2. Організація дитячої праці

Трудове виховання молодших школярів здійснюється за допо­могою системи методів і прийомів, їх використання зумовлене дво­ма напрямами роботи:

• для ознайомлення з працею дорослих, здобуття знань про пра­цю, її ролі в житті людини, вміння оцінювати результати (бесіди, розповіді, читання, роз'яснення, приклад, ілюстрації тощо);

• для формування трудових умінь і навичок (показ, вправлян­ня, доручення, заохочення, гра тощо).

Усі методи і прийоми вчитель має використовувати комплекс­но, забезпечувати єдність слова і діла у процесі формування свідо­мості і звички діяти молодших школярів.

Трудове виховання у наш час здійснюється багатьма шляхами:

1. у процесі вивчення загальноосвітніх предметів гуманітарного і природничо – математичного циклів; вивчаються такі предмети як біологія, фізика, хімія, географія, у молодшій школі я і Україна, здоров’я, і саме на цих уроках через проведення лабораторних, практичних та інших видів робіт може здійснюватись трудове виховання

2. у процесі самообслуговування;

3. у позакласній та позакласній роботі;

4. на уроках трудового навчання;

5. у родині.

Організовуючи дитячу працю, вчитель має можливість розши­рювати і поглиблювати знання школярів, розвивати у них пізна­вальні інтереси, творчі здібності, ініціативу, кмітливість. У різно­манітних видах праці, на практичних заняттях формуються трудові вміння і навички, їх набуття має велике значення для дітей, оскіль­ки у них зростає інтерес до праці, з'являється впевненість у своїх силах, бажання самостійно вдосконалювати трудові вміння і навич­ки. Практика свідчить, що розвиток нахилів у дітей молодшого шкільного віку впливає на формування сталих трудових і професій­них інтересів, і, зрештою, на вибір життєвого шляху.

Труд є засобом всебічного та гармонійного розвитку дитини. А.С.Макаренко зазначав, що діти - майбутні громадяни суспільст­ва, цінність їх у цьому суспільстві визначається тим, наскількивони будуть здатні брати участь у праці, якою мірою вони будуть підготовлені до неї.

Виховання дитини у праці стане повноцінним, якщо вчитель керуватиметься такими правилами:

1. Праці дитина може навчитися тільки за безпосередньої участі в ній. Тож чим раніше дитина привчається до праці, тим більшим буде успіх у трудовому вихованні.

2. Кожна людина має певні нахили до діяльності, які можуть і не розвинутися у потребу працювати. У міру дорослішання дитини змінюються вимоги до праці, яку вона виконує,її якості, обсягу, сумління. Дитину слід навчати доводити кожну справу до кінця, працювати наполегливо, переживати радість від успіху. Легка праця, що не вимагає напруження, фізичних або розумових зусиль, не дає позитивного ефекту.

3. Радість перемоги не приходить сама по собі. Природно, коли попервах дитина побоюється, що в неї нічого не вийде. Вчитель показує, як слід робити, а коли впевниться, що навичка сформо­вана, дозволяє виконувати роботу самостійно, але під контролем дорослих. Контроль має бути ненав'язливим, а тактовним, підтри­мувати впевненість дитини у власних силах.

4. Труд для дитини має виступати як необхідність і обов'язок. Уклад життя вшколі та вдома повинен примушувати дитину працювати, привчати долати труднощі. Труд - обов'язок перед сім'єю, друзями, суспільством, самим собою.

5. Праця має чергуватися із відпочинком. Слід змінювати види праці.

Змістову основу трудового виховання складають різні види праці:

• Навчальна праця (навчальна діяльність учнів: виготовлення матеріалів до уроків, робота на пришкільній ділянці або у куточку живої природи). Працюючи на пришкільній ділянці, у куточку живої природи, працюючи, дитина і здійснює трудове виховання, сама через працю, виконуючи її,

• Праця по самообслуговуванню (догляд за своїми речами, зовнішнім виглядом, робота по дому).

• Суспільнокорисна праця (ремонт підручників, виготовлення іграшок, збір макулатури)

• Праця на природі (прибирання шкільної території, висадка дерев, квітів)

• Господарсько-побутова праця (робота в майстернях, участь у гуртках)

• Виробнича праця

• Уроки трудоого навчання

Чинником виховання працю робить і те, що вона для дитини ви­ступає і як спосіб пізнання, об'єкт застосування знань, і як критерій їх необхідності. Діти з допомогою дорослих набувають знань, умінь і навичок, звичок поведінки, на ділі перевіряти й оцінювати їх.