6.3. Показники економічної активності, зайнятості та безробіття населення

Економічна активність – це прагнення працездатної людини застосувати на практиці наявні в неї здібності до праці, знання та досвід за винагороду в грошовій або іншій формі. Реалізація цього прагнення втявляється в зайнятості людини кономічною діяльністю.

Показники таких соціально-економічних явищ як економічна активність населення, зайнятість та безробіття, поділяються на дві групи:

– абсолютні, які відображають розміри, обсяг економічної активності населення, зайнятості й безробіття, відображаючи чисельність відповідно економічно активного населення, зайнятих і безробітних;

– відносні, які показують рівень поширеності в суспільстві певного явища, відображаючи частку відповідної категорії відносно усього (або певної більшої категорії) населення.

Обидві групи показників можуть розраховуватися для усього населення країни, для певних його територій (областей, міст, районів), для певних груп населення за різними ознаками (статтю, місцем проживання, віковими групами, рівнем освіти і т. ін.).

Чисельність економічно активного населення (Ч_еан) – це абсолютний показник економічної активності, що відображує її розміри. Цей показник кількісно відображає трудовий потенціал населення країни.

Рівень економічної активності населення (Р_еан) – це відносний її показник, який відображає її “популярність” порівняно з іншими видами активності (неактивності). Він розраховується:

,

де Ч_еан – чисельність економічно активного населення; Ч_н15-70 – загальна чисельність населення віком 15-70 років.

Чисельність зайнятих (Ч_з) – це абсолютний показник зайнятості населення економічною діяльністю, що показує її розміри. Цей показник відображає кількісно задіяний трудовий потенціал населення.

Рівень зайнятості (Р_з) – це відносний її показник, який показує її поширеність серед дорослих людей. Він розраховується:

,

де Ч_з – чисельність зайнятого населення; Ч_н15-70 – загальна чисельність населення віком 15-70 років.

Чисельність безробітних (Ч_б) – це абсолютний показник безробіття, що відображає його розміри. Цей показник показує, скільки людей в певний період на певній території не мають оплачуваної роботи, яку вони можуть і хочуть виконувати. Відповідно він дає інформацію про те, скільки не вистачає робочих місць, скільки людей потребують соціальної підтримки і допомоги з працевлаштування.

Рівень безробіття (Р_б) – це відносний показник безробіття, який показує його поширеність серед економічно активного населення. Він розраховується:

,

де Ч_б – чисельність безробітного населення; Ч_еан – чисельність економічно активного населення.

В Україні рівень безробіття можна розрахувати за формулою:

,

де Ч_б – чисельність зареєстрованого безробітного населення; – чисельність працездатного населення працездатного віку на відповідну дату, осіб.

6.4. Державне регулювання зайнятості населення в Україні

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття та соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю визначають ЗУ “Про зайнятість населення”.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики. Метою державної політики зайнятості в Україні є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості та зменшення безробіття.

Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” (ст.3) державна політика зайнятості населення базується на таких принципах:

– забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

– сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

– координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

– співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

– міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Основними напрямами державної політики зайнятості є:

– сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

– сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;

– підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;

– сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;

– посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

– підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

– соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;

– забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;

– сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості.

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

– добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

– захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

– безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

– компенсацію матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

– виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

– безоплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

– виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім’ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

– включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу;

– надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам – випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо зайнятості громадянам, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у разі їх звернення за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості.

До зазначених категорій громадян належать:

– жінки, які мають дітей віком до 6 років;

– одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів;

– молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, завершила професійну підготовку та перепідготовку, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

– особи передпенсійного віку; особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

– інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць до 5 % від загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Державним органом, який забезпечує додержання наданих державою громадянам гарантій зайнятості та соціального захисту від безробіття, є державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства соціальної політики, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Основні напрямки діяльності державної служби зайнятості:

– аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;

– консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою;

– ведення обліку вільних робочих місць громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

– збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення;

– надання допомоги громадянам у виборі роботи, власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

– організування при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятості або направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перепідготовки;

– надання послуг з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв’язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов режиму праці тощо), звільненим працівникам, незайнятому населенню;

– реєстрація безробітних і подання їм у межах своєї компетенції допомоги, в т.ч. і грошової;

– участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програмах зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінетом Міністрів України і місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення.

Державна програма зайнятості населення розробляється на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості.

У державній програмі зайнятості населення визначаються пріоритети у сфері зайнятості, механізми їх реалізації, джерела фінансового забезпечення її виконання, прогнозні загальнодержавні й територіальні показники зайнятості та безробіття. Реалізація державної програми зайнятості населення здійснюється шляхом виконання планів дій та заходів щодо сприяння зайнятості населення, які розробляються з урахуванням основних показників ринку праці Міністерством соціальної політики за участю інших центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Територіальні та місцеві програми зайнятості населення є механізмом реалізації державної програми зайнятості населення в регіонах і є складовими програм їх соціально-економічного розвитку. У територіальних та місцевих програмах зайнятості населення визначаються основні показники ринку праці та заходи, спрямовані на збалансування попиту і пропозиції робочої сили на територіальних ринках праці, соціального захисту безробітних, забезпечення додаткових гарантій зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці.

Всі заходи державної програми зайнятості здiйснюються за рахунок коштiв Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.