109. Гносеологія й навчання про державу Томаса Гоббса Погляди т. Гоббса на державу

Томас Гоббс (1588--1679), видатний політичний мислитель періоду Англійської революції, заклав найперші підвалини у фундамент політичної науки Нового Часу. У період революції він покинув Англію, жив у Парижі, де написав відомі політичні твори «Про громадянина» і "Левіафан, чи матерія, форма і влада держави" (1651р.).

Завдання політичної науки Гоббс вбачав утому, щоб слугувати викоріненню із суспільного життя кровопролить і війн, утверджувати благоденство всіх людей. Мислитель мріяв про такий ідеальний варіант, коли практичну політику будуть здійснювати на основі науки, коли правити будуть не примхи, свавілля і невігластво, а Розум, який осягне закони Політики, подібно до того, як він осягає аксіоми в геометрії.

Гоббс будував своє вчення на вивченні природи і пристрастей людини. Думка про пристрасті і природу вкрай песимістичні: людям властиві суперництво (прагнення до наживи), недовіра (прагнення до безпеки), любов до слави (честолюбство). Пристрасті роблять людей ворогами: «людина людині -- вовк». Тому в природному стані, де немає влади, що тримає люд у страху, очі знаходяться в стані війни всіх проти усіх.

Поряд з договором Гоббс виділяє ще одну системоутворюючу ознаку держави - політичну владу. Звідси і його визначення держави:

“Держава є сукупною особою, за дії якої зробила себе відповідальною шляхом обопільного договору величезна кількість людей з тим, щоб ця особа могла використовувати силу і засоби цих людей для їх миру і захисту так, як вважатиме необхідним”.

Той, хто є носієм цієї «сукупної особи», називається сувереном і про нього говорять, що він має верховну владу. А всякий інший -- його підлеглий. У результаті виникають особливі зв'язки багатьох людей, стосунки панування і підпорядкування. Інакше кажучи, виникає політичний стан як такий. Так, за Гоббсом, утворюється “політичне тіло”, - творіння людського розуму, людських рук схоже на них. Своєрідна величезна «штучна людина», яку Гоббс порівнює з Левіафаном (біблейським чудовиськом) і уподібнює її земному богу.

110. Материалистический емпіризм навчання про первинні вторинні якості Джона Локка

Джон Локк (1632 — 1704) развил многие философские идеи Бэкона и Гоббса, выдвинул ряд собственных теорий, продолжил эмпирическую и материалистическую традицию английской философии нового времени. Можно выделить следующие основные положения философии Дж. Локка: • мир материалистичен; • в основе познания может лежать только опыт ("нет ничего в мыслях (разуме) человека, чего до этого не было в чувствах"); • сознание — пустое помещение (empty cabinet), которое в течение жизни заполняется опытом (в этой связи является всемирно известным высказывание Локка о сознании как о "чистой доске", на которой записывается опыт — tabula rasa); • источником опыта выступает внешний мир; • цель философии — помочь человеку добиваться успеха в своей деятельности; • идеал человека — спокойный, законопослушный, добропорядочный джентельмен, который повышает свой уровень образо­вания и добивается хороших результатов в своей профессии; • идеал государства — государство, построенное на основе разделения властей на законодательную, исполнительную (в том числе судебную) и федеративную (внешнеполитическую). Локк стал первым, кто выдвинул данную идею, и в этом его большая заслуга. Локк отвергает теорию врожденных идей, в частности факты истории и географии, учение врожденности фундаментальных принципов морали и религии (включая идею БогаВ основе всякого знания, по Локку, лежат два вида чувственного опыта: внешний и внутренний. Внешние предметы, воздействуя на органы чувств, порождают 'простые идеи'; душа при этом пассивна, это 'чистая доска', на которой опыт пишет свои письмена в виде ощущений или чувственных образов вещей и их качеств. Внутренний же опыт основан на рефлексии над собственной деятельностью души. Допущение рефлексии в качестве особого источника познания рассматривалось некоторыми продолжателями Локка в 18 в. (например, Э. Кондильяком) как главная непоследовательность его сенсуалистической теории.

Вслед за Р. Бойлем Локк развивает теорию первичных и вторичных качеств. Под 'качеством' он понимает силу (или способность) предмета вызывать в уме свою идею. Первичные качества - плотность, протяженность, форма, движение, покой, объем, число - это 'реальные сущности', объективно присущие вещам свойства; они изучаются точными науками. Вторичные качества - цвета, вкусы, запахи, звуки, температурные качества - это 'номинальные сущности'; вызываемые ими идеи не имеют прямого сходства с телами. Эти качества зависят от первичных и реализуются при наличии ряда условий (например, для восприятия цвета некоторого предмета необходимы сам этот предмет с определенными первичными качествами, достаточная освещенность помещения и нормальное функционирование зрительного аппарата человека).