- •1. Поняття міжнародного права та його особливості 3.Міжнародне право як самостійна правова система
- •2.Юридично обов’язкова сила норм міжнародного права
- •4.Сфера дії міжнародного права. Суб’єктна і об’єктна сфери дії міжнародного права. Просторова сфера дії міжнародного права
- •5.Виникнення міжнародного права та періодизація його історії
- •6.Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права
- •7. Дуалізм і монізм у взаємовідношенні міжнародного і внутрішньодержавного права. Ст. 9 Конституції України про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права
- •8. Імплементація норм міжнародного права
- •9. Система міжнародного права
- •10. Співвідношення міжнародного публічного і міжнародного приватного права
- •11. Норми міжнародного права
- •12. М’яке право
- •13. Кодифікація міжнародного права
- •14.Поняття та перелік джерел міжнародного права Міжнародний договір у системі джерел міжнародного права
- •15. Міжнародний звичай у системі джерел міжнародного права
- •16. Засоби визначення норм міжнародного права
- •17. Поняття та перелік основних принципів міжнародного права
- •18. Нормативний зміст основних принципів міжнародного права
- •19. Поняття та види суб’єктів міжнародного права
- •20. Поняття та зміст міжнародної правосуб’єктності Обмеження міжнародної правосуб’єктності
- •21. Міжнародна правосуб’єктність держав
- •22. Правосуб’єктність націй і народів, що борються за національне визволення
- •24. Поняття визнання в міжнародному праві
- •25. Інститут правонаступництва держав у міжнародному праві. Джерела інституту правонаступництва
- •26. Поняття правонаступництва в міжнародному праві. Підстави правонаступництва. Види і форми правонаступництва держав
- •27. Міжнародно-правове регулювання правонаступництва держав щодо державної власності, державних архівів, державних боргів
- •28. Правонаступництво України у зв’язку з розпадом срср
- •34. Поняття та джерела права міжнародних договорів
- •35. Поняття та види міжнародних договорів
- •36. Стадії укладання міжнародного договору
- •37. Набрання міжнародним договором чинності. Дія міжнародного договору
- •39.Недійсність міжнародних договорів
- •42.Функції міжнародних організацій
- •43.00Н: цілі і принципи діяльності, членство
- •48. Населення та громадянство в міжнародному праві
- •И ’мадян, осіб без громадянства.
- •Мної держави. Іноземний громадянин знаходиться під територіальне по юрисдикцією країни перебування та під особистою юрисдикцією держави, громадянином якої він є. Передбачається, що іноземний
- •Її н прохання про надання політичного притулку не означає, що такий ||ри і улок буде автоматично наданий.
- •56. Спеціалізовані органи 00н із захисту прав людини
- •|І н людини, і представляти їм рекомендації з метою сприяння н|н і ти иному заохоченню і захисту всіх прав людини; заохочувати
- •К і поширюється суверенітет відповідної держави (повітряні, морські, річні судна, космічні об’єкти, штучні острови та споруди у морі, на
- •60. Державні кордони
- •Грудня 1959 р. У м. Вашингтон був укладений Договір про Антарктику, який набрав чинності 23 червня 1961 р. (беруть участь понад зо держав).
- •Юна природним заповідником, призначеним для миру і науки. В ньому ін гановлений суворий режим захисту навколишнього середовища і охорони цілісності екосистеми.
- •73Правовий режим Чорноморських проток
- •73Правовий режим міжнародних каналів. Режим Суецького каналу
42.Функції міжнародних організацій
Виділяють три основні функцій міжнародних організацій: контр¬ольну, оперативну, регулятивну.
Контрольна функція полягає в здійсненні контролю за відпо-відністю поведінки держав нормам міжнародного права. Для цього організація має право збирати і аналізувати відповідну інформацію, обговорювати її та висловлювати свою думку в резолюціях. У багатьох випадках держави зобов’язані регулярно представляти доповіді про виконання ними норм міжнародного права і актів організації у відпо¬відній області, особливо в області прав людини.
Оперативна функція полягає в досягненні цілей організації шляхом безпосередньої діяльності, власними засобами організації. Організації надають економічну, науково-технічну і іншу допомогу, консультаційні послуги. Значний розвиток в цьому аспекті отримали операції ООН з підтримки миру.
Регулятивна функція є сьогодні найважливішою. Вона полягає в ухваленні рішень, що визначають цілі, принципи, правила поведінки держав-членів. Такого роду рішення мають лише морально-політичну обов’язкову силу. Проте їх вплив на міждержавні відносини і на між¬народне право не можна недооцінювати.
43.00Н: цілі і принципи діяльності, членство
Організація Об’єднаних Націй (ООН) - універсальна міжнародна міжурядова організація, що діє на підставі Статуту (підписаний 26 Чі'і'мпя 1945 р. на конференції в Сан-Франциско і набув чинності 24 іімттня 1945 р.).
(л атут ООН є універсальним, загальнообов’язковим міжнародним дні опором, що закріплює основи сучасного міжнародного правопо- рмдку.
()ОН переслідує наступні цілі:
І) підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою вжи- і и ефективні колективні заходи для запобігання і усунення загрози миру і придушення актів агресіїабо інших порушень миру й проводити мирними засобами вирішення міжнародних спорів;
І) розвивати дружні відносини між державами на основі поваги 111 ми іципу рівноправності і самовизначення народів,застосовувати інші »входи для зміцнення загального миру;
здійснювати міжнародну співпрацю з вирішення міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні поваги до прав людини для всіх, без різниці раси, статі, мови та релігії;
бути центром узгодження дій держав в досягненні цих загальних цілей.
Для досягнення вказаних цілей ООН та її члени діють відповідно до наступних принципів:
суверенної рівності членів ООН;
сумлінного виконання зобов’язань за Статутом ООН;
вирішення міжнародних спорів мирними засобами;
утримання від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності або яким-небудь чином, несумісним з цілями ООН;
надання допомоги ООН у всіх діях, що робляться за Статутом, забезпечення Організацією такого стану, щоб держави, що не є членами ООН, діяли відповідно до принципів, закріплених у Статуті (ст. 2);
забезпечення дотримання вищенаведених принципів державами, що не є членами ООН, для підтримання міжнародного миру та безпеки;
невтручання ООН у внутрішні справи держав, окрім застосування примусових заходів у відповідності до глави VII Статуту.
При цьому, якщо зобов’язання членів ООН за Статутом суперечать їх зобов’язанням за будь-якою іншою міжнародною угодою, переважну силу мають зобов’язання за Статутом ООН (ст. 103 Статуту).
В рамках ООН приймається велика кількість багатосторонніх міжнародних договорів, відбувається врегулювання міжнародних суперечок, що свідчить про значну роль ООН у забезпеченні міжнародного правопорядку.
Первинними членами ООН є держави, які підписали і ратифікували Статут ООН. Членом ООН може бути будь-яка миролюбива держава, яка прийме на себе зобов’язання, що містяться у Статуті і яка, на думку ООН, може і бажає ці зобов’язання виконувати. Прийняття в члени ООН відбувається за рекомендацією Ради Безпеки Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 голосів. Держава, що систематично пору їм ус принципи Статуту, може бути виключена з ООН в аналогічному порядку.
Головними органами ООН є: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, І і' ніомічна і Соціальна Рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретарі! і. Рада з опіки призупинила роботу 1 листопада 1994 р. після того, як ", ілпня підопічна Організації Об’єднаних Націй територія-Палау - ідпбула 1994 р. незалежність.
44. Рада Безпеки ООН, її функції. Членство. Порядок прийняття рішень
Рада Безпеки є одним з головних органів ООН, що виконує основну І" ні і, в підтримці міжнародного миру і безпеки та згідно з п. 1 ст. 24 і і .ітуту ООН діє від імені всіх членів ООН.
Рада безпеки уповноважена розслідувати будь-який спір або си- і ум цію для визначення того, чи не може продовження цього спору або і пі у аі щ загрожувати міжнародному миру і безпеці. На будь-якій стадії І и іч і го спору або ситуації Рада може рекомендувати належну процедуру ііін і методи врегулювання.
(л орони спору, продовження якого може загрожувати міжнародним у миру або безпеці, мають право самостійно ухвалити рішення про його передачу на вирішення Ради Безпеки. Проте якщо Рада Безпеки Ніііі'иає, що продовження даного спору може загрожувати підтримці мі ммродного миру і безпеки, вона може рекомендувати такі умови МИрішення спору, які визнає відповідними.
Держава, що не є членом ООН, також може звернути увагу на іц-.ці. який спір, в якому вона є стороною, якщо відносно цього вона И|чійме на себе передбачені в Статуті ООН зобов’язання мирного ви- І'ііін-іпія спорів.
Крім того, Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, (іуді, якого порушення миру або акту агресії і робить рекомендації . тронам або вирішує, які заходи слід вжити для відновлення між- Миродного миру і безпеки. Рада може зажадати від держав виконання і и ч тимчасових заходів, які вона визнає необхідними. Рішення Ради І піски є обов’язковими для всіх членів ООН. Рада Безпеки приймає ріни пня щодо необхідності застосування збройних сил, при цьому
держави-члени ООН зобов’яжуть надати в розпорядження Ради Безпеки необхідні для підтримки миру озброєні підрозділи.
Рада Безпеки складається з 15 членів: п’яти постійних (США, Росія, Великобританія, Франція, Китай) і 10 непостійних, обраних відповідно до Статуту ООН строком на 2 роки без можливості негайного переобрання з врахуванням справедливого географічного розподілу і ступеню участі держави в підтримці миру і досягненні інших цілей ООН.
У даний час розглядається питання про розширення складу Ради Безпеки. На постійне представництво в Раді претендують Німеччина і Японія, посилаючись, зокрема, на те, що їх грошові внески є одними з найбільших, а також Індія та Бразилія. Не має жодного постійного представника в Раді Безпеки Африканський континент.
Кожна держава-член Ради Безпеки має в ній одного представника. Рада встановлює свої правила процедури.
Рішення в Раді Безпеки з питань процедури вважаються прийнятими, якщо за них подані голоси дев’яти членів Ради. З інших питань рішення вважаються прийнятими, коли за них подані голоси дев’яти членів Ради Безпеки, включаючи співпадаючі голоси всіх постійних членів, причому сторона, що бере участь в суперечці, повинна утриматися від голосування. Якщо при голосуванні з непроцедурного питання один з постійних членів Ради проголосує проти, рішення вважається не прийнятим (право вето).
45. Генеральна Асамблея ООН, її структура. Порядок роботи та порядок прийняття рішень
Генеральна Асамблея - один з головних органів ООН, що складається з представників всіх держав-членів ООН. Делегація кожної держави-члена ООН складається не більш, ніж з п’яти представників і п’яти їх заступників.
Генеральна Асамблея в межах Статуту ООН, має право обговорювати та робити рекомендації членам ООН або Раді Безпеки з будь-яких питань або справ в межах Статуту, крім питань, що знаходяться на розгляді Ради Безпеки стосовно будь-якого спору або ситуації.
Структурно Генеральна Асамблея складається з семи головних комітетів, в кожному з яких представлені всі члени ООН: Комітет і політичних питань і питань безпеки (Перший комітет), Спеціальним політичний комітет; Комітет з економічних і соціальних питань і Другий комітет); Комітет з соціальних, гуманітарних питань (Третій і "Мі ют); Комітет з питань опіки і несамоврядних територій (Четверній комітет); Комітет з адміністративних і бюджетних питань (П’ятий і.ом і'гст), Комітет з правових питань (Шостий комітет). Крім головних иомітстів Генеральною Асамблеєю створено велику кількість допоміж- ІПІХ комітетів і комісій.
Іеперальна Асамблея, зокрема: розглядає принципи співпраці в .її ті забезпечення міжнародного миру і безпеки; обирає непостійнії і членів Ради Безпеки ООН, членів Економічної і Соціальної Ради? id і'с-комендацією Ради Безпеки призначає Генерального Секретаря
К)ІІ; спільно з Радою Безпеки обирає членів Міжнародного Суду
н >11; координує міжнародну співпрацю в економічній, соціальній,
v їм урній і гуманітарній сферах; здійснює інші повноваження, передовіші Статутом ООН.
Існеральна Асамблея працює в сесійному порядку. Сесії Асамблеї проиодяться щорічно, в жовтні-березні. На вимогу Ради Безпеки або
і п і ості членів ООН можуть бути скликані спеціальні або надзвичай-
ін і іч ії. Робота сесії проходить у формі пленарних засідань і засідань комітетів і комісій.
Кожний член Асамблеї має один голос. Рішення з важливих питань умилюються більшістю в дві третини присутніх членів ООН, з інших IIП I .ми, рішення приймаються простою більшістю членів. Рішення оформлюються у вигляді резолюцій, а найзначніші з них іменуються дгк/мраціями. Згідно Статуту ООН, всі вони носять рекомендаційних мірцктер.
47. Міжнародні конференції: поняття, правила процедури, порядок прийняття рішень
Міжнародна конференція - зібрання офіційних делегацій держав І Мі' гою вирішення різних проблем політичного, військового, економічного і т.д. характеру, що носить тимчасовий характер і є важливим м< обом багатосторонньої дипломатії.
Конференція - узагальнююче найменування нарад, з’їздів, конгресів, в яких бере участь не менше трьох делегацій різних держав. Тривалість роботи конференцій - від одного дня до декількох років.
При участі невеликої кількості держав правила процедури є спрощеними. Конференції з широкими повноваженнями приймають досить детальні правила. Щоб уникнути зайвої роботи, за основу зазвичай беруться правила процедури Генеральної Асамблеї ООН. Наради з небагатьма учасниками обмежуються вибором голови і створенням секретаріату. Конференції з широким представництвом мають досить складну організаційну структуру: голова, комітети, підкомітети, робочі групи, секретаріат. Основні організаційні питання вирішує генеральний комітет, що складається з голови конференції і голів комітетів. Особливий комітет займається перевіркою повноважень.
Правила процедури (регламент конференції) визначають порядок голосування, ухвалення рішень. На нарадах обмеженого складу рішення ухвалюються одноголосно. На конференціях з широкими повноваженнями процедурні питання вирішується простою більшістю присутніх, що приймають участь в голосуванні. Остаточний текст зазвичай приймають більшістю в дві третини. Часто використовується процедура консенсусу - рішення ухвалюється за відсутності заперечень.
Рішення зустрічей обмеженого складу, як правило, оформлюються спільною заявою або комюніке. Більш широкі конференції приймають заключні акти, конвенції і рекомендації, що містять підсумки роботи і тексти ухвалених рішень. Вони підписуються учасниками, а підписан ня акту, що містить текст прийнятого договору, означає встановлення його автентичності.
Резолюції конференцій не є юридично обов’язковими, але вони поважаються учасниками як морально-політичні зобов’язання. Юри дично обов’язкову силу мають лише рішення, оформлені у вигляді договору. Резолюції міжнародних конференцій є актами «м’якого права». Вони швидше формуються, держави погоджуються з ними легше, ніж з жорсткими зобов’язаннями за договорами і готують ґрунт для відповідних правових норм. їх значення є істотним і при тлумаченні норм.