- •1.Поняття та предмет підприємницького права
- •2.Джерела підприємницького права
- •3.Поняття підприємницької діяльності
- •4.Види підприємницької діяльності
- •5.Суб’єкти підприємницької діяльності
- •6.Поняття договору у підприємницькому праві
- •7.Укладання,зміна і розірвання договору
- •8.Недійсні і неукладені договори
- •9.Попередній договір
- •10.Способи забезпечення забовязань
- •11.Відповідальність за порушення договірних забовязань
- •12.Фізичні особи як суб’єкти підприємницької діяльності
- •13.Юридичні особи як суб’єкт підприємницької діяльності
- •14.Поняття легітимації суб’єктів підприємницької діяльності
- •15.Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності
- •16.Ліцензування та патентування
- •17.Поняття та підстави припинення підприємницької діяльності
- •18.Реорганізація і ліквідація юридичних осіб
- •19.Договори про передачу майна у власність
- •20.Договори про передачу майна у користування
- •21.Договори про виконання робіт
- •22.Договір про надання послуг
- •23.Поняття зовнішньоекономічної діяльності
- •24.Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •25.Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності
- •26.Державне регулювання інвестиційної діяльності та захист інвестицій
- •27.Загальна характеристика антимонопольного законодавства
- •28.Заборона зловживання монопольним становищем на ринку
- •29.Дискримінація підприємств та її припинення
- •30.Санкції за порушення антимонопольного законодавства
- •31.Поняття та види недобросовісної конкуренції
- •32.Законодавство про рекламу
- •33.Відповідальність за порушення законодавства про рекламу
- •34.Загальна характеристика законодавства про захист прав споживачів
- •35.Правові гарантії забезпечення належної якості товарів
- •36.Відповідальність за порушення законодавства про захис прав споживачів
26.Державне регулювання інвестиційної діяльності та захист інвестицій
Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.
Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.
Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами державної влади і управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.
Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:
- подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;
- державних норм і стандартів;
- заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;
- роздержавлення і приватизації власності;
- визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;
- політики ціноутворення;
- проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;
- інших заходів.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про інвестиційну діяльність” захист інвестицій — це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективної діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на одержання прибутку (доходу) від інвестицій.
Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.
27.Загальна характеристика антимонопольного законодавства
Законодавство, яке регулює суспільні відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням монополізму містяться в таких нормативно-правових актах: Конституції України, Господарському кодексі, а також в Законі України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р., Законі України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7.06.1996 р., Законі України "Про Антимонопольний Комітет", а також такі норми містяться у ряді підзаконних нормативно-правових актів: Постанові Кабінету Міністрів від 28.02.2002 р. № 219 "Про затвердження Порядку надання Кабінету Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання", розпорядження Антимонопольного Комітету України "Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України від 19.04.1994 р. № 5-р, "Про затвердження положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання" від 19.02.2002 р. № 33-р, "Про затвердження положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету" від 19.02. 2002 р.№ 26-р та ін.
Відповідно до ст. 42 Конституції України, не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, спрямованої на недопущення, обмеження або усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень.
Господарський кодекс України містить главу 3 “Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції”, де визначені загальні правила анти-монопольно-конкурентного законодавства. Згідно з ч.І ст.25 Господарського кодексу України держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання одержують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.