3. Розпорядження як засіб реалізації влади
Розпорядження - це повідомлення, яке передає керівник підлеглому, і яке стосується змісту і результатів його діяльності. Воно містить постановку задачі, яка є обов'язковою для виконання, і перелік обмежень (тобто те, що не слід робити); і в окремих випадках інструкції по виконанню завдань.
Основні вимоги до розпоряджень: по своїй суті повинні відповідати стратегії організації; бути обгрунтованими і чітко сформульованими; забезпеченими необхідними матеріальними, організаційними і інформаційними ресурсами; дозволяти перевіряти і оцінювати (безперервно, періодично, вибірково, підсумкове) результати дій, спрямованих на їх виконання.
За способом віддачі розпорядження можуть бути усні, письмові і змішані (це залежить від терміновості і важливості проблеми, яку потрібно вирішити, взаємовідносин між керівником і підлеглими, ступеню зрілості підлеглих).
За формою розпорядження можуть бути наказами, вказівками, дорученнями, радами.
Розпорядження можна підсилити рядом допоміжних мір впливу на виконавця, наприклад, переконанням, побажанням або проханням, обіцянкою винагороди, погрозами.
При віддачі розпоряджень підлеглим слід мати на увазі, що більшість людей слабо сприймає віддалену перспективу і завжди починає з того, що їм ближче зрозуміліше, тому завдання повинно бути ясно сформульоване, а терміни його виконання чітко визначені, що дозволяє правильно розподіляти сили в процесі роботи.
На практиці повинен існувати певний мінімум інструкцій (якщо більше - виконавці їх починають ігнорувати), по можливості повних, ретельно складених, і які не входять в протиріччя між собою.
Віддаючи розпорядження, керівник повинен переконатись в тому, що підлеглий зрозумів його зміст, довести до виконавця терміни і форму звітності, і періодично здійснювати контроль за його діяльністю і результатами.
4. Делегування прав і обов'язків підлеглим
Сьогодні керівник невзмозі особисто вирішувати всі виникаючі управлінські проблеми, навіть ті, які безпосередньо входять до кола його службових обов'язків, оскільки їх дуже багато, вони різноманітні і специфічні, а його знання, досвід і запас часу обмежені. Тому, зберігаючи за собою виробітку стратегії, контроль і загальне управління, він передає вирішення менш значних проблем, необхідні для цього права і відповідну відповідальність підлеглим, які мають необхідні знання, досвід і зацікавленість прийняття участі в управлінні.
Делегування повноважень здійснюється в даному випадку не тільки на офіційній, але і більшою часткою напівофіційній і навіть неофіційній осіюві, і передбачає наявність сприятливого морально-психологічного клімату в колективі і взаємної довіри між керівниками і підлеглими.
Загальний підхід складається в тому, що делегувати повноваження необхідно завжди максимальній кількості співробітників, які знаходяться на самих низьких поверхах управлінської структури, де на практиці реалізуються прийняті рішення.
Не дивлячись на певний ризик, процес делегування повноважень має чималі вигоди, а саме:
наближає прийняття рішень до місця їх реалізації;
звільняє керівника від багатьох поточних справ і дозволяє зайнятись вирішення глобальних, більш складних проблем;
дозволяє максимально продуктивно використовувати підлеглим свої здібності, знання, досвід, проявляти ініціативу і самостійність, розвивати себе як особистості, мати більше задоволення від роботи.
Керівник повинен забезпечити організаційну сторону процесу делегування повноважень, наприклад, першочерговим наданням необхідних ресурсів, інформації, своєчасністю видачі завдань, наданням допомоги в скрутних ситуаціях.