1. За обсягом предмета регулюванню:

а) загальногалузеві, дія яких поширюється на всю сферу адміністративно-процесуальних відносин;

б) інституційні, що регламентують суспільні відносини в межах окремих інститутів адміністративно-процесуального права, напр. реєстраційне провадження.

2. За функціональним призначенням:

а) норми-дефініції, що містять визначення категорій і понять

адміністративного процесуального права;

б) норми-принципи, що виражають основоположні ідеї, покладені в основу адміністративного процесу та його окремих проваджень;

в) визначально-установчі норми – закріплюють цілі й завдання адміністративно-процесуальної діяльності органів публічної влади;

г) норми, які окреслюють коло джерел адміністративного процесуального права та його інститутів;

д) норми, що визначають процесуально-правовий статус суб'єктів адміністративно процесуального права;

е) норми, які розкривають зміст процесуальних правил або документів;

є) норми, якими визначаються підстави та межі юридичної відповідальності за порушення правил адміністративного процесу;

ж) норми, котрі закріплюють перелік заходів процесуального примусу, а також підстави та порядок їхньою застосування;

з) норми, спрямовані на забезпечення законності в адміністративно-процесуальній сфері;

и) норми, які встановлюють інші правила організації й здійснення адміністративно-процесуальної діяльності органів публічної влади;

3. За сферою соціальних відносин, в яких вони функціонують:

а) норми, що регламентують адміністративно-процесуальні відносини в сфері економіки;

б) норми, що регламентують адміністративно-процесуальні відносини в сфері здійснення підприємницької діяльності;

в) норми, що регламентують адміністративно-процесуальні відносини у соціально-культурній сфері;

г) норми, що регламентують адміністративно-процесуальні відносини в політичній сфері;,

д) норми, що регламентують адміністративно-процесуальні відносини в інших сферах суспільного життя.

4. За юридичною силою:

а) норми законодавчого рівня:

- норми Конституції України;

- норми рішень Конституційного Суду України;

- норми ратифікованих міжнародних актів;

- норми законів України, у тому числі кодифікованих;

- норми актів делегованого законодавства.

б) підзаконні норми:

- норми указів та розпоряджень Президента України;

- норми постанов Верховної Ради України;

- норми постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України;

- норми актів центральних та місцевих органів виконавчої влади;

- норми, що містяться в нормативних актах представницьких органів (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та їх виконавчих органів, місцевих голів);

- норми, втілені в нормативних актах органів судової влади.

5. За дією в часі:

а) постійнодіючі;

б) тимчасові.

6. За дією в просторі:

а) загальнодержавні;

б) регіональні;

в) місцеві;

г) локальні.

7. За формою припису, втіленого в адміністративно-процесуальних нормах:

а) імперативні:

- зобов'язувальні;

- заборонні;

б) диспозитивні:

- дозвільні;

- уповноважуючі;

в) рекомендаційні.

4. Встановлені адміністративно-процесуальні норми виконують свої функції тільки у тому разі, якщо вони реалізуються. Реалізація норм означає практичне використання правил поведінки, що містяться в них, з метою регулювання адміністративно-процесуальних відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, яке вони містять. Формами реалізації норм є: застосування, виконання, дотримання, використання.

Застосування - це вирішення суб'єктом адміністративної юрисдикції конкретних питань, що виникають в ході адміністративного процесу, шляхом прийняття обов'язкових до виконання юридично-владних рішень (актів).

Виконання - це активне поведінка суб'єкта правовідносин щодо втілення у життя приписів зобов'язувальних норм адміністративного процесуального права.

Використання - поведінка суб'єкта адміністративно-процесуальних правовідносин, спрямована на реалізацію наданих йому процесуальних прав.

Дотримання - це форма правореалізації, яка полягає в утриманні від вчинення дій, заборонених нормами адміністративного процесуального права.

Важливо додержуватися основних вимог щодо застосування адміністративно-процесуальних корм. До таких вимог належать законність, обгрунтованість, доцільність.

Законність застосування норм полягає в тому, що компетентні органи і посадові особи в процесі вирішення адміністративної справи зобов'язані застосовувати норму тільки в межах своїх повноважень і відповідно до її змісту. Порушення цих правил може призвести до шкідливих наслідків. Разом з тим, на практиці відомі випадки, коли формальне додержання нормативних приписів, без всебічної оцінки обставин справи, дискредитує державні органи та їх діяльність. Законність вимагає суворо додержуватися встановленого процесуального порядку застосування норм. Це не пуста формальність, а необхідність, адже правильно зрозумілі й виконані умови застосування норми - гарантія охорони інтересів громадян, органів управління, підприємств, організацій. Законність - це не тільки право, а й обов'язок органів управління ; та їх посадових осіб застосовувати адміністративно-процесуальні норми. Незастосування норми, у випадках, коли це приписується законом, означає порушення законності.

Обгрунтованість – це вимога, що зобов'язує суб'єкта правозастосування вирішувати справу після всебічної перевірки фактів. Сумнівні і неперевірені обставини не можуть бути покладені в основу рішення у справі, не повинні братися до уваги. Вимога обгрунтованості тісно пов'язана із законністю. Цей зв'язок полягає в тому, що повне і всебічне дослідження обставин справи є неодмінною умовою законності. ^Доцільність. Суб'єкт застосування адміністративно-процесуальної норми, з'ясувавши її зміст і розібравшись у фактичних обставинах справи, зобов'язаний прийняти найбільш доцільне рішення. Доцільність застосування норми - це оптимальний шлях досягнення мети, передбаченої нормою. Таким чином, йдеться про доцільність у рамках законності. Доцільність органічно пов'язана із законністю і обгрунтованістю, однак, співпадає з ними не завжди. Тобто доцільність може виступати як самостійна категорія, мати самостійне значення, відігравати у правозастосуванні самостійну роль. Про це свідчить та обставина, що в управлінській практиці нерідко трапляються випадки відміни законних актів управління внаслідок їх недоцільності. Як приклад: можна розглядати рішення про відміну окремих нормативних актів, що регулюють правовідносини у певній сфері, у зв'язку з прийняттям нормативного документа, який, сприяє комплексному і системному здійсненню цього процесу.

Аналіз законності, обгрунтованості і доцільності як найважливіших вимог, які мають дотримуватися в процесі застосування адміністративно-правових норм, свідчить, що вони, з одного боку, знаходяться у нерозривній єдності, а з другого - кожна з них має самостійне значення.

5. Адміністративні процесуальні правовідносини визначають роль і значення механізму застосування права щодо врегулювання ними суспільних відносин, а також розкривають соціальну спрямованість норм адміністративного процесуального права, виступають процесуальним засобом адміністративного й судового захисту прав, свобод й охоронюваних законом інтересів фізичних осіб, прав і законних інтересів юридичних осіб, а також державних і громадських інтересів. Вони обумовлюються дією норм адміністративного процесуального права, які впливають на поведінку осіб шляхом закріплення сукупності кореспондуючих між собою суб'єктивних адміністративних процесуальних прав і обов'язків суб'єкта владних повноважень та інших учасників процесу, реалізація яких спричиняє виникнення, розвиток і припинення цього виду правовідносин.

Отже, адміністративно-процесуальними відносинами є суспільні відносини, які виникають в процесі здійснення адміністративної діяльності на основі норм адміністративного процесуального права, між суб’єктами, обов'язковим серед яких є орган (посадова особа), наділений державно- владними повноваженнями.

Адміністративні процесуальні правовідносини виникають ї розвиваються на імперативно-диспозитивній основі внаслідок вольових дій осіб, які звертаються до суб'єкта владних повноважень із заявою про реалізацію свого права чи до суду за захистом свого права, свободи чи охоронюваного законом інтересу (для фізичних осіб) або права чи законного інтересу (для юридичних осіб). Незалежно від того, за ініціативою яких осіб виникли адміністративні процесуальні правовідносини, їх об'єктивною основою виступають матеріальні правовідносини — необхідність реалізації чи захисту} суб'єктивних прав, свобод ї охоронюваних законом інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб.

Вольовий характер адміністративних процесуальних право відносин полягає також у тому, що вони забезпечують правовий зв'язок їх учасників між собою – одна з них має право вимагати від іншого вчинення певних процесуальних дій, а інший зобов'язаний діяти відповідним чином або утриматися від дій.

Проте права і обов'язки суду у відносинах з іншими суб'єктами характеризуються особливістю, яка полягає в тому, що вони відображають їх владні повноваження як державних органів судової влади, які здійснюють правосуддя. Суд керує процесом розгляду справи, спрямовує діяльність осіб, які беруть участь у справі, - роз'яснює їм права і обов'язки, попереджає про наслідки їх вчинення і сприяє у здійсненні ними прав, постановляє обов'язкові для виконання рішення, якими розв'язано адміністративний спір і здійснено захист їх прав, свобод та інтересів. Отже, суд, як суб'єкт адміністративних процесуальних правовідносин, виступає як орган судової влади держави, на якого покладено функцію вирішення адміністративне справи по суті, а також розв'язання окремих правових питань, що виникають у судочинстві по її розгляду. В" судочинстві в конкретній адміністративній справі виникає не одне складне комплексне правовідношення, а система численних процесуальних правовідносин між його суб'єктами за схемою суд - позивач, суд - відповідач, суд - прокурор, суд - свідок тощо.

Основними передумовами виникнення адміністративно-процесуальних правовідносин є:

1. Юридична - наявність норми адміністративно-процесуального права.

2. Соціально-правова - . наявність кореспондуючих матеріальних правовідносин.

8. Фактична передумова — настання конкретних життєвих обставин (юридичних фактів), за яких суб'єкти адміністративного процесуального права вступають між собою у правовідносини.

Види адміністративно-процесуальних правовідносин: