2.Масова культура як панацея.
В XX столітті ми стали свідками того, як мистецтво розпалось на елітарне і масове. Для одних бунт проти традиції був необхідною ознакою творчості, а для інших відсутність культури виявилась такою ж насущною умовою успіху. Виникла література для письменників і література для читачів. Те ж сталося і з музикою, образотворчим мистецтвом, театром, кіно тощо.
«Масова культура» — це задоволення культурних потреб засобами масової інформації. Цей термін (masscult)3 1-ї половини 50-х років був занесений з США до європейських країн. Збільшення кількості вільного часу створило передумови для масового попиту на культуру. А технічний поступ забезпечив засоби масового тиражування і споживання творів культури і мистецтва. 7 км самим поступ перетворив культуру з категорії естетичної в демографічне явище. Маскульт дає звичайній людині засіб орієнтації в найбільш типових ситуаціях. Тобто, він повідомляє цій людині мінімум необхідних культурних знань, які дають їй можливість вписатись в суспільство.
Масова культура розповсюджується і поза засобами масової інформації. Вона панує в концертних залах, кабаре, в театрі. Отже, всі форми шоу-бізнесу теж є масовою культурою. Саме індустрія розваг починає все більше визначати місце США в сучасному світі. Прибутки в цій галузі сягають 300 млрд. доларів на рік.
На Заході широкий попит на масову культуру пояснюється як інтересами «суспільства споживання», так і потребами нової технічної цивілізації. Скажене прискорення ритму життя, нервові перевантаження, бюрократизація суспільних стосунків вкорочують людині віку. Потрібен захисний механізм, який би відновлював порушену душевну рівновагу людини. Масова культура і мистецтво покликані розслабити втомлений мозок, знищити всі проблеми вибору хоча б тимчасово. На відміну від справжнього мистецтва, яке стьобає і без того напружені нерви, масове мистецтво занурює споживачів у теплу ванну задоволення, не вимагаючи нічого, зате пропонуючи блаженство відпочинку. Оскільки це відбувається регулярно, то відбувається сенсорна і інформаційна депривація особистості, тобто отупіння.
Якщо в минулому людина відпочивала у свята, то в наш час вона потребує такого відпочинку щодня. Виправдання масової культури в тому і полягає, що вона почала задовольняти такі потреби суспільства, перетворившись у могутню індустрію розваг. Саме глобальні комунікації, популярні розваги і масова культура стали однією з тих важливих сфер, де здійснюють свою гегемонію США. Масова культура — це культура більшості, вона демократична. Еліта ж кожного суспільства має, відповідно, свою культуру. Сучасна нівелююча масова культура, як найдоступніша, здатна перетворитись і в загальну звичку. Масова культура — це культура для неосвічених. Для неї характерним є тиражування унікального і зведення його до звичного і загальнодоступного.
3.Контркультура як інтегральне явище
На противагу «масовій культурі» виникла «контркультура». Це був соціально-культурний рух 60-70-х років XX століття. Його характерними рисами були опозиція офіціозу і схильність до компромісу. Контркультура як форма духовного протесту молоді проти ідеалів споживацького суспільства знаменувала собою відверту відмову від стандартів і стереотипів масової культури. її характерною ознакою було негативне ставлення до існуючої буржуазної культури.
Дехто з вчених Заходу вважає, що контркультура — це насамперед нова світоглядна орієнтація. Інші ж — що це новий спосіб життя, нова форма стосунків між людьми. Особливістю контркультури було войовниче несприйняття загальновизнаних норм і цінностей.
Всупереч твердженням, що художня література не повчає, а розважає, прихильники контркультури шукали ідейного підґрунтя своїм переконанням саме в ній. Недарма одна з книг Р. Хайнлайна «Чужинець в чужії країні» в епоху носіїв контрультури, яких називали «хіппі», стала бестселером, настільною книгою університетських кампусів: адже вона проповідує «вільну любов», де кожний може подарувати радість іншому. А це допомагає відкрити невідомі людству раніше духовні можливості. Полігамія, груповий шлюб, проміскуїтет всередині замкнутих соціальних груп, матрилінійна родинність без матріархату, інцест за допомогою «машини часу» — все це в книгах класика американської фантастики Р. Хайнлайна сприймається в тексті як норма.
До носіїв контркультури зараховували «хіппі», «нових лівих» тощо. «Нові ліві» і «хіппі» були двома крилами контркультури. Мешкали представники контркультури в численних комунах. їх зовнішній вигляд був запозичений з різноманітних екзотичних джерел східних культур.
Кажуть, що контркультура є інтегральним явищем, яке поступово охоплює все західне суспільство. З іншого боку, контркультура, мовляв, стосується тільки сфери мистецтва. Відповідно, на контркультуру покладаються і різні надії. Деякі її прихильники називають контркультуру справжньою революцією, яка приведе до якісно нового суспільства. Адже лише рух молоді породжує новий тип революції і нове суспільство. Дуже знайомі слова, чи не так? Вони проголошувалися ще на початку XX століття багатьма революціонерами, серед яких найбільш нам відомим був Л. Троцький, який саме на молодь покладав великі надії в революційних подіях.
Носіями контркультури є гомогенні вікові групи молоді. Вічно існуюча проблема батьків і дітей змушує останніх створювати неформальні малі групи однолітків, рівних не тільки за віком, а й за соціальним статусом, за поглядами і нормами поведінки. Суть існування молоді в таких групах полягає в пошуках соціального статусу у тому віці, коли світ дорослих ще не сприймає її за рівну собі.
Часто-густо все обмежується лише ексцентричною поведінкою і епатажем громадської думки. Проте це ж середовище формує свої ціннісні орієнтації, вищим принципом яких є задоволення, насолода, як збудник мотивів і мета поведінки. Молодіжна контркультура спрямована на задоволення потреб.
Вона вимагає свідомої відмови від традиційних цінностей буржуазного суспільства і заміни їх на інші. Ними є свобода самовислову, особиста дотичність до нового стилю життя, відмова від регламентації взаємостосунків тощо. Основним гаслом контркультури є щастя людини, яке розуміється як свобода від моралі.
В таких неформальних молодіжних групах їх учасники тренуються для виконання соціальних ролей з настанням зрілості. Воістину, хто не був в юності революціонером, в молодості — демократом, а в середньому віці — консерватором, той по-справжньому не жив.
Прихильники контркультури протиставляють раціональним формам техногенного суспільства ті чи інші явища творчого процесу. Сама ж творчість для них є довільною, імпульсивною.
Одним з ідеологів контркультури вважається американський вчений Тімоті Лірі, який кинув забезпечене життя професора університету і став «пророком наркоманів», як глузливо охрестила його західна преса.
Безцінним підручником, досконалим путівником у наркотичне забуття вважалась у «хіппі» повість німецького письменника Германа Гессе «Степовий вовк». Втікач від суспільства герой повісті Гаррі Геллєр став взірцем для цілого покоління молоді 60-х років на Заході. Головний герой Гессе одного разу взнав, що в ньому «палає дика жадоба сильних почуттів, лють на це внормоване і стерилізоване життя, шалене бажання щось розбити».
Як свого часу герой роману Гете — Вертер, так і постать, створена Гессе, у нашу епоху стала провідним антибуржуазним образом, виразником думок і почуттів молоді.
Несприйняття буржуазних цінностей з найбільшою силою проявилось в студентських виступах в Парижі весною 1968 року. Незадоволення студентів викликала і зарегламентована система вищої освіти. Крім того, молодь прагнула до більшої свободи стосунків. Студенти прагнули говорити про все відверто. Особливо це стосувалось сексу. Були висунуті гасла: «Заборонити заборони!», «Займатися коханням, а не війною!» , «Будьте реалістами, вимагайте неможливого!» тощо. Поки що ці вимоги були далекими від радикалізму. Цікавим є зміст листівки, яка критикувала капіталізм як «суспільство однакових можливостей»: «Я беру участь, ти береш участь, він бере участь, ми беремо участь, ви берете участь — а вони отримують прибутки!».
Протягом півтора місяців студентські заворушення охопили Сорбонну, яка стала центром руху. Президент Франції Шарль де Голль проігнорував серйозність студентських виступів. Вся повнота влади опинилась в руках сил правопорядку. Втручання поліції спровокувало студентські барикади. До того ж в русі протесту прийняли участь ліворадикали, троцькісти. Вони оголосили війну вже всій суспільній системі Франції.
Разом з тим, поміркованість і відповідальність по обидва боки барикад допомогли уникнути кривавих сутичок. Події весни 1968 року у Франції увійшли в історію як найбільший бунт молоді XX століття в розвинутій капіталістичній країні.
Про досконалість системи влади у Франції і високу культуру студентів свідчить той факт, що в ході цих подій загинула лише одна людина.