Ефект самозміщення плазми.
|
Типи термоелектронних катодів та їх механізм емісії.
Напівпровідникові катоди
До них, в першу чергу, відносяться оксидні катоди (ОК). Це найбільш поширені джерела електронів, бо мають багато переваг в порівнянні з іншими катодами: металічними, плівковими. Найбільш помітна перевага — це висока емісійна здатність: в статичному режимі ОК дозволяють відбирати при терміні роботи до 20000 годин. В імпульсному режимі при терміні роботи декілька тисяч годин. Важливо й те, що в ОК робоча температура на ~ 1000K менша ніж у металічних та плівкових емітерів: у них . Низька робоча температура — це мале споживання енергії в колах живлення, економічність приладу, в якому джерелом електронів є оксидний катод. Низька робоча температура — це слабке світіння катоду, тобто можливість використання ОК в фотоелектронних приладах спеціального призначення.
До недоліків ОК відноситься відсутність можливості навіть короткочасного знаходження катода на атмосфері після активування. Він руйнується при бомбардуванні іонами, тобто оксидний катод повинен працювати при P не гірше тор. При тор, наприклад, в кольоровому кінескопі іонне бомбардування виводить катод з ладу чере 3-5 місяців.
Є у цього катода й інші специфічні особливості, наприклад, неоднорідність емісії робочої поверхні. Але ця неоднорідність помітно нижча, ніж у плівкових катодів.
Але переваг в ОК значно білше ніж недоліків, тому оксидні катоди на практиці використовуються вже більше понад 100 років.
ОК складається з металічного керна спочатку вкритого шаром карбонатів ЛЗМ, тобто або лише . В якості керна використовується нікель, молібден або вольфрам. Карбонати лужноземельних металів (ЛЗМ) на керн наносяться, частіше за все, методом пульверизації. Для того, щоб покриття мало добру адгезію (закріплення з підкладкою) в суміш додають біндер (речовина для зв’язування). Це полібутілметакрілат (органіка).
При прогріванні катода під час відкачування карбонати дисоціюють
з утворенням твердого розчину окисів ЛЗМ і випаровується. необхідно як можна швидше відкачувати. Одержаний окисел за своїми електронними властивостями є діелектриком. Тому далі є необхідним процес активування — короткочасний нагрів катода до більш високої температури (~до 1200K). Це на 100 градусів вище за Троб оксидного катода.
Процес активування — утворення вільного ЛЗМ за рахунок термічної дисоціації окисла: . Для прискорення цього процесу і зниження температури активування в керн катода вводять активні доданки, наприклад, .
Вдала модифікація ОК – так званий М-катод. Це оксидне покриття такого ж складу, як у звичайного оксидного катоду, але з помітно більшою густиною ( 4 5 г/см3 замість 1 2 г/см3 ). Через таку високу густину товщина оксидного шару робиться не 20 80 мкм, а одиниці мікрон і цього запасу активноі речовини вистачає на тисячі годин. Поверхня М-катоду дуже гладка. За емісійними властивостями М-катод не гірше звичайного ОК і має ряд переваг: через те, що покриття низькопористе, у нього висока теплопровідність, а отже рівномірний розігрів. Енергетичний спектр електронів набагато вужчий, ніж у звичайного ОК, тому що М-катод мае оптично гладку поверхню.
Основний недолік М-катодів – не дуже велика договічність ( 4 5 тис. годин ). Це зв’язано з тим, що після виготовлення катоду його покриття всього на 60 80 % мае карбонати ЛЗМ. Решта частина - це оксиди ЛЗМ, які після контакту з повітрям перетворюютсья на гідроксиди. Наприклад, BaO + H2O Ba(OH)2 .
А Ba(OH)2 дуже легко випаровується при нагріванні катоду, порушуючи оптимальний склад емітера ( тому активність катоду досягається не дуже швидко). Крім того, це додаткові втрати активної речовини, тобто зменшення довговічності катоду.