1) Притаманні суто для цієї стадії:

• відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб (ч. 4 ст. 97 КПК);

• витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК);

• оперативно-розшукові дії (ч. 5 ст. 97 КПК);

2) Властиві стадії досудового слідства, але як виняток дозволені для проведення в стадії порушення справи:

• огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК);

• накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку — може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції, а також у інформації, якою обмінюються особи з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо (ч. З ст. 187 КПК).

Стадія порушення кримінальної справи включає в себесистему процесуальних дій і правовідносин, зокрема

• прийняття, розгляд і перевірку заяв та повідомлень про злочин

• вживання заходів з відвернення і припинення злочинів

• прийняття рішень про по­рушення кримінальної справи або про відмову в цьому

• прокурорський нагляд та судовий контроль за законністю й обґрунтованістю зазначених дій.

Кінцеві рішення, які приймаються в стадії порушення кримі­нальної справи:

• порушення кримінальної справи

• відмова в порушенні кримінальної справи.

Чинний кримінально-процесуальний закон передбачає такі за­соби отримання доказів у стадії порушення кримінальної справи:

• безпосереднє отримання заяв та повідомлень про злочини;

• з'явлення з повинною;

• отримання пояснень від громадян;

• витребування та отримання предметів і документів;

• провадження огляду місця події;

• проведення виїмки поштово-телеграфної кореспонденції;

• зняття інформації з технічних каналів зв'язку;

• проведення судово-медичного чи медичного освідування;

• проведення ревізій та аудиторських перевірок;

• здійснення оперативно-розшукових заходів.

2. Прийняття рішення про порушення кримінальної справи.

Рішення про порушення кримінальної справи може бути прийняте тільки при наявності передбачених законом приводів і достатніх підстав. Приводи повинні бути законними, тобто пере­дбачені законом, відповідати вимогам закону як за формою, так і за змістом. Підстави порушення кримінальної справи, то вони повинні бути достовірними, а рішення, які приймаються на їхній основі, - істинними.

У структурі підстави до порушення кримінальної справи виок­ремлюють:

1) процесуальний елемент - достатні дані, що вказують на на­явність ознак злочину;

2) кримінально-правовий елемент, до складу якого належать:

- ознаки злочину (суспільна небезпечність, протиправність, винність і караність), завдяки яким можна отримати уявлення про його зовнішню характеристику;

- ознаки складу злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона), які дають уявлення про його внутрішню ха­рактеристику.

Кримінальну справу може бути порушено за наявності такого (необхідного) мінімуму ознак злочину і його складу: суспільної небез­печності, протиправності, об'єкта та об'єктивної сторони злочину.

Прийняття справи до свого провадження. В цьому акті знаходить своє рішення воля компетентного державного органу про початок розслідування. Акт прийняття справи до свого провадження визначає, хто саме буде вести розслідування.

Рішення про порушення кримінальної справи приймають за такими загальними правилами:

1. Це може зробити тільки належний суб'єкт. Заборонено приймати такі рішення стажерам, практикантам, помічникам слідчого та іншим особам, які не обіймають посади, що дають їм право порушувати кримінальні справи. З 21 червня 2001 р. заборонено приймати рішення про порушення кримінальної справи публічного обвинувачення також судді (суду). Вводячи таку норму, законодавець виходив із необхідності позбавити їх невластивої функції — кримінального переслідування, що асоціюється із порушенням кримінальної справи1.

2. Рішення про порушення справи може бути прийнято тільки за наявності передбачених законом приводів і достатніх для цього підстав.

3. Кримінальну справу порушують, лише якщо немає обставин, що виключають провадження у кримінальній справі.

4. Таке рішення може бути (і повинно бути) прийнято тільки на підставі ретельно перевірених фактичних даних.

5. Кримінальну справу може бути порушено як за фактом вчиненого злочину, так і щодо конкретної особи у зв'язку з безумовною очевидністю в її діях складу злочину. Закон встановлює спеціальні правила порушення кримінальних справ щодо осіб, які мають особливий правовий статус. Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України "Про адвокатуру" кримінальну справу щодо адвоката може бути порушено тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, проку-

6. Рішення, про яке йдеться, має охоплювати всі виявлені на момент його прийняття епізоди злочинної діяльності та всіх причетних до неї осіб.

7. На момент прийняття рішення про порушення справи кримінально-правова кваліфікація злочинного діяння має бути не ймовірною (приблизною), а достовірною.

8. Рішення приймають своєчасно та обов'язково в межах встановлених законом строків.

9. Прийняття рішення про порушення кримінальної справи не може залежати від можливості (або неможливості) розкриття злочину, позиції потерпілого, фізичних чи юридичних осіб, які заявили (повідомили) про вчинений або підготовлюваний злочин.

10. Рішення оформлюють документально в особливому процесуальному акті — постанові, що виноситься для констатації факту, змісту і результатів прийнятого рішення.

У структурі підстави до порушення кримінальної справи виокремлюють:

1) процесуальний елемент — достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину;

2) кримінально-правовий елемент, до складу якого належать:

— ознаки злочину (суспільна небезпечність, протиправність, винність і караність), завдяки яким можна отримати уявлення про його зовнішню характеристику;

— ознаки складу злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона), які дають уявлення про його внутрішню характеристику.

Кримінальну справу може бути порушено за наявності такого (необхідного) мінімуму ознак злочину і його складу: суспільної небезпечності, протиправності, об'єкта та об'єктивної сторони злочину.

Під час складання постанови про порушення кримінальної спра­ви необхідно виходити із загальних вимог, яким має відповідати постанова слідчого та органу дізнання, викладених у ст. 130 КПК України.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, судді та ухвала суду складається з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині зазначаються дата винесення постанови, місце (місто, селище), посада, звання особи, яка виносить постано­ву, його прізвище, матеріали, які розглядалися під час винесення постанови.

В описово-мотивувальній частині постанови вказується джерело відомостей про злочин, що слугує приводом до порушення справи, а також куди і коли ці відомості надійшли. Далі викладаються фак­тичні дані, що вказують на наявність ознак конкретного злочину, тобто підстава до порушення справи, час, місце та інші обставини вчинення злочину.

Після зазначення в описовій частині постанови, за якою (якими) статтею кримінального закону кваліфікується злочин, має йти по­силання на статті кримінально-процесуального закону, якими керується орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, приймаючи рішення порушити кримінальну справу.

У силу ст. 113 КПК України, якщо справа порушена слідчим та прийнята ним до свого провадження, складається єдина постанова про порушення справи та прийняття її до свого провадження. У та­кому разі в описово-мотивувальній частині постанови вказується, що при цьому слідчий керувався також положеннями відповідних правових норм.

У резолютивній частині постанови міститься рішення про пору­шення кримінальної справи. Ця частина постанови випливає з опи­сової частини, є її логічним продовженням та розвитком. У ній обов'язково зазначається стаття Кримінального кодексу України, за ознаками якої кваліфікується діяння, що підлягає розслідуванню кому і куди направляється справа або ким приймається до свого провадження.

Постанова слідчого, прокурора, судді, так само як і ухвала суду про порушення кримінальної справи, набирає законної сили з мо­менту її винесення та підписання. Постанова особи, яка провадить дізнання, про порушення кримінальної справи підлягає затвер­дженню керівником органу дізнання та набирає юридичної сили з даного моменту.

Копія постанови про порушення кримінальної справи направ­ляється слідчим та органом дізнання в добовий строк прокурору. Прокурор здійснює нагляд за своєчасністю розгляду заяв та повідом­лень про злочин, законністю та обґрунтованістю прийнятих рішень про порушення або про відмову в порушенні справи. При цьому він може перевіряти матеріали та порушені справи, проводити їх звірку з записами про заяви та повідомлення про злочини, зробле­ними в черговій частині органів внутрішніх справ.

Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закри­ває її, а в разі, якщо за цією справою ще не провадилося жодної слідчої або процесуальної дії, може відмінити постанову про пору­шення кримінальної справи, що, по суті, означає відмову в її пору­шенні. Рішення прокурора може бути оскаржене особами, інте­ресів яких воно торкається, до суду.

Після порушення справи:

• прокурор направляє справу для провадження попереднього слідства або дізнання;

• слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;

• суд направляє справу прокуророві для провадження попе­реднього слідства або дізнання, а справи про злочини, зазначені в частині 1 статті 27 КПК України, приймає для розгляду в суді.