79. Форми регулювання банківської діяльності згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність»

Світова фінансова криза негативно вплинула на банківську систему України і ще раз довела необхідність регулювання діяльності з боку держави. Банківському сектору у порівнянні з іншими сектором економіки надається пріоритетне значення, виходячи з того, що банківські установи акумулюють значні фінансові ресурси необхідні для економічного зростання, а також є посередниками по відношенню до економіки. Тому виведення вітчизняної економіки з кризи можливе лише у разі застосування комплексу заходів, серед яких чільне місце належать зміцненню банківської системи.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. З однієї сторони, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків. З другої, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному й ефективному функціонуванню банківської системи.

Станом на 01.02.2011 р. ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 176 банків, власний капітал банків склав 139,8 млрд. грн. або 14,5 % пасивів банків. Зобов'язання банків становили 825,1 млрд. грн. У стані ліквідації перебуває 18 банків, з них 17 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 1 - за рішеннями господарських (арбітражних) судів.

А от за станом на 1 лютого 2009 року ліцензію на мали 185 банків, власний капітал банків склав 126,7 млрд. грн. або 14,0% пасивів банків. Зобов'язання банків - 779,1 млрд. грн. У стані ліквідації перебувало 13 банків, з них 10 банків ліквідовано за рішеннями НБУ, 3 - за рішеннями господарських (арбітражних) судів. Можна підсумувати ці дані і сказати, що з кожним роком кількість банків зменшилась, сума власного капіталу зросла. Що є свідченням нестабільної банківської політики.

Механізм регулювання банківської діяльності також працює неналежним чином він включає такі складові як :

- нормативно-правове забезпечення;

- організацьійне забезпечення;

- форми та методи банківського регулювання[2].

У країнах з ринковою ж економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного регулювання діяльності банків, тобто регулювання, спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

Для того щоб регулювання банківською діяльністю було ефективне, потрібно діяти за певними принципами:

1.Стабільність фінансової системи як кінцева мета банківської діяльності щоб забезпечити збереження довіри до банків і безпеку населення та інвесторів, які зберігають у банку свої кошти;

2.принцип підпорядкування ринку, який має забезпечити максимальну відповідність умовам вільної ринкової економіки;

3.урівноваження умов конкуренції;

4.автономії банківської функції означає, що наглядові органи не повинні надмірно втручатися в управління банком, оскільки ніякий нагляд у будь-якій формі не замінить якісний менеджмент;

5.«прозорості», за умови якого відбувається постійний рух інформації від банку до наглядових органів, а також у межах, що не становлять комерційної таємниці до інших користувачів;

6.демократичної легітимізації передбачає врахування інтересів усіх суб'єктів банківського процесу[4].

Регулятивно-наглядові органи використовують різні форми і методи регулювання банківської діяльності та банківського нагляду. Проте треба зауважити, що в останні десятиріччя у світовій банківській практиці спостерігається тенденція до поступової уніфікації системи регулювання банківської діяльності та нагляду

Стаття 66 закону України "Про банки та банківську діяльність" розрізняє форми адміністративного та індикативного регулювання.

Так, визначено, що державне регулювання банківської діяльності здійснюється Національним банком України:

І. Адміністративне регулювання:

1)реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2)встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3)застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4)нагляд за діяльністю банків;

5)надання рекомендацій щодо діяльності банків.

ІІ. Індикативне регулювання:

1)встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2)визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3)встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4)визначення процентної політики;

5)рефінансування банків;

6)кореспондентських відносин;

7)управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8)операції з цінними паперами на відкритому ринку;

9)імпорту та експорту капіталу[1].

Необхідність і значущість банківського регулювання в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляції банківського сектору через ринкові механізми. Ці форми регулювання мають доповнювати одна одну.

Ефективність регулювання банківською системою залежить, насамперед, від ступеню досконалості побудови суб'єкту та механізму контролю, що породжує дві проблеми. Перша проблема полягає в побудові суб'єкту регулювання. Другою проблемою є удосконалення механізму регулювання, і її вирішенню в Україні не завжди приділяється належної уваги[3].

Важливою умовою для вирішення цих проблем потрібно розвивати фінансово- бюджетну і банківську систему, збалансувати фінансові потоки, стабілізувати національну грошову одиницю та зацікавити банки до накопичення капіталу з метою створення бази довгострокового розвитку економіки. Чільне місце потрібно надати й управлінню фінансовими активами від яких залежить інвестиційна привабливість економіки

Отже, ефективна система регулювання банківською діяльністю допоможе вирішити цілу низку проблем пов'язаних з економічними негараздами в Україні. Проблемою є нестабільність банківської політики та недовіра суспільства. Втрата довіри вкладників банку може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему і призвести до економічного занепаду. Одним з основних чинників забезпечення високого рівня довіри до банківського сектору є питання реструктуризації банківської системи і розвитку банків Економічне регулювання банківської діяльності впливає на банки здебільшого опосередковано і не передбачає встановлення прямих заборон чи обмежень. Тому банки мають право на саморегулювання.