15. 3 Соціальна основи поведінки особистості

1. Форми відношення людини до оточення

Людина існує в оточенні інших людей, предметів, подій та ін. До них у неї формується певне внутрішнє відношення, яке має різноманітні форми, спрямованість, ступінь прояву яких необхідно враховувати в процесі управління.

При позитивному відношенні до будь-якої роботи, людина її швидко і якісно виконує, особливо, якщо це буде сприяти досягненню її особистих цілей. І навпаки, негативне відношення потребує значних зусиль з боку керівника на подолання опіру і внутрішню переорієнтацію.

До основних форм відношення особистості до зовнішнього світу можна віднести: схильність, вірування, цінності, принципи, позицію, рівень домагань.

Прихильність – це позитивне відношення до когось або чогось, яке основане на чуттєвих оцінках цього суб”єкту аббо об”єкту. Прихильність до людей має прояв у повазі, готовності прийти на допомогу у скрутну хвилину; прихильність до роботи – у захопленності нею і принесенні при цьому в жертву інших власних інтересів. Керівник, роуміючи схильність людини, повинен підібрати відповідне їй завдання і тих, з ким їй прийдеться ці завдання виконувати. Стійка індивідуальна прихильність, яка основана не тільки на почуттях, але й усвідомленій раціональній оцінці (а вона може бути і помилковою), називається віруванням (не слід сплутувати вірування із сліпою вірою, яка так само, як і прихильність основується виключно на почуттях, але на відміну від прихильності є постійною).

В управлінні вірування можна віднести до можливості досягнення успіху у будь-якій справі, до здібностей керівника і підлеглого виконувати завдання та ін.

Цінності – це стійка колективна прихильність людей до будь-яких об”єктів або дій. Оскільки їх визначають оточуючі, то цінності набувають самостійне існування по відношенню до окремого суб”єкту. Для тих, хто їх поділяє, вони є стандартами, з якими порівнюють і за допомогою яких оцінюють як власні рішення і вчинки, так і дії інших.

До таких цінностей можна віднести: гордість за свою організацію; опікування стосовно загальних результатів; цілеспрямованність, колективізм; прагнення до професійного зростання, до нововведень.

Стійка система вірувань і цінностей людини втілюється у принципах – тобто певних правилах поведінки, яких людина дотримується на практиці, наприклад, справедливість, сумлінність тощо.

Сукупність принципів, яких дотримується людина в кожній конкретній ситуації, формують позицію людини, тобто постійне і однозначне внутрішнє відношення до одних і тих самих людей або до однакових ситуацій, до того, що подобається або навпаки, не подобається. В позиції особистість виражає себе; позиція є для людини захистом і опорою (принципові люди ні за яких обставин не відступлять від позиції, яку вони вважають правильною), тому позицію всіма силами захищають і укріплюють. Твердих лдей можна примусити змінити позицію тільки за допомогою свідомих переконаь; м"”ких -–шляхом умовлення і погрожувань; безчесних – підкупами.

Кожна людина володіє певним рівнем домагань, який характеризується ступенем складності цілей, до досягнення яких вона прагне. Зрозуміло, що для різних людей він не однаковий (наприклад, одним достатньо просто закінчити учбовий заклад і отримати будь-який документ; інші ж прагнуть отримати диплом з відзнакою).

Рівень домагань визначається стандартами успіху, прийнятими в оточенні даної особи, ступенем її самооцінки і самоповаги, освітою, професійним і життєвим досвідом. Крім того рівень домагань визначають також стать і вік, наприклад, у чоловіків і молоді він значно вище, ніж у жінок і осіб старшого віку.

Високий рівень домагань примушує людину бути активною в роботі; невисокий, навпаки сприяє байдикуванню (життя відповідно з принципом “ми люди маленькі – нехай керівники вирішують”).