- •Електронний конспект лекцій навчальної дисципліни “міжнародний менеджмент”
- •Дніпропетровськ
- •Тема 1. Суть і характерні риси міжнародного менеджменту
- •1.1. Сутність міжнародного бізнесу
- •1.2. Періодизація розвитку міжнародного бізнесу
- •1.2.1. Комерційна ера (1500 - 1850 рр.).
- •1.2.2. Ера експансії (1850-1914 рр.)
- •1.2.3. Ера концесій (1914-1945 рр.)
- •1.2.4. Ера національних держав (1945-1970 рр.)
- •1.2.5. Ера глобалізації (починаючи з 70 рр. 20 ст.)
- •1.3. Сутність міжнародного менеджменту
- •1.4. Основні функції менеджменту
- •1.5. Національні школи менеджменту
- •Тема 2. Середовище міжнародного менеджменту
- •2.1. Середовище для національних та міжнародних компаній
- •Порівняльна характеристика середовища для національних і міжнародних компаній
- •2.2. Класифікація фірм, діючих на світовому ринку
- •2.3. Типи і структура корпорацій в економічній діяльності міжнародного рівня
- •Тема 3. Стратегічне планування в міжнародних корпораціях
- •3.1. Етапи стратегічного планування в міжнародних корпораціях
- •3.2. Визначення місії і формування цілей міжнародної корпорації
- •3.3. Оцінка умов і факторів зовнішнього середовища
- •3.4. Внутрішній аналіз і розробка альтернативних стратегій
- •3.5. Вибір і реалізація стратегії компанії
- •3.6. Стратегічні профілі міжнародних корпорацій
- •Тема 4. Прийняття рішень у міжнародних корпораціях
- •4.1. Сутність та етапи прийняття рішень міжнародних корпорацій
- •4.2. Методи прийняття управлінських рішень у мнк
- •Тема 5. Організаційний розвиток міжнародних корпорацій
- •5.1. Особливості організації міжнародних корпорацій
- •5.2. Форми поділу праці у міжнародних корпораціях
- •5.3. Варіанти організаційної структури мнк
- •5.4. Корпоративна культура і розподіл повноважень у міжнародних корпораціях
- •Тема 6. Управління людськими ресурсами у міжнародних корпораціях
- •6.1. Особливості управління персоналом у міжнародних корпораціях
- •6.2. Принципи керування людськими ресурсами у міжнародних корпораціях
- •6.3. Закони мотивації Мак-Ґреґора, Ґерцберґа і Маслоу
- •6.4. Форми стимулювання персоналу
- •Тема 7. Керівництво і комунікації в міжнародних корпораціях
- •7.1. Особливості керівництва у міжнародних корпораціях
- •7.2. Стилі керівництва
- •Характеристика стилів керівництва
- •7.3. Принципи керування міжнародними корпораціями
- •7.3.1. Закон управління Макіавеллі
- •7.3.2. Закони Емерсона
- •7.3.3. Закони Файоля й Урвіка
- •7.3.4. Закони Тейлора і Форда
- •7.3.5. Закони бюрократії Макса Вебера
- •7.3.6. Закони бюрократизації Паркінсона
- •7.4. Моделі кар’єри керівників корпорації
- •7.5. Команди у міжнародних корпораціях
- •7.6. Бар'єри міжнародних комунікацій
- •7.7. Шляхи підвищення ефективності міжнародних комунікацій
- •Тема 8. Контроль і звітність у міжнародних корпораціях
- •8.1. Управлінський облік у міжнародних корпораціях
- •Відмінності загальних принципів обліку
- •Різність принципів обліку і різних країнах
- •8.2. Аналіз звітності міжнародних корпорацій
- •8.3. Фінансовий облік у розвинутих країнах. Гармонізація фінансового обліку
- •8.4. Консолідація фінансових звітів і формування внутрішньо корпоративних стандартів компанії
- •Тема 9. Технологічна політика міжнародних корпорацій
- •9.1. Сутність технологічної політики корпорації
- •9.2. Особливості сучасного технологічного розвитку
- •9.3. Інтернаціоналізація технологічної політики
- •9.4. Типи технологічної політики
- •9.4.1. Політика глобального центру
- •9.4.2. Політика поліцентризму
- •9.4.3. Розподілена система технологічного розвитку
- •9.4.4. Інтегрована система технологічного розвитку
- •9.5. Процес передачі технології
- •9.6. Моделі розміщення нддкр
- •9.6.1. Модель технологічної кривої
- •9.6.2. Модель Герпотта
- •9.6.3. Модель Пірсона/Брокхофа/Бемера
- •9.7. Управління якістю у міжнародних корпораціях
- •Порівняльна характеристика премій Болдріджа і Демінга
- •Тема 10. Міжнародний фінансовий менеджмент
- •10.1. Валютні курси та вплив їх зміни на результати діяльності підприємства
- •Режим роботи світових валютних ринків
- •Дія курсу валюти на прибуток і прибутковість активів філії
- •10.2. Особливості форвардних і ф’ючерсних контрактів на валютних ринках
- •Порівняльна характеристика основних положень форвардних і ф'ючерсних контрактів
- •10.3. Чинники зміни валютних курсів
- •10.4. Особливості діяльності на ринку форекс
- •10.5. Форми міжнародних розрахунків
- •10.6. Банківські перекази у міжнародних розрахунках
- •10.6.1. Банківський переказ
- •10.6.2. Інкасо
- •10.6.3. Акредитив
- •10.7. Чеки у зовнішній торгівлі
- •10.8. Використання векселів
- •Тема 11. Торговельні операції міжнародних корпорацій
- •11.1. Сутність міжнародної торгівлі
- •11.2. Договірні принципи торговельних операцій міжнародних корпорацій
- •11.3. Уніфіковані правила міжнародної торгівлі
- •11.4. Кредитні форми фінансування зовнішньоекономічної діяльності
- •11.4.1. Міжнародний кредит
- •Основні способи фінансування зовнішньоекономічної діяльності
- •11.4.2. Євровалютні кредити
- •11.4.3. Єврооблігації
- •11.5. Форфейтинг як форма експортного фінансування
- •11.5.1. Факторинг
- •11.5.2. Форфейтинг
- •11.6. Міжнародні лізингові операції
- •11.6.1. Сутність лізингу
- •11.6.2. Переваги лізингових операцій для клієнтів наступні:
- •11.6.3. Основні види лізингових операцій:
- •11.7. Проектне фінансування
- •Тема 12. Інвестиційні операції міжнародних корпорацій
- •12.1. Форми і методи здійснення іноземних інвестицій
- •12.2. Суб’єкти і об’єкти інвестиційного процесу
- •12.3. Функції і механізм інвестиційного менеджменту компанії
- •Десять найбільших компаній у сфері інвестиційного менеджменту
- •Характеристика основних функцій інвестиційного менеджменту в розрізі окремих груп
- •12.4. Інвестиційний клімат і методи його дослідження
- •Україна у міжнародних рейтингах
- •Шкала кредитних рейтингів агенцій Moody’s, Standard&Poor’s і Fitch
- •Тема 13. Етика і соціальна відповідальність міжнародних корпорацій
- •13.1. Економічна етика та її сутність
- •13.2. Етика міжнародних ділових зустрічей
- •13.2.1. Домовленість про ділову зустріч
- •13.2.2. Предмет ділової зустрічі
- •13.2.3. Місце проведення
- •13.2.4. Часові межі
- •13.2.5. Кількість учасників
- •13.2.6. Матеріали для обговорення
- •13.2.7. Підготовка приміщень
- •13.2.8. Зустріч делегації
- •13.2.9. Привітання
- •13.2.10. Розміщення учасників зустрічі
- •13.2.11. Офіційна мова
- •13.3. Візитні картки як засіб ділового спілкування
- •13.4. Етика ділових подарунків
- •13.5. Міжнародні культурні традиції та зовнішній вигляд менеджерів
- •13.5.1. Одяг для чоловіків
- •13.5.2. Одяг для жінок
- •13.6. “Залізний” закон соціальної відповідальності
- •Тема 14. Становлення глобального менеджменту
- •14.1. Розбіжності інтересів і перебудова тнк
- •14.1.1. Політична сфера
- •14.1.2. Інвестиційна сфера
- •14.1.3. Адміністративна сфера
- •14.1.4. Технологічна сфера
- •14.1.5. Народногосподарське середовище
- •14.1.6. Суспільна сфера
- •14.2. Кризовий менеджмент в системі перебудови мнк
- •14.2.1. Підприємницьке бачення
- •14.2.2. Процес прийняття і реалізації рішень
- •14.2.3. Зворотній зв’язок
- •14.2.4. Захисний механізм
- •14.3. Зміст перебудови мнк
- •14.3.1. Мікроперебудова
- •14.3.1.1. Передумови і організація перебудови
- •14.3.1.2. Етапи процесу корінної перебудови:
- •14.3.1.3. Характерні фігури перебудови:
- •14.3.1.4. Моделі перебудови
- •14.3.1.5. Основні принципи організації процесу перебудови:
- •14.3.1.7. Типи змін
- •14.3.1.8. Роль новаторів
- •14.3.1.9. Зміни і культура тнк
- •14.3.2. Макроперебудова
- •14.3.2.1. Політика зовнішньої експансії
- •14.3.2.2. Портфельне управління
- •14.3.2.3. Реструктуризація
- •14.3.2.4. Передача технології
- •14.3.2.5. Розподіл діяльності
- •14.3.2.6. Розвиток внутрішнього підприємництва
- •14.3.2.7. Створення організації, орієнтованої на споживача
- •14.3.2.8. Децентралізація інтегральної підприємницької відповідальності
- •14.3.2.9. Стимулювання внутрішнього підприємництва
- •14.3.2.10. Межі децентралізації
- •14.4. Модель Коллінза і формула Пауля
- •Тема 15. Моделі корпоративного управління розвинених ринків капіталу
- •15.1. Англо-американська модель корпоративного управління
- •15.2. Японська модель корпоративного управління
- •15.3. Німецька модель корпоративного управління
- •Класифікація моделей корпоративного управління розвинених ринків капіталу
- •Список рекомендованої літератури
15.3. Німецька модель корпоративного управління
Німецька модель управління акціонерними товариствами (використовується в німецьких, австрійських і деяких інших корпораціях) істотно відрізняється від англо–американської і японської моделей, хоча деяка схожість з японською моделлю все–таки існує.
Банки є довгостроковими акціонерами німецьких корпорацій (в Німеччині замість терміна “корпорація” вживається термін “акціонерне товариство” – Aktiengesellschaft, (скорочено AG) і, подібно японській моделі, представники банків вибираються до Ради директорів. Проте, на відміну від японської моделі, де представники банків залучаються до Ради тільки в кризових ситуаціях, в німецьких корпораціях представництво банків в раді постійне. Найбільші універсальні банки виконують основну роль, а в деяких землях Німеччини державні банки є ключовими акціонерами корпорацій.
Існують три основні особливості німецької моделі, що відрізняють її від інших моделей. Це склад Ради директорів і права акціонерів.
По–перше, німецька модель передбачає двопалатну раду, що складається з Правління – Виконавчої ради (урядовці корпорації, тобто внутрішні члени) і Наглядової ради (представники працівників корпорації і акціонерів). Ці дві палати абсолютно розділені: ніхто не може бути одночасно членом Правління і Наглядової ради. По–друге, чисельність Наглядової ради встановлюється законом і не може бути змінена акціонерами.
По–третє, в Німеччині та інших країнах, що використовують німецьку модель, узаконені обмеження прав акціонерів в частині голосування, тобто обмежується число голосів, яке акціонер має на зборах і яке може не збігаються з числом акцій, якими цей акціонер володіє. Останнім часом в країнах Європейського співтовариства накреслилася тенденція до скасування цих обмежень.
Більшість німецьких корпорацій віддає перевагу банківському фінансуванню над акціонерним, тому капіталізація фондового ринку невелика порівняно з потужністю німецької економіки. Відсоток індивідуальних акціонерів в Німеччині низький, що відображає загальний консерватизм інвестиційної політики країни. Тому недивно, що структура управління акціонерним товариством зміщена у бік контактів між ключовими учасниками, а саме банками і корпораціями. Німецьку модель корпоративного управління подано на рис. 1.4.
Система якоюсь мірою є суперечливою стосовно до дрібних акціонерів: з одного боку, вона дозволяє їм вносити пропозиції, з іншого – дозволяє корпораціям накладати обмеження на право голосу.
Німецькі банки і меншою мірою німецькі корпорації є ключовими учасниками в німецькій моделі управління. Як і в японській моделі, банк виконує декілька ролей: він виступає акціонером і кредитором, емітентом цінних паперів і боргових зобов'язань, депозитарієм і голосуючим агентом на щорічних загальних зборах акціонерів. У 2003 р. три найбільші німецькі банки (“Deutsche Bank”, “Dresdener Bank” і “Commerzbank”) входили до наглядових рад приблизно 80 з 100 найбільших німецьких корпорацій.
У Німеччині корпорації також є акціонерами і можуть мати довгострокові вкладення в інших неафільованих корпораціях, тобто корпораціях, що не належать до певної групи пов’язаних (комерційно або промислово) між собою корпорацій. Подібний тип схожий на японську модель, але докорінно відрізняється від англо–американської, де ні банки, ні корпорації не можуть бути ключовими інституційними інвесторами.
Включення представників працівників до складу Наглядової ради є додатковою відмінністю німецької моделі від японської і англо–американської – склад Правління (“Vorstand”) і Наглядової ради (“Aufsichtsrat”). Двопалатне правління – унікальна особливість німецької моделі. Німецькі корпорації управляються Наглядовою радою і Правлінням. Наглядова рада призначає і розпускає Правління, затверджує рішення керівництва і дає рекомендації Правлінню. Наглядова рада звичайно проводить наради раз на місяць. У Статуті корпорації визначаються документи, що вимагають затвердження на Наглядовій раді. Правління несе відповідальність за щоденне керівництво корпорацією.
Правління складається виключно із співробітників корпорації. До Наглядової ради входять тільки представники трудового колективу і представники акціонерів. Склад і чисельність Наглядової ради визначаються законами про промислову демократію і про рівноправність службовців; ці закони визначають також кількість представників, обраних працівниками і кількість представників, обраних акціонерами.
Чисельність Наглядової ради встановлюється законом. У невеликих корпораціях (чисельністю менше 500) акціонери обирають всю Наглядову раду. У середніх корпораціях (розмір корпорації залежить від розміру фондів і коштів і кількості співробітників) співробітники обирають одну третину Наглядової ради, що складається з 9 чоловік. У великих корпораціях співробітники обирають половину Наглядової ради, що складається з 20 чоловік.
Слід звернути увагу на те, що існують дві основні відмінності німецької моделі від японської і англо–американської:
1. Чисельність Наглядової ради встановлюється законом і не підлягає зміні.
2. До Наглядової ради входять представники працівників корпорації.
Той факт, що до Наглядової ради не входять “інсайдери” зовсім не означає, що до неї входять тільки “аутсайдери”. Членами Наглядової ради, обраної акціонерами, звичайно є представники банків і корпорацій, тобто значних акціонерів. Було б правильнішим назвати їх “афільованими аутсайдерами”.
У Німеччині розроблено дуже суворі правила розкриття інформації, але менш жорсткі, ніж у США. Корпорації повинні подавати в річному звіті або на загальних зборах різну інформацію, включаючи:
– фінансову (кожне півріччя);
– дані про структуру капіталу;
– обмежену інформацію про кожного кандидата в Наглядову раду (з вказівкою імені і прізвища, адреси, місця роботи і посади);
– сукупну інформацію про винагороди, виплачувані членам Правління і Наглядової ради;
– дані про акціонерів;
– інформацію про можливе злиття або реорганізацію;
– пропоновані поправки до Статуту;
– імена осіб або назву корпорацій, запрошуваних для аудиторської перевірки.
Правила розкриття інформації в Німеччині відрізняються від прийнятих в США. Наприклад, фінансова інформація повідомляється раз на півроку, а не щоквартально, як в США; надаються сукупні дані про винагороду директорам і менеджерам, на відміну від індивідуальних відомостей в США; не повідомляються відомості про членів Наглядової ради і їх володіння акціями корпорації. Крім того, існують помітні відмінності між німецькими і американськими стандартами бухгалтерської звітності.
Дії корпорації, що вимагають схвалення акціонерів, – це розподіл чистого доходу (виплата дивідендів, використовування коштів), ратифікація рішень Правління і Наглядової ради за минулий фінансовий рік, вибори Наглядової ради, призначення аудиторів.
Затвердження рішень Правління і Наглядової ради, по суті, означає “квотум довіри”. Якщо акціонери хочуть здійснити які–небудь юридичні акції проти окремих членів або проти ради в цілому, вони відмовляються від ратифікації рішень ради за минулий рік. На відміну від англо–американської і японської моделей, акціонери не мають права змінювати чисельність або склад Наглядової ради. Розмір і склад ради встановлюються законом.
Іншими діями, що вимагають схвалення акціонерів, є: рішення про здійснення витрат (що автоматично визнає переважні права, якщо тільки не відхиляється акціонерами), співробітництво з філіями, поправки і зміни до Статуту (наприклад, зміна затвердженого виду діяльності), підвищення верхньої межі винагороди членам Наглядової ради. Позачергові дії, що вимагають схвалення акціонерів, – це злиття, купівля контрольного пакета акцій і реорганізація.
У Німеччині пропозиції акціонерів – це звичайна справа. Після оголошення порядку денний щорічних загальних зборів акціонери можуть подати у письмовій формі пропозиції двох типів:
1. Контрпропозиція, тобто пропозиція, що суперечить пропозиції Правління або Наглядової ради, включеній до порядку денного. Вона може стосуватися збільшення або зменшення розміру дивідендів або наприклад, являти собою альтернативну кандидатуру до Наглядової ради.
2. Пропозиція акціонерів, що містить доповнення до порядку денного.
Приклади пропозицій акціонерів: альтернативні кандидатури до Наглядової ради, проведення спеціального розслідування або перевірки, вимога скасувати обмеження на право голосування, рекомендації щодо зміни структури капіталу.
Якщо ці пропозиції задовольняють всім встановленим вимогам, корпорація повинна оголосити про них і сповістити акціонерів до початку зборів.
Існуюча в Німеччині законодавча база враховує інтереси службовців, корпорацій, банків і акціонерів. Про багатогранну роль банків вже йшлося раніше. У цілому система орієнтована на ключових учасників. Але, незважаючи на це, багато уваги приділяється і дрібним акціонерам, наприклад, допускаються вищезазначені пропозиції акціонерів.
У Німеччині більшість акціонерів купує акції через банк, і банки, будучи депозитаріями, мають право голосувати на зборах. Процес полягає в наступному: акціонер дає банку довіреність, за якою банк має право голосувати протягом встановленого терміну, – до 15 місяців. Корпорація висилає порядок денний і річний звіт у банк–депозитарій. Банк передає акціонеру ці матеріали, а також свої рекомендації У випадку якщо акціонер не дає банку спеціальних інструкцій щодо голосування, банк має право голосувати на свій розсуд. Це веде до потенційного конфлікту інтересів між банком і акціонером. Це також викликає посилений банківський вплив при голосуванні, оскільки не всі акціонери дають банкам інструкції щодо голосування, і банки голосують на свій розсуд. Але оскільки число індивідуальних акціонерів в Німеччині невелике, це не становить особливої проблеми, хоча це відображає “пробанківську” і “антиакціонерну” сторону системи. На підставі проведеного дослідження можна зробити класифікацію ефективності діяльності моделей корпоративного управління, яка приведена в табл. 1.2.
Критеріями оцінки обрано: дані щодо складу керівного органу, ключових учасників, структури володіння акціями, контролюючого органу, дій, що вимагають схвалення акціонерів, вимоги до розкриття інформації.
Таблиця 1.2