2. Економічні та неекономічні блага. Товар і його властивості

Хоча основною категорією товарного виробництва є “то­вар”, але історично цій категорії передувала кате­горія “благо”.

Благо – все те, що здатне задовольняти людські потре­би (див лекцію 3).

Блага поділяють на економічні та неекономічні.

Неекономічні блага надаються людині природою, без прикладання її праці, у необмеженій кількості (наприклад, по­вітря, морська вода, сонячне тепло та ін.).

Економічні блага – це блага економічної (трудової) діяль­ності людини, які існують в обмеженій кількості.

Економічне благо в умовах товарного виробництва набуває форми товару.

Товар – це економічне благо, що задовольняє певну по­требу людини і призначений для обміну (купівлі – продажу на ринку).

Товар має дві властивості – споживчу та мінову вартість.

Споживча вартість – це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.

Мінова вартість – це здатність товару обмінюватись на інші товари в певних кількісних пропорціях.

Для того, щоб виготовити певний товар, люди мають витратити певну кількість праці.

Вартість товару – це кількість суспільної праці товаровиробників (з урахуванням якості), що міститься в товарі.

Розрізняють просту і складну працю.

Проста праця – це праця, яка не потребує спеціальної кваліфікації.

Складна праця – це кваліфікована праця, яка вимагає попередньої спе­ціальної підготовки.

Існують такі основні властивості товару, як корисність, цінність та рідкість.

Корисність на відміну від споживчої вар­тості, поняття чисто суб’єктивне, індивідуальне для кожної кон­кретної людини. Вона показує ступінь задоволення, яке отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.

Один і той самий товар з однаковою споживчою вартістю може мати зовсім різний ступінь корисності для окремих спо­живачів. Наприклад, корисність хліба різна для ситої і голод­ної людини.

Цінність. Люди, купуючи ті чи інші товари, оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Тому цінність, як і корисність, є категорією суб’єктивною. Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, вона частково формує ціну товару.

Ціна – це форма грошового ви­раження вартості й цінності товару.

Рідкість – характеристика економічних благ, що відобра­жає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства.

Більшу цінність мають ті блага, що обмежені, рід­кісні. Наприклад, вода має більшу корисність для людини, ніж діамант. Але води достатньо, а діамантів мало. Тому діаманти, корисність яких набагато менша, адже без них можна взагалі обійтися, оцінюються людьми дорожче, ніж вода.

3. Альтернативні теорії вартості

Вартість належить до вихідних категорій економічної науки, що визначає мотиви і цілі діяльності економічних суб’єктів, сприяє ефективному розподілу і використанню ресурсів і доходів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості.

В економічній науці існує кілька теорій вартості (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Основні теорії вартості

Найпоширені­ші теорії – класична теорія трудової вартості та маржиналістська теорія граничної корисності.

• Трудова теорія вартості була започаткована представни­ками англійської класичної політичної економії В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, а згодом була доповнена і завершена К. Марксом.

Згідно з цією концепцією єдиним джерелом вартості є пра­ця, яка становить її внутрішній зміст. К. Маркс поділив працю на конкретну та абстрактну. Кон­кретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абст­рактна – вартість. Ця теорія має ряд недоліків:

1) У створенні вартості беруть участь, крім праці, також усі інші фактори виробниц­тва – земля, наука капітал, інформація, підприємницькі здібності тощо.

2) У трудовій теорії вартості було недостатньо приділено уваги і взає­мозв’язку вартості та споживчої вартості, відбувалося ото­тожнення споживчої вартості з корисністю.

3) Відповідно до марксистської теорії, вартість створюється пра­цею робітників лише у сфері матеріального виробництва, що зумовило розмежування економіки на виробничу і неви­робничу сфери. Це спричинило ставлення до невиробничої сфери як до другорядної, малозначущої та зумовило недостатнє фінансування її галузей (освіти, охорони здоров’я, науки, культури).

• У другій половині XIX ст. поряд із трудовою теорією вартості виникла і отримала широке поширення маржиналістська теорія граничної кори­сності. Засновники цієї теорії К. Менгер, Ф. Візер, Г. Гессен, В. Парето вважа­ли, що в основі цінності товару лежить не праця, а суб’єктивна думка споживача щодо його корисності.

Відповідно до їх поглядів суб’єктивна цін­ність благ залежить від двох факторів: рідкісності та ступеня насиченості потреби в них. Людина потребує певної кількості блага, тому зі збільшенням їх числа поступово насичується. Тому в міру збільшення споживання кожної нової одиниці блага ступінь насиченості збільшується, а корисність кожної наступної додат­кової одиниці блага зменшується. Остання одиниця товару, що споживається суб'єктом, має для нього найменшу корисність. Отже, цінність блага визначається корисністю гра­ничного (останнього) екземпляру, що задовольняє найменшу потребу суб’єкта. Цей стійкий взаємозв’язок отримав назву закону спадної граничної корисності.

Маржиналісти відзначали, що наліз економічних процесів слід розпочинати не з виробництва, а з вивчення потреб людей, з пошуку критерію оцінювання ступе­ня корисності благ.

Але ці дві теорії мали свої недоліки і заперечували одна одну.

Тому в кінці XIX – на початку XX століть були зроблені спроби об’єднати ці теорії. Першу таку спро­бу зробив відомий англійський економіст А. Маршалл, який вважав, що у формуванні вартості товару слід врахувати рівною мірою як витрати виробництва (об’єктивний фактор), так і корисність товару (суб’єктивний фактор). Поєднавши теорію витрат з теорією граничної корис­ності А. Маршалл поклав початок неокласичному аналізу в економічній науці.