60. Полісемантичність поняття "суспільно-економічна формація"

Суспільно-економічна формація ж постає як поняття конкретніше, точніше — вужче за обсягом, ніж категорія "суспільство". Формація характеризує вже не світ людини в усьому його структурному розгалуженні й на всьому протязі, а те чи інше формоутворення саме всередині цього світу людини.

Як визначається суспільно-економічна формація? Інтуїтивно у кожної людини, тією чи іншою мірою прилученої до певної формації суспільства, уже є своє уявлення про таку формацію — від найнекритичніших до найкритичніших, від найконкретніших до найабстрактніших.

Визначень суспільно-економічної формації багато, в тому числі й у науковому обігу. Та це зовсім не означає, що всі вони неправильні і що вчеві просто заплутались у цьому питанні. Не означає це й того, що якесь одне визначення є еталонним, справді точним, а всі інші — помилковими чи неточними. Ситуація тут дещо інша. Продуктивнішим буде, ймовірно, підхід, згідно з яким усі наявні визначення суспільно-економічної формації розглядаються як робочі. Іншими словами — як визначення, кожне з яких ефективне у певному ракурсі, при вирішенні певних пізнавальних, методологічних, ідеологічних чи практичних завдань або на різних етапах розвитку соціально-філософських знань.

Термін "суспільно-економічна формація", точніше — "економічна суспільна формація" — уперше з'явився у Передмові праці "До критики політичної економи". Найчастіше термін "суспільно-економічна формація" К. Маркс застосовує до сучасного йому, індустріального суспільства, але жодного разу — щодо первісного суспільства. Для первісного суспільства він використовує термін "суспільна формація", а не "суспільно-економічна формація", причому інколи у множині. Рабовласницьке та феодальне суспільство К. Маркс називає і суспільно-економічною формацією, але щоразу у порівнянні з сучасним йому суспільством, у зіставленні з ним.

61. Поняття «цивілізація» близьке до поняття «культура» і в широкому смислі збігається з ним. Це слово походить від лат. civis — «громадянин», civitas «громадянство», «громадянське суспільство», а також «держава». Але вже етимологічний підхід (з точки зору значення слова) виявляє деякі відтінки змісту цього питання. Це зокрема виражений у ньому соціально-історичний аспект.

Інший відтінок значення поняття «цивілізація» дозволяє відносно відрізняти цивілізацію від культури. До цивілізації належать форми суспільно-організованого буття людей, їх поведінки, способу життя, засоби, «інструменти», «механізми» такого буття і такої поведінки, відповідні правила, норми, звичаї, навички.

Виходячи з цього, можна вважати, що «цивілізація» є соціо-культурнимутворенням. Якщо поняття «культура» характеризує людину, визначає міру її розвитку, способи самовираження в діяльності, творчості, то поняття «цивілізація» характеризує соціальне буття самої культури1.

62 Социальная справедливость как  правовая ценность

Право есть мера реализации свободы и в то же время, по Аристо­телю, есть норма политической справедливости. Иначе говоря, право есть нормативно закрепленная справедливость. Право поко­ится на идее справедливости. По словам Гегеля, право не есть добро без блага. Как приобретенное качество души справедливость, говорит Аристотель, является величайшей из добродетелей (по сравнению с мужеством, умеренностью, щедростью, великодушием и т.д.) и от­носится к предмету этики: в данном аспекте справедливость — часть добродетели. Но у справедливости есть и иной аспект — отношение к другим; в таком смысле справедливость представляет всю добродетель в человеческих отношениях и относится к предмету не только этики, но и политики. Существуют два вида справедливости: рас­пределительная и уравнивающая. Распределительная справедливость как принцип означает деление общих благ по достоинству, пропорциональ­но вкладу и взносу того или иного члена общества: тут возможно как рав­ное, так и неравное наделение соответствующими благами (властью, почестями, деньгами). Критерием уравнивающей справедливости явля­ется арифметическое равенство, сфера применения этого принципа — об­ласть гражданско-правовых сделок, возмещение ущерба, наказания и т. д. Как отмечает К. Ясперс, когда под угрозой политичес­кая свобода, приходится мириться со многим. Политическая свобода всегда достигается ценой чего-то и часто ценой отказа от важных преимуществ личного характера, ценой смирения и терпения.

63. Людство існує не тільки в певних природних умовах, але й в культурному середовищі, яке створене ним самим. Феномен культури, оскільки він має багато граней і компонентів, вивчається різними науками; цілісне, інтегральне його розуміння дається філософією.

На відміну від природи (лат. natura), тобто матеріальної дійсності, існуючої поза людиною, культура(лат. cultura - оброблення) - це продукт цілеспрямованої діяльності людей, включаючи й ту частину природи, яка зазнала впливу цієї діяльності (так звана «друга», олюднена природа).

Світ культури становить сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених відповідно матеріальним і духовним виробництвом. Але людина не тільки перетворює зовнішню дійсність, вона формує й сама себе. Це формування, «самопо-родження» людини власною працею є суттєвою стороною, «нервом» процесу, який можна в точному смислі назвати історією — на відміну від природної стихійної еволюції. Отже, до культури відносяться і ті якості самої людини, які є історичним продуктом, виділяють людину з природи, мають надбіо-логічний характер. У людині природне начало поєднане з культурно-історичним; це останнє визначає специфіку людського буття.

Поділ культури на матеріальну і духовну зумовлений видом діяльності, функціями, які виконують культурні цінності, характером потреб, що ними задовольняються. Цей поділ має свою об'єктивну основу, але він не жорсткий, деякою мірою навіть відносний: предмети матеріальної культури втілюють у собі певні знання, ідеї, навички тих людей, які їх створили; з іншого боку, цінності духовної культури мають матеріальні форми вираження і саме їх створення нерідко вимагає не тільки розумової праці, духовної напруги, але й фізичних зусиль.

До матеріальної культури відносяться засоби виробництва, зокрема знаряддя і продукти праці, які самі є продуктом попередньої діяльності, техніка — від примітивної до найскладнішої, всілякі споруди, оброблені лани, насаджені і культивовані ліси, штучні водоймища, заводи й фабрики, шляхи сполучення, засоби зв'язку і передачі інформації, предмети повсякденного вжитку і т. п.

До духовної культури належать знання, наука, мораль, право, релігія, філософія, різні форми ідеології, норми поведінки й міжлюдського спілкування, освіченість людей, інтелігентність і т. п. Міра оволодіння духовними цінностями, потреба в них, а також здатність їх створення характеризують рівень духовності людини, суспільства.

Особливим — і надзвичайно важливим - елементом культури є мова, і не тільки мова сама по собі, але володіння мовами — рідною й іншими; крім «природних», ще й «штучні» мови, різноманітні знакові системи, вміння ними користуватися. В наш час ознакою культурності стає володіння кібернетичною, інформативною технікою.