5. Досліди п.М. Лебедєва

Серед різних дій світла тиск займає особливе місце. Ідея про те, що світло повинно тиснути на освітлювані ним тіла, була висловлена ще Й. Кеплером для пояснення форми хвостів комет..

У 1900 р. П.М. Лебедєв вперше експериментально виміряв тиск світла. Схема дослідної установки показана на рис. 2.4. Світло від джерела S за допомогою системи лінз і дзеркал спрямовувалось на одне з крилець легкого підвісу R, розміщеного у посудині Р, з якої відкачано повітря. Крильця, одне з яких було блискучим, а друге — зачорненим, розміщались симетрично відносно осі підвісу і являли собою складову частину чутливих крутильних терезів (рис. 2.5). Пересуванням подвійного дзеркала світловий пучок від джерела S спрямовували на передню або задню поверхню крильця, змінюючи напрям закручення підвісу. За допомогою термоелемента Т вимірювалась інтенсивність світла.

Рис.2.4. Дослід П.М.Лебедєва

У зв'язку з тим що тиск світла досить малий, при його вимірюванні виникли значні утруднення. До них належать дія конвекційних потоків газів і наявність радіометричної дії. Внаслідок конвекційних потоків всередині посудини Р виникає тиск, який на декілька порядків більший світлового. Освітлена поверхня крилець нагрівається сильніше неосвітленої. Молекули і атоми газу, що знаходяться в посудині, відбиваються від нагрітої поверхні крилець з більшою швидкістю, передаючи їм відповідно більший імпульс. Тиск, зумовлений такою дією, значно більший за світловий. Усунення дії конвекційних потоків здійснюється рухомою системою дзеркал S₁S₂ за допомогою яких періодично освітлюються обидві поверхні крилець.

Д ля усунення радіометричного ефекту крильця виготовлялись досить тонкими і температура їх поверхонь була практично однаковою. На основі дослідів П.М. Лебедєв дійшов висновку, що тиск світла на дзеркальну поверхню у два рази більший за тиск на поверхню, що майже повністю поглинає світло. Значення тиску світла, одержане експериментально, узгоджувалося з теорією Максвелла з точністю %. У 1923 р. В. Герлах повторив дослід Лебедєва і його результати узгоджувалися з теоретичними величинами з точністю %. У 1908 р. П.М. Лебедєв виміряв тиск світла на гази. Вимірювання тиску світла відіграли важливу роль у встановленні того факту, що електромагнітні хвилі переносять не тільки енергію, але й імпульс, а отже, і масу.

Рис.2.5

З погляду квантової теорії тиск світла зумовлений зміною імпульсу фотонів при поглинанні та відбиванні їх поверхнею тіл.

Світловий тиск досить малий. Так, за межами атмосфери Землі інтенсивність сонячного випромінювання дорівнює 1400 Вт/м². Відповідний тиск при нормальному падінні світла на поверхню, для якої , дорівнює 7·10^-6Па. Ця величина у 10¹⁰ менша від атмосферного тиску. Незважаючи на те, що тиск світла малий, його необхідно враховувати у ряді випадків. Так, сила гравітаційної взаємодії частинок пропорційна кубу їх радіуса, а сила світлового тиску пропорційна квадрату радіуса частинки. Для частинок досить малих розмірів ці сили можуть бути однакових порядків. Це дає підставу зробити припущення, що хвости комет зумовлені світловим тиском.

Всередині зірок температура досягає мільйонів градусів. Таким температурам відповідають великі густини енергії випромінювання, і тиск світла перешкоджає гравітаційному стисканню зірок. Можливо, цим і пояснюється наявність верхньої межі маси зірок, яка має порядок 10³⁰кг. Крім цього, випромінювання і поглинання його всередині зірки зумовлює швидке перенесення деякої маси з одних областей в інші. Випромінювання, що виходить з центральних областей, має менший момент імпульсу, ніж ті маси периферійних областей, що поглинають випромінювання. Це зумовлює сповільнене обертання зірки. Нерівномірність освітлення поверхонь штучних супутників Землі викликає небажане їх обертання навколо деякої осі.

Фокусування лазерного пучка у «пляму» радіусом, рівним довжині хвилі, дає змогу одержати порівняно великі тиски. За їх допомогою можна мікроскопічним частинкам надати прискорення, які в мільйони разів більші за прискорення вільного падіння, а це набуває широкого практичного застосування.