- •1.Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)
- •2. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації.
- •3. Вчення про державу і право Івана Франка.
- •4. Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення
- •5. Політична доктрина Ніколо Макіавеллі (Італія).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень
- •6. Державно-правові погляди Лесі Українки (Лариси Косач).
- •7. Методологія історії політичних і правових вчень.
- •8. Політичні і правові ідеї Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер (Німеччина), Жан Кальвін (Швейцарія).
- •12. Вsчення Жана Бодена (Франція) про державу.
- •14. Політико-правова ідеологія раннього європейського соціалізму /Томас Мор (Англія), Томазо Кампанелла (Італія)/.
- •16. Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.
- •17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков/.
- •18. Погляди на державу і право Володимира Винниченка.
- •19. Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.
- •20. Загальна характеристика головних напрямків політичних і правових вчень хх ст.
- •21. Погляди софістів на державу та право.
- •22. Вчення Гуго Гроція про право і державу.
- •23. Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.
- •24. Сократ про державу та право.
- •25. Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини хix сторіччя /Михайло Сперанський/. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.
- •26. Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.
- •27. Платон про державу та право.
- •28. Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози.
- •30. Аристотель про державу та право.
- •31. Основні напрямки англійської політико-правової думки в період буржуазної революції хvii сторіччя
- •32. Політико-правові погляди російських філософів і правознавців першої половини хх ст. (Габріель Шершеневич, Сергій Котляревський).
- •33. Епікур про державу та право.
- •34. Політико-правова ідеологія левеллерів /Джон Лілберн/
- •35. Політико-правова ідеологія російського марксизму (Георгій Плеханов, Володимир Ленін)
- •36. Стоїки про державу та право.
- •37. Політико-правова доктрина Томаса Гоббса.
- •38. Праворозуміння радянського періоду (с.Кечекьян, в.Нерсесянц та ін).
- •39. Полібій про розвиток політичних явищ..
- •43. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Просвітництва /кінець XVII - XVIII cт./. 44. Вчення Цицерона про державу і право.
- •47. Політико-правові погляди римських стоїків / Марк Аврелій Антонін/.
- •48. Політико-правова думка в Італії. XVII - XVIII ст. Правова теорія Чезаре Беккаріа.
- •49. Позитивістський нормативізм Ганса Кельзена (Австрія).
- •50. Політико-правові ідеї римських юристів /Гай, Папініан, Ульпіан, Павло/.
- •51. Політико-правова доктрина Шарля-Луї Монтеск’є.
- •52. Політико-правова ідеологія раннього християнства.
- •53. Політико-правові погляди Аврелія Августина.
- •54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства.
- •55. Політико-правова доктрина Жан Жака Руссо.
- •56. Політико-правове вчення Фоми Аквінського
- •57. Французький соціалізм епохи Просвітництва (ж. Мол’є, Мореллі, Габріель де Маблі) .
- •58. Політико-правове вчення Марсілія Падуанського.
- •59. Політико-правова ідеологія Великої французької революції (конституціоналісти, жирондісти, якобінство, Марат, Робесп’єр і Гракх Бабеф).
- •60. Загальна характеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології XVII - XIX ст..
- •61. Формування і розвиток мусульманської політико-правової думки. Коран як джерело мусульманського права.
- •62. Вчення Іммануїла Канта про державу і право.
- •63. Соціологічна юриспруденція: Євген Ерліх (Австрія).
- •64. Політичні і правові ідеї Київської Русі.
- •65. Слово "Про Закон і Благодать" митрополита київського Іларіона.
- •66. Вчення г.В.Ф. Гегеля про державу і право.
- •68. Політична програма Володимира Мономаха.
- •69. Історична школа права ( Густав Гуго, Фрідріх Карл Савін’ї, Георг Пухта)/. Загальна характеристика
- •70. Психологічна теорія права Лева Петражицького.
- •71. Політико-правова ідеологія лібералізму /Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль (Англія), Вільгельм Гумбольдт, Лоренц Штейн (Німеччина)/.
- •75. Юридичний позитивізм /Джон Остін (Англія)/
- •1. Загальна характеристика
- •2. Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сімон
- •3. Франсуа-Марі-Шарль Фур'є
- •4. Роберт Оуен
- •81. Політико-правові погляди Григорія Сковороди. 82. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).
- •83. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямків, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.
- •84. Яков Козельський про суспільний договір.
- •85. Юридичний позитивізм другої половини XIX сторіччя /Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм Адемара Есмена (Франція)/.
- •86. Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в II - I тис. До н. Е.
- •87. Загальна характеристика розвитку політико-правових ідей в Україні у XIX ст.
- •88. Соціологічне праворозуміння другої половини XIX сторіччя /Рудольф Ієрінг (Німеччина).
- •89. Політико правовий зміст творчості Гомера ("Іліада" та "Одисея") та Гесіода – поеми ("Теогонія" та "Турботи і дні").
- •90. Тарас Шевченко про незалежну демократичну Українську державу.
- •91. Вчення про державу і право Михайла Драгоманова.
- •92. Політико-правова доктрина Фрідріха Ніцше (Німеччина).
58. Політико-правове вчення Марсілія Падуанського.
Марсілій Падуанський (Marsilio da Padova), який жив бл.1275 - 1343 — належить до тих середньовічних мислителів, чия творчість свідчить про рішучий розрив з теологічною традицією у поглядах на державно-правові явища. В 1324 р. він написав найвизначнішу свою політико-правову працю "Defensor Pacis" ("Захисник миру"), в якій висунув ідею народоправства, яка випереджувала час на кілька століть. Тільки значно пізніше ця ідея знову знайшла своє відображення в доктрині великого французького просвітителя Руссо.
"Захисник миру" складається з трьох трактатів. У першому розвивається світська теорія держави, в другому викладаються погляди на суть і призначення церкви, у третьому формулюються висновки. Марсілій опирається у своєму трактаті на раціоналістичне вчення Арістотеля, концепцію єдиного розуму Аверроеса, він також неодноразово згадує Біблію, як книгу, "з якої можна почерпнути знання про божественний закон", він також посилається на Тому Аквінського, Августина.
Розглядаючи погляди Марсілія на державу, необхідно зазначити, що він розглядає її відповідно до античних поглядів, називаючи її формою досконалого устрою суспільства. Держава для нього — це світський інститут, який розвивається за власними законами і має "власну субстанцію"; "це постійна спілка, завдяки якій людина досягає самодостатнього життя". Розглядаючи походження держави, він вважає, що вона виросла з сім'ї, як первинного, найпростішого елементу людської асоціації. Саме з появою держави він пов'язує і появу політичної влади. Згідно з Падуанським, держава — це результат природного прагнення кожної людини до досконалого життя.
Держава досконала, якщо вона добре управляється, має хороші закони, а також виконує функції, що забезпечують підтримку миру. Саме Падуанському належить перше "політичне" трактування миру, як засобу для досягнення "громадянського щастя", а не як універсального порядку, що підтримується божественним правом. Досягається він у тому випадку, коли кожна людина в державі отримує можливість безперешкодно займатися своєю діяльністю, завдяки узгодженому функціонуванню всіх органів держави, досягненню певного правового порядку.
Під людськими законами Марсілій розумів "правила", що регулюють людську поведінку і містять накази, заборони і дозволи, і наділені примусовою силою. Саме у примусовості, як специфічному юридичному атрибуті, він бачить суть законів, які виступають, як приписи людської влади. Призначення людського права полягає, з одного боку, у регулюванні відносин в державі: — це "універсальний суддя громадянської справедливості і загальної користі", а з другого, — в утриманні людської влади від свавілля, тобто у контролі за здійсненням влади правителем на основі права.
Основою політичного вчення Марсілія Падуанського є його трактування народного суверенітету, згідно з яким сувереном в державі є народ-законодавець. Відповідно до цієї концепції, народ створює закони держави, тобто є legislator humana (людським законодавцем). Він призначає уряд (правителя) і контролює його діяльність, а в разі необхідності змінює їх. Важливою функцією народу-законодавця є контроль за тим, щоб закони переслідували "загальну користь", справедливість.
Виконавчі функції в державно-правовій концепції Падуанського виконує уряд, на чолі якого стоїть правитель, який обирається народом і йому підзвітний. Головне завдання правителя — проводити на практиці те, що вважає необхідним народ-законодавець. Важлива функція правителя — здійснювати правосуддя: він повинен судити, здійснювати свою владу і виконувати свої рішення на основі закону. Якщо ж правитель відступає від законів або перетворюється у тирана, то народ може покарати і, навіть, скинути його.
За вченням Марсілія, законодавець завжди незмінний, у той час як правитель може мати різний устрій, який обумовлює форму правління: виконавчі функції можуть бути довірені одному, багатьом або всім. Щодо форм держави, то він, так як і Арістотель, розрізняє три правильні і три неправильні форми. Марсілій виступає за монархію, тобто правління одного, але за монархію виборну, оскільки у такому випадку "народ завжди зможе вибрати найкращого, тоді як при інституті спадкового правителя ця умова дотримується дуже рідко.
Значення та вплив Марсілія Падуанського на формування пізнішої європейської думки досить значні. Його називали "родоначальником всіх демократичних авторів нового часу" та підкреслювали, що його "з найбільшим правом можна зарахувати до предвісників правової держави в новому розумінні", що він створив "нове вчення про державу, побудоване на раціоналістичних засадах".