанної порожнини

б) у вхід в антрум

14. При яких умовах задня черепна ямка є дахом барабанної порожнини?

а) у новонароджених

б) задня черепна ямка не є дахом барабанної порожнини

15. Якими черепними нервами інервуються м'язи барабанної порожнини?

а) VII

б) VIII

в) V

16. Чим заповнена барабанна порожнина новонародженого?

а) кров

б) міксоїдна тканина

17. Чи визначається рухомість стремена дослідом Вебера?

а) не визначається

б) так, якщо закрити досліджуване вухо пальцем

18. Чим виповнений внутрішній слуховий прохід?

а) внутрішня сонна артерія

б) VIII пара черепних нервів

в) VII пара черепних нервів

19. В яку вену переходить сигмовидний синус?

а) зовнішня яремна вена

б) внутрішня яремна вена

20. Якою рідиною омивається спіральний орган?

а) перилімфою

б) ендолімфою

V. Зміст навчання Методи дослідження звукопровідного і звукосприймаючого апаратів вуха.

Підготовка до огляду вуха. Насамперед необхідно ретельно вивчити скарги, анамнез, оглянути вушну раковину, отвір зовнішнього слухового проходу, завушну складку (місце прикріплення вушної раковини до соскоподібного відростка),область соскоподібного відростка: провести пальпацію виличної області, грудинно-ключично-соскоіюдібного м'яза, соско-видного відростка в трьох точках: проекції антрума. сигмовидного синуса, верхівки. Після цього виконують отоскопію та інші методи дослідження вуха.

Справа від сидя­чого пацієнта знаходиться столик з інструмента­ми і джерело світла, причому останнє повинно бути на рівні правої вуш­ної раковини в 10 см від неї. Лікар, поставивши свої ноги до столика, си­дить навпроти пацієнта, ноги якого повинні бути зовні від правої ноги лікаря.

У зв'язку з тим, що ЛОР-органи являють собою порожнисті утво­рення і в їхній просвіт не проникають промені природного світла, ко ристуються спеціаль­ними пристосуваннями для освітлення. Лобний

рефлектор є одним з найбільше поширених освітлювальних приладів для візуального дослідження ЛОР-органів.

Рефлектор закріплюють на голові за допомогою пов'язки з фіксатором. Задню поверхню дзеркала встановлюють якнайближче до обличчя. Якщо лікар користується окулярами, дзеркало повинно Торкатися лівого скла. Отвір лобного рефлектора розташовують проти лівого ока. Відстань (фокусна) рефлектора від дос­ліджуваного органу 25-30 см. Для дослідження ЛОР-органів потужність електричної лампочки повинна бути не менше 40 W.

Необхідно пучок відбитих від рефлектора променів світла направити на вухо, що оглядається, і "фіксувати" його протягом всього огляду. Не досягнувши цього, не можна вводити лійку в зовнішній слуховий прохід досліджуваного вуха. У противному випадку можна заподіяти біль, травму і т.д., що нерідко призводить до негативної реакції пацієнта і неможливості ви­конати повторний огляд навіть при правильній його методиці. Щоб уникнути цього необхідне відповідне тренування.

Спочатку дослідник фіксує погляд на органі, що оглядається. Потім, не змі­нюючи положення своєї голови, направляє на нього відбите від дзеркальної поверхні рефлектора світло. Для цього легким по вертан­ням в шарнірах змінюють площину дзеркала (верти­кальну або горизонтальну) доти, поки світлову пляму -"зайчик" не буде чітко вид­но на об'єкті спостережен­ня. Якщо після закриття правого ока світлова пляма залишиться на ньому - дзеркало відрегульоване правильно.

Методика підготовки до огляду носа, глотки і гортані аналогічна описаній вище. При переході до огляду іншого ЛОР-органа світлова пляма повинна рухатись за поглядом дослідника. Періодично потрібно контролювати чи знаходиться зорова вісь лівого ока в центрі світлового пучка і чи витримана фокусна відстань, яку лікар може регулювати невеликими відхиленнями свого тулуба вперед або назад.

Отоскопія

Хворий сидить спиною до спинки стільця. Повертають його голову таким чином, щоб обстежуване вухо було перед лікарем. .За задньо-верхній край вушна раковина відтягається назад і вверх так, щоб "ліквідувати" кут, утворений перетинчасто-хрящовим і кістковим відділом зовнішнього слухового проходу (у дітей до 5 років вушна раковина відтягається назад і донизу).

При огляді правого вуха вушну лійку беруть за вінце (край) великим і вказівним пальцем правої руки, а вушну раковину відтягу­ють лівою рукою. При огляді лівого вуха - навпаки. Кінчик лійки обережно вставляють у просвіт зовнішнього слухового проходу на глибину біля 1 см. Вісь лійки повинна збігатися з напрямком осі слухового проходу, інакше пучок світла попаде на одну з його стінок. Просу­вання лійки в кісткову части­ну слухового проходу боліс­не і безцільне, тому що вона не може бути розширена.

На барабанній пере­тинці розрізняють наступні утворення:передню і задню складки, які йдуть від короткого від­ростка до переднього і зад­нього краю барабанної пере­тинки; короткий відросток молоточка, який представляє собою, білий горбик, розта­шований спереду і зверху і випнутий у зовнішній слухо­вий прохід; рукоятку мо­лоточка, яка йде назад і вниз від короткого відростка і за­кінчується в пупку; світловий рефлекс - блиску­чий трикутник, вершина якого розташована в пупку. Від пупка він поступово роз­ширюється, йде донизу і вперед до краю барабанної перетинки.

На барабанній пере­тинці розрізняють 4 квад­ранти, які утворюються в результаті уявного проведен­ня двох перпендикулярних ліній. Одна лінія проходить по рукоятці молоточка, інша - перпендикулярно до неї через центр пупка і нижній кінець рукоятки молоточка.

Над коротким відрост­ком молоточка і складками знаходиться розслаблена (шрапнелева), знизу - натяг­нута частина барабанної перетинки.

Для того, щоб більш чіт­ко (під великим збільшенням) розглянути анатомічні ут­ворення барабанної перетин­ки і барабанної порожнини (при наявності перфорації барабанної перетинки або під час оперативних втручань) використовують спеціальний мікроскоп.

Анатомія, фізіологія, методи дослідження вуха

З анатомічної точки зору прийнято розрізняти три відділи - зов­нішнє, середнє і внутрішнє вухо. З функціональної точки зо­ру орган слуху складається з звукопровідної і звукосприймаючої сис­тем. До звукопровідної системи відноситься зовнішнє, середнє вухо. вікно присінка і завитки, а також рідини і мембрани (вібруючі структури) внутрішнього вуха. До складу звукосприймаючої системи входить рецептор, провідні шляхи з ядрами, кірковий центр.

Анатомія, фізіологія, методи дослідження звукопровідного і звукосприймаючого апаратів вуха

Зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішній слуховий прохід)

Вушна раковина розташовується між скронево-нижньощелеп­ним суглобом і соскоподібним відростком. Вона являє собою плас­тинку еластичного хряща товщиною до 1 мм, яка має охрястя і вкрита по обидва боки шкірою. Зовнішня (латеральна) поверхня раковини ввігнута, внутрішня (задня) - випукла. Шкіра увігнутої поверхні щільно зрощена з охрястям. Вушна раковина має складну конфігурацію, за­вдяки наявності ряду підвищень і заглиблень різної форми . Завиток обмежує зовнішній край раковини, верхній кінець йо­го загинається вниз і дозаду, утворюючи ніжку, що розділяє заглиб­лення - раковину вуха на верхній відділ - човник і нижній відділ - порожнину раковини Протизавиток розташований досередини від завитка у вигляді валика, вгорі він утворює дві ніжки , між якими знаходиться трикутна ямка Між завитком і протизавитком розташовується поздовжнє заглиблення - човен. Спереду від входу в зовнішній слуховий прохід знаходиться ви­ступаюча його частина козелок , а дорсальне від нього - ін­ший виступ - протикозелок . Ці виступи розділені виріз­кою. Донизу вушна раковина закінчується моч­кою, яка позбавлена хряща.

М'язи вушної раковини рудиментарні і не мають функціональ­ного значення.

Роль вушних раковин у фізіології слуху людини невелика. Де­яке значення вони мають як колектори (збирачі) звукових хвиль. Тиск звукової хвилі біля отвору слухового проходу вдвічі перевищує тиск у вільному звуковому полі. Певну роль вони також відіграють при ви­значенні напрямку локалізації джерела звуків (ототопіка).

Зовнішній слуховий прохід скла­дається з перетинчасто-хрящового (проксимального) і кісткового (дис­тального) відділів, які з'єднуються між собою за допомогою еластич­ної сполучної тканини у вигляді кругової зв'язки. В місці їхнього з'єд­нання утворюється звуження слухового проходу і вигин відкритий до-переду і вниз. Довжина зовнішнього слухового проходу в дорослої людини дорівнює 2.5 см, кістковий відділ складає 1.5 см. Цей відділ формується до 4 року життя.

Задня і верхня стінки проксимального відділу зовнішнього слухово­го проходу складаються з фіброзної тканини, передня і нижня - є хрящови­ми. Останні пронизані вертикальними щілинами , затягнутими фіброзною сполучною тканиною, у зв'язку з цим можливий перехід інфекції з зовнішнього слухового проходу на привушну слинну за­лозу, і навпаки.

Кістковий відділ зовнішнього слухового проходу утворений час­тинами скроневої кістки: передня і нижня стінки - барабанною кіст­кою, задня - соскоподібною частиною, верхня - лускою.

Сама вузька частина зовнішнього слухового проходу знаходить­ся в середині кісткового відділу і зветься перешийком. Про­світ зовнішнього слухового проходу наближається до еліпса 0.7-0.9 см.

Шкіра перетинчасто-хрящового відділу містить сірчані, сальні залози і волоски, тому тут можливо утворення фурункулів, атером, сірчаних корків. Шкіра кісткового відділу тонка (0.1 мм), щільно спа­яна з окістям, позбавлена волосків і залоз.

Відношення стінок зовнішнього слухового проходу до навко­лишніх анатомічних утворень. Передня і нижня стінки фіброзно-хрящового відділу межують з привушною слинною залозою. Хрящо­вий і кістковий відділ передньої стінки - з суглобною голівкою ниж­ньої щелепи. Задня стінка кісткової частини слухового проходу - пе­редня стінка соскоподібного відростка. Верхня стінка кісткового слу­хового проходу входить до складу дна середньої черепної ямки.

Кровопостачання зовнішнього вуха. Вушна раковина і фіброзно-хрящовиіі відділ зовнішнього слухового проходу отримують кров з гілок зовнішньої сонної артерії: кістковий відділ і внутрішня частина хрящового - з, від якої відходять гілочки до зов­нішньої поверхні барабанної перетинки.

Вени парні, супроводжують артерії, анастомозують з венами привушної слинної залози і соскоподібної області.

Лімфовідтік. Від ввігнутої поверхні вушної раковини і переднього відділу зовнішнього слухового проходу лімфа "впадає" у лімфовузли перед козелком, на при­вушній слинній залозі і у їїтовщі, а також у гли­бокі верхні шийні. Лім­фатичні судини внут­рішньої (задньої) по-'верхні вушної раковини і заднього відділу зов­нішнього слухового проходу йдуть до лім­фатичних вузлів сос­коподібного відростка і частково - до глибоких верхніх шийних.

Зовнішній слуховий прохід є складовою частиною звукопро­відного апарата. Він виконує також захисну функцію: його форма (ви­гин на межі перетинчасто-хрящового і кісткового відділу), висока чутливість шкіри сприяють запобіганню різноманітних травм органа слуху, підтримці постійного рівня температури і вологості поблизу барабанної перетинки, незалежно від їхнього коливання в зовнішньо­му середовищі, що забезпечує стабільність пружних властивостей ба­рабанної перетинки; шкіра зовнішнього слухового проходу має здатність до самоочищення завдяки міграції епідермісу з глибоких від­ділів назовні. В акустичному відношенні зовнішній слуховий хід ви­конує функцію резонатора з власною частотою резонансу приблизно 3000 Гц. Він підсилює звуки власне резонансної та близької до неї частот в межах 10 дБ.

Середнє вухо

Середнє вухо складається з ряду сполучених між собою гю-вітроносних порожнин: слухова труба, барабанна порожнина, вхід у печеру, печера, комірки соскоподібного відростка. У барабанній порожнині знаходиться ланцюг слухових кісточок (молоточок, ковадло, стремінце), м'яз, що напружує барабанну перетинку, стремінцевий м'яз і зв'язковий апарат.

Молоточок (маса 23 мг) складається з головки, шийки, корот­кого відростка та рукоятки. До складу ковадла (маса 23 мг) входить тіло, короткий, довгий і сочевицеподібний (деякі автори вважають його самостійною кісточкою) відросток. Головка, шийка молоточка, тіло наковальні розташовані в надбарабанному заглибленні . В стременці розрізняють головку, передню та задню ніжку, підніжну плас­тинку (основу). Середні параметри анатомічних структур стремінця:

маса - 2.5 мг, висота 3.3 мм, ширина підніжної пластинки - 1.4 мм, довжина - 3 мм.

Слухові кісточки зв'язані між собою зчленуваннями, анатоміч­не і функціонально являють собою ланцюг, який тягнеться від бара­банної перетинки до вікна присінка. Молоточок прикріплюється до барабанної перетинки і ковадла. Ковадло приймає участь в ковадло-молоточковому і ковадло-стремінцевому зчленуванні. Головка стре­мінця зчленована з сочевицеподібним відростком ковадла, а край під­ніжної пластинки за допомогою кільцевидної зв'язки (в передньому відділі більш широка, ніж в задньому) з краєм овального вікна.

У барабанній порожнині розрізняють три відділи: надбарабанний простір який розташовується вище рівня короткого відростка молоточка: середній відділ - між коротким відростком молоточка і рівнем нижньої стінки зовнішнього слухового проходу; нижній відділ - нижче рівня нижньої стінки зовнішнього слухового проходу.

Барабанна порожнина обмежена шістьма стінками. Має форму неправильної чотиригранної призми. Вертикальний і передньо-задній розміри її складають 15 мм, поперечний (від латеральної до медіальної стінки) - 2-6 мм.

Зовнішня стінка. Меншу частину її складає кісткова пластинка зовнішнього слухового проходу, більшу - барабанна перетинка. Остання представляє собою анатомічне утворення овальної форми (9х10 мм), товщиною до 0.1 мм. яке складається з зовнішнього епідермального, середнього сполучно-тканинного (утворений радиальним і циркулярним шарами), внутрішнього слизового шару, що є продовженням слизової оболонки барабанної порожнини. Барабанна перетинка по периметру має фіброзне кільце, яке знаходиться в жолобку. У зв'язку з тим, що вгорі жолобок відсутній вона прикріплюється в цьому місці безпосередньо до луски скроневої кістки.

Відстань барабанної перетинки від медіальної стінки барабан­ної порожнини: в центрі - до 2 мм, на рівні передньонижнього квадран­ту - 4-5 мм, задньонижнього - до 6 мм. Враховуючи це. більшість ото-риноларингологів, при необхідності, виконують парацснтез в задньо-нчжньому квадранті.

Короткий відросток молоточка а також передняя і задня складки, що йдуть від нього, поділяють барабанну перетинку на 2 частини:

верхню - розслаблену або шрапнелеву і нижню -натягнуту. Розслаблена частина барабанної перетинки не має фіброзного шару.

Медиальна (лабіринтна) стінка барабанної порожнини одночасно є частиною зовнішньої стінки капсули лабіринту. На ній розташований мис, який відповідає основному закрутку завитки. Над мисом і ззаду від нього знаходиться вікно присінка, закрите підніжною пластинкою стремінця, над яким проходить барабанна частина каналу лицьового нерва. Ззаду і знизу від мису, напроти задньої стінки барабанної порожнини, знаходиться ніша круглого вікна. Кругле вікно веде в початковий відділ і закрито тонкою перетинкою . Між мисом і дахом барабанної порожнини проходить півканал (м'яз, що напружує барабанну перетинку), який закінчується під передньою частиною овального вікна ложкоподібним виступом від якого до рукоятки молоточка тягнеться сухожилок згаданого м'яза.

Задня стінка барабанної порожнини межує з соскоподібним відростком. У верхньому відділі через стінку проходить вхід у печеру. На задній стінці нижче знаходиться пірамідальний виступ, від якого відходить м'яз стременця, який прикріплюється до його голівки. У глибині задньої стінки проходить канал лицьового нерва і оточуючі його клітини соскоподібного відростка.

Передня стінка барабанної порожнини.. Верхня половина її зайнята барабанним устям євстахісвої труби. яким закінчується півканал слухової труби. Вище і паралельно їй проходить півканал м'яза, що напружує барабанну перетинку. Нижня половина передньої стінки представляє тонку кісткову пластинку, яка межує із внутрішньою сонною артерією.

Верхня стінка (дах) барабанної порожнини тонка, має дегісценції, нерідко є місцем проникнення інфекції в середню черепну ямку. Товщина цієї стінки - 1 -6 мм, ширина на рівні голівки молоточка - 5-6 мм.

Нижня стінка - дно барабанної порожнини -розташована на 2-4.5 мм нижче барабанної перетинки. До неї прилягає цибулина внутрішньої яремної вени.

Важливою складовою частиною середнього вуха є пневматична система (повітроносні клітини) соскоподібного відростка, форму­вання якого завершується до 7-8 року життя. Центральне місце займає печера (апігит). В міру росту соскоподібного відростка печера опускається з положення вище скроневої лінії (в дітей перших місяців життя) до позиції, коли вона проектується на площадку соскоподібного відростка у дорослих.

Розрізняють пневматичну, диплоетичну, змішану (усі три види норма) і склеротичну (патологічна) будову соскоподібного відростка.

Типовими є комірки: порогові (розташовані рядами під зовнішньою кортикальною поверхнею соскоподібного відростка); верхівкові (в області його верхівки); виличні (між верхньозадньою стінкою зовнішнього слухового проходу і скроневою лінією, часто поширюються в виличний відросток); кутові (оточують верхній кам'янистий синус в області траутманівського трикутника); перисинуозні (оточують кісткову капсулу сигмовидного синуса); перифаціальні (примикають до лицьового нерва у вертикальній частині каналу); перилабиринтні (розташовуються навколо вушного лабіринту).

При гнійному запаленні середнього вуха з утягуванням в про­цес комірок соскоподібного відростка можуть виникати різні клінічні форми мастоїдитів, паралічі та парези лицевого нерва.

Важливим елементом середнього вуха є слухова (євстахієва) труба, яка виконує вентиляційну, дренажну і захисну функції (муко-циліарний бар'єр). Довжина її 3.5 см, з яких 1 см доводиться на кістковий і 2.5 см на перетинчастий відділ. Вона вистелена миготливим і кубічним епітелієм. Слизова оболонка містить бокаловидні клітини і слизові залози. Епітелій, що вистилає слизову оболонку середнього вуха є видозміненим епітелієм повітроносних шляхів. Епітелій барабанної порожнини поблизу устя слухової труби циліндричний. миготливий двох- і трьохрядний. містить невелику кількість бокаловидних клітин. В міру віддалення від устя слухової труби епітелій стає одношаровим циліндричним, одношаровим кубічним, а в ретротимпанальних відділах (вхід у печеру, печера і клітини соскоподібного відростка) - одношаровим плоским. Однак, як показали сучасні морфологічні дослідження, цей видозмінений епітелій на ультраструктурному рівні зберігає ознаки респіраторного епітелію.

Основні анатомічні утворення середнього вуха зображені на малюнках 4, 5.

Кровопостачання середнього вуха здійснюють різні гілки зовнішньої і частково - внутрішньої сонної артерії.

Лімфовідтік з барабанної порожнини відбувається за ходом слизової оболонки слухової труби в заглоткові лімфатичні вузли.

Іннервація середнього вуха здійснюється гілочками лицьового, трійчастого, язикоглоткового і симпатичного нервів. Барабанна порожнина іннервується барабанним сплетінням. Головну участь у його утворенні приймає барабанний нерв або нерв Якобсона, який відходить від нижнього вузла язикоглоткового нерва. За ходом нерва є група гангліозних клітин, які утворюють барабанний ганглій. Барабанний нерв зв'язаний з тимпано-каротидним нервом,який йде від симпатичного сплетіння внутрішньої сонної артерії. С ще вушна гілка блукаючого нерва.

Хеморецептори слизової оболонки зосереджені в області цибулини яремної вени і промонториальної стінки за ходом барабанного сплетіння. Вони утворюють так звані нехромафині параганглії середнього вуха. або гломусні тільця - югулярний і тимпанальний гломуси.

Особливості будови зовнішнього і середнього вуха у дітей перших років життя:

- у дітей перших 6 місяців життя вхід у зовнішній слуховий прохід має вигляд щілини, тому що верхня стінка майже впритул прилягає до нижньої;

- -зовнішній слуховий прохід вузький. відсутній його кістковий відділ;

- барабанна перетинка товща, більш васкуляризована, мас округлу форму, розташована під меншим кутом до нижньої стінки зовнішнього слухового проходу;

- барабанна порожнина і печера виповнені міксоідною тканиною, яка має малу резистентність до патогенних мікроорганізмів;

- відсутній соскоподібний відросток, а отже і клітини; є тільки печера, яка у перші місяці життя лежить вище скроневої лінії, розташована більш поверхнево і по розмірах більше, ніж у дорослого:

- не зарошена кам'янисто-луската щілина;

- слухова труба коротша, ширша, не має вигину, розташована більш горизонтально, її глоткове устя закривається не повністю і розташовується на рівні твердого піднебіння.

Фізіологія середнього вуха

За законами акустики звукові хвилі відбиваються від поверхні середовищ, що мають різний акустичний опір або характеристичний імпенданс. Безпосередня передача звукових коливань з повітря в се­редовища внутрішнього вуха можлива лише з великою втратою енергії. Розрахунки свідчать про те, що ця втрата досягає в середньому 99.9%. Слуховий рецептор не може сприймати звукові сигнали подібної інтенсивності і забезпечувати акустичне спілкування в життєдіяльності людини. Завдяки барабанній перетинці і системі важелів слухових кісточок (трансформаційний механізм) звукові коливання доходять до сприймаючих елементів внутрішнього вуха, зберігаючи необхідну інтенсивність.

У здійсненні трансформації звуку приймає участь не вся барабанна перетинка, а лише її частина, яка отримала назву "функціонально ефективна", вона має площу 0.66 см³ і в основному (0.55 см²) контактує з рукояткою молоточка. Звуковий тиск з цієї площі передається на підніжну пластинку стременця площею в 0.032 см² (мол. 6), внаслідок чого він збільшується в 17 разів (0.55/0.032). За допомогою моделювання встановлено, що механічна система кісточок забезпечує виграш у силі в 1.3 рази. Таким чином, тиск на вікно присінку за рахунок трансформа­ційної функції середнього вуха в загальному (17х1.3) збільшується в 22 рази (Б.М.Сагалович, 1994). Загальне максимальне посилення (вклю­чаючи і те, що виникає внаслідок резонансу зовнішнього слухового проходу) становить 35-40 дБ.

Барабанна перетинка екранує кругле вікно (звуковий захист), внаслідок чого тиск на вторинну барабанну перетинку і прилягаючу до неї перилімфу барабанної драбини менше тиску стременця (прий­маючи до уваги важільний механізм слухових кісточок) на перилімфу драбини присінку. Внаслідок різниці тиску на вікна створюються умови для коливання рідини, мембран завитки і, у кінцевому рахунку, подразнення нейроепітеліальних клітин кортієвого органу. При від­сутності барабанної перетинки звукові хвилі взаємно нейтралізуються.

Фізіологічне значення серед­нього вуха не обмежується транс­формацією звукової хвилі. Воно виконує також захисно-пристосу­вальну функцію при дії звуків високої інтенсивності завдяки амортизацій­ному механізму суглобних зчлену­вань слухових кісточок і зміні геометрії їхніх рухів відповідно збільшенню звукового тиску. Наприклад при невеликих звукових навантажен­нях базальна пластинка стременця коливається відносно поперечної осі . При збільшенні цих навантажень підніжна пластинка стременця руха­ється навколо поздовжньої осі, в результаті чого зменшується загаль­на площа передачі коливань перилімфі. В тих випадках, коли інтенсив­ність звуку перевершує певний рі­вень, рухи підніжної пластинки стре­менця набувають характеру ковзан­ня в площині вікна присінку і пе­редача коливань рідині внутрішнього вуха стає мінімальною.

Особливо значні захисні властивості ланцюг кісточок набуває завдяки м'язам середнього вуха: при інтенсивних звуках обидва м'язи приходять у стан тетанічного скорочення, зменшуючи рухливість ланцюга кісточок, при надсильних звуках фіксація кісточок цілком припиняє рух ланцюга. Багато авторів приписують їм також і акомо­даційну роль. вважаючи, що певне збільшення їхнього тонусу може сприяти оптимальному стану трансформаційного апарата.

Захисну функцію м'язів середнього вуха, а також зміну осей переміщення кісточок- при збільшенні інтенсивності звукового стимулу можна розглядати, як прояв принципу зворотнього зв'язку або саморегуляції в системі звукопроведення.

Внутрішнє вухо

Внутрішнє вухо - вушний лабіринт є периферичною частиною двох органів чуття: органа слуху - кохлеарного апарата, розташованого в завитці (передній відділ), органа рівноваги - вести­булярного апарата, який знаходиться в присінку (центральний відділ) і півколових каналах (задній відділ лабіринту). Вушний лабіринт ділиться на кістковий і перетинчастий. Між кістковим і перетинчастим лабіринтом знаходиться перилімфа, всередині перетинчастого - ендолімфа.

Рідина вестибулярної і кохлеарної частини лабіринту об'єднана.в єдину систему. Ендолімфа завиткового ходу за допомогою з'єднується з сферичним мішечком. З іншої сторони півколові канали п'ятьма отворами відкриваються в еліптичний мішечок.

Завитка являє собою кістковий спірально-звивистий канал, який складається з 2.5 закрутків навколо своєї осі, яка відповідає веретену. Довжина завитки 30-35 мм. Навколо веретена, пер­пендикулярно до його осі, спіральне у вигляді гвинтоподібних сходів розташована тоненька кісткова пластинка, яка разом з базальною мембраною поділяють кісткову завитку на всьому протязі на два ходи (поверхи) - нижній - барабанні сходи і верхній - сходи присінка. Сходи присінка і барабанні сходи з'єднуються між собою в області верхівки через маленький отвір. Барабанні сходи підходять до круглого вікна, а сходи присінка - до овального. На самому початку сходів барабана, біля круглого вікна, є невеликий отвір водопроводу завитки.

В сходах присінка від кісткової спіральної пластинки під ку­том у 45 градусів до основної мембрани відходить тонка перетинчас­та пластинка . Обидві мембрани доходять до внут­рішньої поверхні зовнішньої стінки завитки, яка вистелена спіраль­ною зв'язкою і разом з нею утворюють середні сходи або завитковий хід, який має на поперечному розрізі форму трикутника. Сходи присінку і барабанні сходи виповнені перилімфою, завитковий хід виповнений ендолімфою. Таким чи­ном, кістковий канал завитки розділений на 3 відділи: верхній - присінкові сходи, середній - завиткова протока, нижній - барабанні сходи. Перилімфа має спо­лучення з субарахноідальним простором через водопровід завитки, ендолімфа знаходиться в замкнутому просторі. В спіральній зв'язці розміщена судинна смужка . Вона утворена де­кількома шарами епітеліальних клітин, між якими проходить сітка капілярів. Судинна смужка є єдиною структурою в завитці, яка концентрує ферменти, транспортує в ендолімфу іони, неорганичні та інші речовини, необхідні для забезпечення життєдіяльності спірального органа, вона також евакуює відпрацьовані продукти.

Основна мембрана складається з трьох шарів. Середній побу­дований з 24 тисяч радіальних волокон ("слухових струн"), які нагадують колагенові. Верхній шар, на якому розташовується кортієв орган, дуже тонкий і складається з світлої гомогенної речовини. Нижній (тимпанальний) шар багатий клітинами.

За данними М.С.Плужникова (1994), основна мембрана скла­дається з 4 шарів волокон, які при електронній мікроскопії не мають навіть віддаленої схожості до струн.