- •1. Зміст, основні принципи та ознаки підприємництва
- •2. Основні суб’єкти ринкової економіки
- •3. Класифікація підприємств за розміром. Малий бізнес. Нові види підприємницької діяльності
- •4. Конкуренція, її суть і економічні основи. Закон конкуренції
- •Економічний закон конкуренції
- •5. Види економічної конкуренції
- •6. Монополія: причини виникнення, суть та основні типи і форми
- •3. Процес централізації капіталу.
- •4. Трансформація індивідуальної приватної власності.
- •Класифікація монополій
- •Основні організаційні форми економічних монополій
- •Основні поняття
- •Що повинні знати студенти
- •Контрольні запитання
- •Завдання для перевірки знань студентів
3. Класифікація підприємств за розміром. Малий бізнес. Нові види підприємницької діяльності
Найпоширенішими критеріями визначення масштабів підприємств (великі, середні чи малі) є:
— обсяг капіталу;
— чисельність зайнятих;
— обсяг випуску продукції.
Великі підприємства. Вони мають змогу виготовляти повністю кінцевий продукт, залучати великі інвестиції, використовують масове виробництво, що значно скорочує затрати на одиницю продукції та робить її доступною для населення, в них порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах фінансової кризи великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління);
Великі підприємства переважають у таких галузях, як енергетика, машинобудування, хімічна промисловість, металургія тощо.
До недоліків можна віднести нездатність швидко переорієнтуватися на випуск нової продукції, великі витрати на управління та обслуговування.
Середні підприємства. Займають проміжне становище між малими і великими, їх значно менше, ніж дрібних, але більше, ніж великих. Вони спеціалізуються на обслуговуванні тих сегментів ринку, які невигідні чи через певні обставини не зайняті крупними або дрібними підприємствами. Забезпечують гнучкість виробництва (швидка переорієнтація на випуск нової продукції), високий рівень автоматизації виробництва, незначні витрати на управління та обслуговування.
Головними недоліками є неможливість забезпечення серйозних наукових розробок, масового випуску продукції.
Малі підприємства. У країнах з розвиненою ринковою економікою їх частка сягає 90%, і вони створюють до половини національного продукту цих держав. Малі підприємства є дуже мобільними в управлінні, створенні нових видів товарів та послуг.
Водночас у таких фірмах переважно нижчою є продуктивність праці, вони неспроможні впроваджувати новітні технології, але саме на основі малих підприємств виникали середні та великі.
Дуже інтенсивно малий бізнес розвивається у країнах Південно-Східної Азії, він відіграє провідну роль у зростанні національного продукту.
Є галузі, де успішно можуть працювати як дрібні, так і середні та великі підприємства. Це виробництво одягу, взуття, торгівля тощо.
Риси малих підприємств:
— велика кількість;
— гнучкість (здатність швидко реагувати на кон’юнктурні зміни в економіці);
— нестійкість.
Функції малих підприємств:
— оперативно реагують на зміни в економіці;
— коригують структуру економіки відповідно до смаків, потреб, уподобань тощо;
— забезпечують розвиток конкуренції;
— створюють додаткові робочі місця;
— насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів;
— швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати;
— активні щодо інноваційної діяльності.
Мале підприємництво найпоширеніше у високоризикових видах діяльності, а також там, де масове виробництво недоцільне.
Перехід до інноваційної моделі породжує нові види підприємницької діяльності:
— венчурне підприємництво (бізнес);
— інжиніринг;
— лізинг;
— технопарки;
— торговельна мережа;
— франчайзинг;
— мерчендайзинг.
Венчурне підприємництво здійснюється у сфері фінансування високотехнологічних проектів з метою отримання максимального прибутку.
За розміром венчурні компанії невеликі або середні.
За організаційно-правовою формою – партнерства (товариства).
Займаються вони цільовими інженерними розробками та запровадженням інновацій.
Управлінці вкладають незначну частку інвестицій (1 %), але беруть на себе повний ризик з управління компанією. Інвестори забезпечують фінансування і ризикують своїми інвестиціями. Так розподіляється ризик. Керівництво отримує близько 20 % прибутку, а інвестори – близько 80 %.
Інжиніринг – система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнту під час будівництва промислових та інших об’єктів (рис. 8.5).
Рис. 8.5. Види та функції інжинірингових фірм
Лізинг – форма довгострокової оренди, де орендодавцем є лізингова компанія. Орендатор бере на себе відповідальність за збереження орендованого майна, сплату орендних платежів, податків та страхових платежів. Строк оренди майна визначається від 40 до 90% тривалості звичайного терміну експлуатації об’єктів, що здаються в оренду.
Ця форма підприємництва дуже зручна для дрібних і середніх підприємств, що мають обмежені фінансові можливості.
Технопарки – одна із найпоширеніших у США та Західній Європі форма венчурного підприємництва (ризикових фірм).
Шляхи виникнення технопарків:
— об’єднання співробітників університетських та науково-дослідних центрів;
— створення науково-технічним персоналом крупних компаній, які бажають мати свою власну справу;
— перехід існуючих фірм до технопарку з метою отримання певних пільг (умов кредитування, оренди приміщень для науково-дослідних, конструкторських розробок тощо).
Торговельна мережа – два чи більше магазинів під загальним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічне архітектурне оформлення.
Франчайзинг – вид відносин між ринковими суб’єктами, коли головна велика компанія (франчайзер) передає малим та середнім незалежним підприємствам (франчайзі) за певну плату права на продаж її товарів чи послуг під торгівельною маркою.
Франчайзинг схожий з орендою, але тут надається право користування товарним знаком.
Ця форма організації підприємства є найпоширенішою у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування автомобілів, у побутовому обслуговуванні, сферах туризму, роздрібної торгівлі, ремонтно-будівельних, дизайнерських послуг тощо.
Прикладом франчайзингу є підприємства швидкого обслуговування “Мак-Дональдз”, магазини та автомати з продажу напою “Кока-кола”.
Франчайзинг як система організації підприємницької діяльності має певні переваги та обмеження для обох сторін.
Переваги і недоліки системи франчайзингу
|
Для франчайзера |
Для франчайзі |
Переваги |
- Забезпечує додаткові грошові кошти для ведення бізнесу. - Сприяє розширенню ринку певного виду товарів та послуг. - Сприяє зміцненню репутації на існуючому ринку. - Створює сприятливі умови для виникнення нових концепцій підприємницької діяльності. |
- Підтримка з боку головної компанії, яка має прекрасну репутацію. - Можливість швидко та ефективно розпочати справу. - Встановлення чітких територіальних меж ведення справи. |
Недоліки |
- Обмежений вплив головної компанії на франчайзі. - Недобросовісні фірми-оператори можуть компрометувати франчайзера та негативно впливати на його імідж. - Небезпека розголосу комерційної таємниці. - Благополучні фірми виходять із системи франчайзинга для самостійного ведення підприємництва. |
- Обмеження ініціативи і свободи з боку франчайзера. - Фінансова залежність від франчайзера. - Франчайзер може недобросовісно виконувати свої договірні зобов’язання. |
Мерчендайзинг (в перекл. з англ. – “просувати на ринку”) – це система форм та методів активізації торгівлі:
— різні варіанти розміщення магазинів;
— реклама на місці продажу;
— освітлення;
— інтер’єр;
— фірмовий стиль;
— навчання продавців умінню консультувати покупців з питань якості та використання товарів, розумінню психології покупця та активного впливу на його бажання придбати товар саме у цьому закладі торгівлі.