IV. Тріумф і поразка

… 28 жовтня 1708 року Іван Мазепа, після майже 20-річного гетьманування, наважився здійснити мрію свого життя - воз’єднати правий та лівий берез Дніпра і зробити Україну незалежною від зазіхань Варшави, Москви та стамбула. Замість того, щоб виконати наказ Петра І - зупинити шведів на Чернігівщині, він з усім почтом їде в табір короля Швеції Карла ХІІ й укладає з ним угоду.

Через вісім місяців буде Полтавська битва, яку Мазепа програє .Гетьмана століттями проклинатимуть і називатимуть зрадником, а його послідовників — мазепинцями. Але хто і за що? Чи могла змі­нитися історія України майже 300 років тому?

Насправді було дві угоди між Україною і Швецією. Одна, як тільки Мазепа зустрівся з Карлом XII28 — 29 жовтня 1708 року в селі Гірки поблизу Новгорода-Сіверського на Чернігівщині. А друга – 29 березня 1709 року у невеликому містечку на Полта­вщині Будище, яка передбачала, що на боці Мазепи і Карла XII виступить ще й Запорозька Січ кошового Костя Гордієнка. Але ні першого, ні другого текстів ми не маємо. Про них ми дізналися із запису Пилипа Орлика. Шість пунктів угоди гарантували Іванові Мазепі як гетьману та князю України володіння Україною в тих межах, якими він володів і до цього, а Карл XII обіцяв, що підтримає його своїм військом та монаршою силою. Мазепа ж мав надати Карлу XII війська, аби він воював із Московською держа­вою Петра І. Можна говорити, що це був військово-політичний союз.

Відомо, що наприкінці жовт­ня 1708 року Мазепа зі своїм по­чтом перейшов на бік Карла XII, аби реалізувати свою ідею — відокремити Гетьманську Укра­їну від Московської держави. 70-річний гетьман звернувся до 20-річного шведського короля Ка­рла XII вишуканою латинською мовою. Той був вражений і осві­ченістю нашого гетьмана, і його європейськими манерами. На­далі Карл із великою повагою ставився до всіх зауваг, які над­ходили від Мазепи, незважаючи на те, що його генерали радили "не аж так довіряти Мазепі.".

Мазепа постійно відписує в жовтні 1708 року Петру І, що він хворий, і тому не може приїхати зі старшиною до царської рези­денції на Сіверщині (на той час і російські, і шведські війська там зійшлися). Але розвідники Меншикова доносять, що Мазепа прибув до табору Карла XII. Пе­тро не повірив! А потім його ре­акція, за спогадами сучасників, була "скаженою".

Він розпочинає проти Мазепи "інформаційну війну", адже тре­ба перетягти на свій бік більше українського населення. Іде війна маніфестів — гінці від Ма­зепи, Карла та Петра об'їжджа­ли українські землі кожен зі сво­їми закликами. Це Петро І пус­тив у народ вислів "Мазепа-зрадник", мовляв, він і Карла XII зра­див. Тоді як сам гетьман та Карл XII на рівень особистих образ не переходили, бо виховання не до­зволяло їм лаяти монарха. (Що, до слова, теж стало причиною поразки Мазепи і Карла у Пол­тавській битві).

Московські урядовці опера­тивно нейтралізували команду­вання гетьмана Мазепи. У Глухові стародубський полковник Іван Скоропадський вимушено приймає нав'язаний йому царем гетьманський уряд. Війська Меншикова у той час, як Мазепа веде перемовини в таборі Карла XII, 2 листопада 1708 року спалюють Батурин — гетьманську рези­денцію, і жорстоко вбивають її захисників та населення.

Підійшовши зі шведами до своєї зруйнованої столиці, Мазепа, як засвідчив на допиті сот­ник Корній Савин, "дуже пла­кав", і тоді ще сказав Пилипові Орлику: "У теперішньому нашо­му нещасливому становищі все піде по-іншому... Україна, Батурином застрашена, боятиметься нас підтримати"...— Гетьман після Батурина по­клявся визволити Україну.

Мазепа був зрадником для Петра І. Але й Петро І був зрад­ником для Мазепи. Тому тут є дві правди, які неможливо поєдна­ти. Мазепа робив усе можливе, аби Україна звільнилася з-під влади Московської імперії. А Петро І — навпаки. Він порушив домовленості, закладені в Коломацьких статтях 1687 року. У них ішлося, що козацьке військо ви­ступає на боці Московської дер­жави у війнах, але з Османською імперією. А з початком Пів­нічної війни у 1700 році Мазепа зі своєю старшиною не розумів, чому вони мусять воювати на боці Московії в північній Європі, що в геополітичному плані невигідно Україні.

Тож... без загибелі Батурина 2 листопада 1708 року важко зро­зуміти подальше існування Ро­сійської держави. Бо Україна могла вже тоді постати як неза­лежне князівство... На духовному рівні українці здобули перемогу, їх упродовж багатьох століть недарма назива­ли мазепинцями. Москва знала: Україна постійно прагнутиме свободи і підніматиме повстан­ня. Так було аж до XX століття. І є тепер!