Види організацій
Форм різновидів організацій дуже багато, зупинимось лише на головних.
1 ) З точки зору статуту організації по відношенню до своїх
членів організації можуть бути первинними і вторинними
(або унітарні і плюралістичні).
Первинність означає, що організація для об’єднаних нею людей виступає як зовнішня цілісність, яка створена і існує незалежно від них. Включаючись у вже діючу організацію, люди визнають її верховенство над собою; неможливість впливати на рішення принципових питань; підкоряються її вимогам; діють відповідно із встановленими нею правилами, що свідчить про первинність і абсолютну пріоритетність організації над нами (прикладом є державні заклади (установ), які виникають за рішенням вище стоячих установ, а потім наповнюються людьми).
Вторинні організації (навпаки) створюються їх членами, які наділяють їх певними правами і ресурсами, встановлюють правила діяльності, яким на визначених умовах готові підкоритись. Вони існують у двох формах: корпоративні і асоціативні. Корпоративні – це ті, члени яких готові для досягнення своїх цілей у певній мірі поступитись власним суверенітетом. Прикладом такої організації є акціонерне товариство (пріоритет організації в даному випадку є умовним). Організація асоціативного типу створюється своїми членами для повсякденної координації їх діяльності без втрати ними суверенітету, тому рішення тут приймаються за спільною угодою і безумовно діє принцип узгодження інтересів.
Виходячи з особливостей взаємодії (особливостей функціонування) окремих елементів, організації бувають: механістичні і органічні. Механістичні характеризуються непохитністю меж, переважанням жорстких “вертикальних” зв’язків , офіціальним характером відносин, всебічною регламентацією і запрограмованістю діяльності (як робота механізму). При вирішенні простих, повторювальних задач в умовах стабільного оточення і визначеності перспектив це буває досить корисно. Механістичними по своїй сутності є всі державні організації, а також великі і середні комерційні фірми, які функціонують у традиційних галузях економіки (де малий вплив НТП і відсутня конкурентна боротьба).
Органічні структури. Для них характері такі ознаки: відсутність чітких меж; значна самостійність окремих ланок, їх широка спеціалізація, слабка ієрархічність, мало численність правил і процедур, свобода вибору варіантів діяльності, оцінка результатів на основі реального ринкового ефекту, перевага неформальних відносин. Але вони мають певні недоліки, тому на практиці в залежності від виду господарської діяльності, традицій, здібностей колективу і керівництва розумно застосовувати поєднання обох форм.
3) З точки зору легітимності (по правовому положенню по характеру внутрішніх контактів – формальні та неформальні) діяльності організації можна розділити на офіційні і неофіційні. Офіційні створюються для рішення конкретних виробничих, господарських і інших задач, є юридично узаконеними, існують у визначеному правовому просторові, їх діяльності регламентуються нормативними актами. В цих організаціях існують два типи відносин: офіційні – між посадами; неофіційні – між людьми, особами.
Неофіційні організації складаються стихійно і існують як сукупність юридично незафіксованих, в основному неслужбових контактів між людьми, які переслідують певні особисті цілі, досягнення яких не забезпечує їх членство в офіційних організаціях. Виходячи із характеру зв’язків, такі організації частіше називають “неформальними”.
4) За цілями – ділові і громадські. Ділові – фірми, заклади, асоціації та ін., створюються для досягнення конкретної цілі, яка пов’язана із реалізацією суспільних потреб. Це забезпечує задовольняння потреб і самих членів організації. Наприклад, корпорація, продавши товари або послуги, які потрібні суспільству, отримує кошти для виплати заробітної плати робітникам і дивидентів акціонерам.
Громадські організації призначені для задовольняння потреб своїх учасників у взаємодопомозі, у спілкуванні, самовиразі. Іноді їх цілі орієнтуються і зовні на створення нових суспільних цінностей (екологічний рух, боротьба за мир).
Ефективність різних типів організацій визначається тим, наскільки вона спонукає до досягнення поставлених цілей при мінімізації витрат та різного роду несприятливих наслідків.
У 80-х роках американські дослідники Пітерс і Уотермен висунули положення про те, що сучасна організація повинна відповідати трьом вимогам: бути результативною з точки зору бізнесу; регулярно оновлюватись і здійснювати профілактику стагнації (застою). Основою цього, за їх думкою, є три “стовпи”: стійкість, ломка традицій та винахідливість.