7. Твори о.Кобилянської про імперіалістичну війну – “Лист засуд­женого вояка до своєї жінки”, “Назустріч долі”, “Юда”

Роздуми й переживання періоду першої світової війни знайшли своє втілення в нарисах та оповіданнях “Юда”, “Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки”, “Назустріч долі”, “Зійшов з розуму”, написаних у 1915 – 1923 р.р., що силою свого трагізму не поступаються новелам антивоєнного циклу В.Стефаника й Марка Черемшини. Під час кривавих баталій 1914 – 1916 р.р. вона опинилася на терені військових подій (через Буковину деякий час проходила лінія фронту між цісар­ськими і царськими військами). Муки, смерть, руїни, спричинені братовбив­чою війною, до глибини душі вражали.

Письменниця шукала свого підходу до зображення картин народного горя, часто вдаючись до такого художнього засобу, як сповідь-самовираження героя, що надає її творам життєвої безпосередності, емоційної наснаженості. Так, епістолярною формою О.Кобилянська майстерно скористалася у творі “Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки”. Цей художній документ часів війни не можна читати без потрясіння. Сповідь засудженого на смерть безневинного солдата-українця австрійської армії, вражає приреченістю його долі. Крізь призму сну (до цього засобу письмен­ниця зверталася неодноразово) прорізаються жахливі картини воєнної дійсності, ніби наближуючи до читача страшний кінець воїна, засудженого до розстрілу за зраду.

Інший характер має драматичний символічний ескіз “Сниться”. Перед читачем постають дві пристані: одна із солдатами, змученими війною, надлюдськими стражданнями, друга – із жінками: та дітьми, що у розпуці чекають з фронту своїх чоловіків, батьків, братів. І одні, і другі – страдники, жертви ненаситного молоха.

Надбанням антивоєнної прози О.Кобилянської є оповідання “Назустріч долі”. В центрі твору – образ дівчини Настки, роздуми й переживання. У свідомість малої Настки входить український степ, народжується почуття духовної спорідненості з ним. “Мала Настка думає про степ, про багато, багато зір на небі, про мі­сяць, що пливе поволі або не рухається, думає про свого спасителя...”. З цією думою йде назустріч своїй долі.

У 20 – 30-ті р.р. письменниця продовжує розробляти соціальні та мо­рально-етичні теми з життя буковинського селянства. Одне з кращих творів цього періоду оповідання “Вовчиха” тяжіє до жанру повісті. В ньому авторка проникливе показала, як приватна власність в умовах тогочасного суспільства згубно впливає на людину. В центрі твору образ Зої Вергер. У гонитві за наживою вона втрачає здоровий глузд, стає вовчихою для власних дітей; Зої Вергер протистоїть її дочка Санда – поетична на­тура, у якої приватновласницьке оточення не змогло затамувати людських почуттів. Засуджуючи темні сторони селянського життя, зумовлені соціаль­ною дійсністю, викриваючи згубну владу землі, О.Кобилянська виокремлює кращі риси народного характеру. Оповідання свідчило, що, незважаючи на матеріальну й моральну скруту, на переслідування румунської політичної поліції-сигуранци, письменниця і в цей час працювала плідно, створювала життєво правдиві образи.