11. Реформи Шан-Яна у Стародавньому Китаї

Шан Ян вдосконалив фіскальну систему.було зміцнено кругову поруку за п’ятірками , яка була розповсюджена і на армію: за провину одного відповідали всі п»ять. Кожні п»ять селянських сімей складали початкову ланку = п»ятидворку , пять пятидврок= село, пять сіл клан=далі округи і області.таким чином виникла централізована система управління на чолі з розгалудженою бюрократичною сіткою чиновницького апарату.

Чиновників наділяли адміністративними, фіскальними, судовими та поліцейськими функціями, вони контролювали один одного, суттєво обмежували общинне самоврядування, хоча сама община як податкова одиниця збереглася. Цинь Шіхуан уніфікував державну валюту, запропонував єдину систему мір і ваги, розіслав усюди спеціальні еталони, уніфікував китайське письмо. Він насильно виселив десятки тисяч селянських родин для підняття цілинних земель. По всій імперії узаконили приватну власність на землю й замінили податок з урожаю земельним податком. Було складено земельний кадастр. Верховним власником землі і розподілювачем води для зрошення полів став цар. Він також монополізував виробництво і збут солі та заліза, контролював ціни на зерно. Саме в цей період було збудовано "найдовше кладовище у світі" — Велику китайську стіну. її довжина 3400 км, ширина стіни 5 м, а висота до 12 м. У стіну вбудовано 25 тис. башт.

12. Джерела та основні риси права стародавнього Китаю

За легендами ще в X ст. до н.е. чжоуським Муваном бу-ло розроблено Уложення про покарання. Ця кодифікація на-раховувала близько 3000 статей і передбачала доволі різноманітну систему покарань. В Уложенні говорилося про пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, розрізнялись необережні і навмисні діяння.

У період Чжаньго (403-221 рр. до н.е.) бурхливо розвивається законодавча діяльність. В ідеології цього часу па-нують дві течії, що мали великий вплив на розвиток права: конфуціанство і школа легістів. Філософське вчення конфуціанства визнавало переважаюче значення норм моралі над правом, зрівнюючи право з кримінальним законом. Легісти, навпаки, надаючи великого значення правовим нормам, на-магались поширити їх дію на всі випадки життя. Вони пропо-відували рівність усіх перед законом, невідворотність пока-рання для всіх осіб, висували ідею сильної держави. Одним з представників цієї школи Лі Куем була написана “Книга зако-нів”, що містила перелік злочинів і покарання за них.

Право власності. У період Інь, Західного Чжоу земля вважалась власністю вана, на одержані землі наближені царя мали лише право користування. Але вже в період Західного Чжоу розвивається тенденція до перетворення володінь у приватну власність. З середини І ст. до н.е. в деяких царствах стали здійснюватись торгові угоди з землею.

Крім землі, важливим об’єктом права власності були ра-би. У період Інь раби були державною власністю і хоч знахо-дились у володінні приватних осіб, купівлі-продажу ще не було. В період Чжоу вже був можливим обмін, купівля раба. У період Цінь торгівля рабами була вільною і доволі розповсюдженою.

Зобов’язальне право. Стародавньокитайському праву були відомі різні види договорів. Одним з перших був договір міни, який поступово поступається місцем договору купівлі-продажу. При здійсненні торгових угод вимагалось укладання договору у письмовій формі, і, крім того, сплачувалось мито. Доволі широкого розповсюдження набуває договір да-рування землі, рабів, зброї та іншого майна. Договір позики оформлявся борговою розпискою. Відомі були відстрочка платежу, внесення застави, видача письмових зобов’язань.

Шлюбно-сімейне право. Для Стародавнього Китаю ха-рактерною є велика патріархальна сім’я з абсолютною вла-дою батька, культом предків. Жінка повністю залежала від влади чоловіка, особистого майна не мала, її права в спадку-ванні були обмежені. Шлюб укладали батьки.

Кримінальне право і процес. Перелік злочинів, що нази-вали китайські джерела права, дуже великий. У період Чжоу нараховувалось близько 3000 різних злочинів. Серед них бу-ли відомі: державні (повстання, змова), релігійні (шаманство, викидання попелу на вулицю), проти особи (вбивство, нане-сення тілесних пошкоджень), проти власності (крадіжка, гра-біж), військові (неявка в установлений строк на місце збору). Як злочини розглядались відмова від сплати податків, пияцт-во, яке тягло за собою смертну кару.

Довгий час існувала кровна помста. В умовах загострення класової боротьби система тілесних покарань і широке застосування смертної кари, яка здійснювалась безпосередньо органами державної влади, витісняють цей звичай.

Види покарань у різні періоди мало відрізнялись. В Уложенні Му-вана (період Чжоу) розрізняють п’ять основних покарань: “мосин” (клеймо тушшю на обличчі) – за 1000 про-винностей; “фейсин” (відрізування ніг) – за 500 провиннос-тей; “исин” (відрізували носа) за 1000 провинностей; “чужин” (кастрація для чоловіків і перетворення у рабинь жінок) – за 300 провинностей; “данисин” (відрубування голови) – за 200 провинностей. Крім зазначених у кодексі були й інші пока-рання: биття палками, відрізування ушей. Від покарання мо-жна було відкупитись.

У період Цінь устрашіння остаточно стає основною ме-тою покарання. Широко застосовується смертна кара.

Суд не був відділений від адміністрації, судові функції виконували багаточисельні представники державного апарату. Верховним суддею був імператор. На місцях судили пред-ставники місцевої адміністрації. Були чиновники, що розшу-кували злочинців, вели боротьбу із злодіями і розбійниками; начальники тюрем; особи, що виконували судові рішення.

У періоди Інь і Західного Чжоу процес носив звинувачувально-змагальний характер. У випадку скоєння злочину рабами мали місце елементи розшукного процесу. Пізніше цей вид процесу застосовується все ширше, витісняючи зма-гальний.

Право Стародавнього Китаю формувалось під впливом філософсько-етичного вчення конфуціанства (VI ст. до н.е.), у якому головним були питання етики, моралі, основний принцип якої — гуманність — жень — вищий закон взаємовідносин людей у суспільстві і сім'ї. Воно також формувалось під впливом філософсько-правової школи легістів. Протиборство цих двох вчень безпосередньо вплинуло на саме розуміння права, на ієрархію злочинів, систему покарань, зміст окремих правових інститутів і норм. Кримінальне право було найрозвиненішою частиною старокитайської правової системи. Китайському праву були відомі такі поняття як: співучасть; обставини, що обтяжують вину, наприклад, попередня змова, рецидив; форма вини. Не виключалось і об'єктивне ставлення. Одна кара наступала за свідомий наклеп, інша, легша, за непідтверджений донос. Тяжкість покарання за тілесні пошкодження залежала від того, були вони завдані із «злодійським задумом» чи у бійці. У китайському кримінальному праві утверджується принцип кругової відповідальності: покарання поширювалось і на невинного у здійсненні злочину. Старокитайському праву були відомі 500 видів злочинів. На першому місці були державні злочини - зрада імператорові, заколот і т. ін. Далі йшли крадіжки із храму, нанесення ран, наклеп, дезертирство з армії. Досить рано виділились і такі злочини, як неповага до батька, до старших у сім'ї. У старокитайському кримінальному праві були такі види покарань: татуювання, відрізання носа, відрубування ніг, кастрація, смертна кара, побиття палками (від 100 до 500 ударів), обернення в рабство, штраф. Пріоритет етичної норми над нормою правовою породив символічну систему покарань (сян) в інській державі.