Т е м а 7. Правочини та зобов’язання у міжнародному приватному праві.

7.1. Загальні положення щодо правочинів в мпп

121. Позначте визначення, яке розкриває поняття „міжнародні комерційні правочини” (зовнішньоекономічні правочини)

     1. Правочини, укладені внаслідок здійснення оферти та акцепту на території різних держав.

     2. Правочини, укладені між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться на території різних держав.

     3. Правочини, розрахунки за якими здійснюються в іноземній валюті.

     4. Правочини, предмет яких знаходиться за кордоном.

122. У чому полягає головна відмінність зовнішньоекономічного договору від цивільно-правового договору з іноземним елементом:

     1. Цивільно-правовий договір регулюються правом лише однієї держави.

     2. Це тотожні поняття.

     3. Зовнішньоекономічні договори регулюються лише на засадах міжнародного комерційного права.

     4. Цивільно-правовий договір з іноземним елементом – це родове поняття, а зовнішньоекономічний договір – видове.

123. Як слід розуміти «автономію волі сторін» щодо зовнішньоекономічних правочинів:

     1. Право суду на власний розсуд використовувати будь-яку національне законодавство при розв’язанні зовнішньоекономічного спору.

     2. Право сторін обрати будь-яке право для врегулювання усіх аспектів їх правовідносин.

     3. Як обов’язок сторін зробити у контракті застереження про застосовуване право.

     4. Як право сторін обрати будь-яку правову систему для врегулювання основних аспектів правовідносин.

124. Які межі має автономія волі сторін:

     1. Автономія волі не обмежується.

     2. Сторони можуть обрати право, що має реальний зв'язок із предметом договору.

     3. Застереження про застосовуване право дійсне, лише якщо воно зроблене в момент укладання угоди.

     4. Застереження про застосовуване право не може порушувати імперативні норми права тієї держави, з якою угода має найбільш тісний зв'язок.

125. Вкажіть питання, які вирішуються відповідно до зобов’язального статуту (права, що застосовується до правочину):

1. Здатність особи бути зобов’язаною за договором.

2. Права та обов’язки сторін договору.

3. Форма договору.

4. Наслідки недійсності договору.

126. Позначте вірне правило, що застосовується до визначення форми зовнішньоекономічного договору, однією із сторін якого є громадянин чи юридична особа України:

1. Форма договору визначається правом, що застосовується до змісту правочину (lex causae).

2. Форма договору визначається правом місця укладання правочину (locus regit formam actus).

3. Договір укладається в простій письмовій формі, якщо інше не передбачене законом.

4. Договір укладається в письмовій формі та потребує нотаріального посвідчення.

127. Позначте питання, що регулюються Віденською конвенцією про договори міжнародної купівлі-продажу товарів :

1. Продаж товарів, що існують на момент укладання договору, або будуть виготовлені у майбутньому.

2. Продаж товарів на аукціонах.

3. Порядок укладання договорів купівлі-продажу товарів.

4. Відповідальність продавця, за шкоду, завдану товаром здоров’ю будь-якої особи.

128. Праву якої держави підпорядковується форма правочинів щодо нерухомості?

     1. Визначається відповідно до автономії волі сторін.

     2. Праву міста укладання правочину.

     3. Праву місця знаходження майна.

     4. Праву країни продавця.

129. Який характер мають норми Віденської конвенції 1980 року про договори міжнародної купівлі-продажу товарів?

     1. Імперативний, колізійний.

     2. Альтернативний матеріальний.

     3. Диспозитивний, матеріально-правовий.

     4. Рекомендаційний, матеріально-правовий.

130. Який основний порядок укладання договору міжнародної купівлі продажу товарів:

     1. За допомогою інтернету.

     2. Безпосередні переговори продавця та покупця.

     3. Обмін офертою та акцептом.

     4. За допомогою банківської установи.

131. У чому полягають основні зобов’язання держав-учасників Віденської конвенції 1980 р. ?

     1. Прийняття спеціального внутрішнього законодавства.

     2. Віденська конвенція не зобов’язує держави вживати будь-які спеціальні заходи.

     3. Обов’язкове застосування її норм щодо будь-яких договорів міжнародної купівлі-продажу товарів.

     4. Створення спеціальних департаментів, на які покладаються обов’язки контролю за виконанням конвенції.