2.Тематика та проблематика прозових творів.

Поет, публiцист, лiтературознавець, критик, людина енциклопедичних знань,вiдомий полiтичний i громадський дiяч… Важко назвати тi сфери лiтературного i суспiльного життя, якi вiн оминув своєю увагою. Значну частину своєï творчостi присвятив I. Я. Франко проблемi розвитку робiтничого руху. Широко вiдомi читачам малi прозовi твори так званого “бориславського циклу”: “Рiпник”,“Полуйка”, “На роботi”, “Навернений грiшник”. Франко реалiстично, навiть натуралiстично зображував жахливу долю рiпникiв. Гiрка нужда та бiднiсть зганяли тисячi галицьких селян з дiдiвських мiсць до Борислава, де на них чекала страшнiша доля. Так, Iван, головний герой оповiдання “Рiпник”, втратив будь-якi ознаки своєï людностi. Важка робота i викликанi нею пиятика та хвороби перетворили його на оглушену звiрину, зомбi, робочого вола без пам’ятi, почуттiв, думки. Iван зрiкається Фрузi, яка втекла з дому, щоб врятувати коханого вiд смертi. Його не турбує майбутнє батькiвство, вiдсутнiсть Фрузi. Душа цього рiпника, отруєна в шинку чи в шахтi, вже давно сконала i похована у бориславськiй багнюцi, на згадку про неï лишилася лише подоба людини, що рухається, ïсть, спить i працює. Але спогади про колишнi радощi, вервечка сцен з сiльського життя оживили людину, стали тiєю ниткою Арiадни, яка вивела Iвана з лабiринту забуття. Молодий парубок постановив собi почати нове життя, не марнувати грошей i вiдкупити у жида запродану батькiвщину. Проте, одурений пiдступним

жидом-касiєром, Iван знаходить свою смерть в шахтi. Автор не випадково так

трагiчно i жорстоко вбиває мрiю про щасливе повернення з бориславського пекла. Образ Iвана уособлює трагедiю цiлого поколiння простих галичан, одурених i замордованих багатiями та урядовцями. Ця несправедливiсть найбiльше хвилювала Франка, i в бiльшiй чи в меншiй мiрi вона присутня у багатьох його творах.На його думку, допомогти розв’язати це питання може украïнська iнтелiгенцiя, i перед нею стоïть величезна дiйова задача - витворити з величезноï етнiчноï маси украïнського народу украïнську нацiю, суцiльний культурний органiзм, здiбний до самостiйного культурного i полiтичного життя. Але в оповiданнi “Iз записок недужого” Франкобере пiд сумнiв здатнiсть освiченого панства до реальних дiй. Його безiменний герой прагне перетворити украïнське село, обширною повiстю з життя викрити “бездну нужди i пониження тих людей”. Але цей “бiдний лiтерат”, який в боротьбi “хоче виказати свою силу”, не здатен навiть сам себе утримати, знайти засоби для власного iснування. Вiн потрапляє у лiкарню i там божеволiє вiд звiстки про смертькоханоï, бо насправдi не має сили духу, внутрiшньоï опори. Свiй вирок таким недiєспроможним особам Франко виносить вустами панни Олi: “Ми навiть самi неспасемо себе, бо ми привикли до чужоïдного життя, привикли полягати на чужiй працi, а коли праця побiлить, то нас не стане”. Зовсiм iншi проблеми ставить автор перед читачем у оповiданнi “Сойчине крило”. Зазнавши колись важкоï втрати, головний герой занурився у егоïстичне, самозакохане життя. Цей зневiрений самолюб живе сам для себе i з самим собою, навмисне вiдгородившись вiд усього свiту. Але палкий, пристрасний лист колишньоï коханоï, пекуча сповiдь ïï дiйсного, многостраждального життя стрясли пута з вiдлюдницькоï

душi, розбудили справжню людину, готову вiдчути муки i радощi, боротьбу i розчарування - все те, що мiстить в собi смак iснування. Саме внутрiшнє переродження, психологiчну трансформацiю персонажа майстерно зображує Франко. Цим вiн стверджує, що Людина зможе залишитися гiдною свого iменi i не ховатись у сiру буденнiсть. Адже для того, щоб вести негiдне слимакове життя, краще було б народитися слимаком, а не чоловiком. Твiр “Без працi”, хоча i мiстить багато ознак казки, проте є скорiше соцiально-фiлософським дослiдженням. Найманий робiтник Iван працював незгiрше за iнших, але його прозвали Лiнюхом через песимiзм та глухе ремствування на долю. Згодом казковий дiд подарував йому чарiвний перстень, що виконував усi бажання господаря. Але перстень не принiс очiкуваного щастя, тому Iван зрiкся його i

забажав повернутися до робочого життя. Пiсля його переродження ми не сумнiваємося, що односельчани пiдберуть йому нове iм’я. Мандруючи разом з героєм у казковому просторi оповiдання, читач постiйно замислюється над тим, що оточує Iвана. Скрiзь подаються невеличкi сценки “простого хлопського життя”. Але провiдною тут є тема, винесена автором у заголовок,- проблема людськоï працi, ставлення людини до неï. Франко спробував знайти фiлософське розв’язання цiєï проблеми. По-перше, автор довiв, щолюдина зовсiм не може жити без працi. Якщо позбавити трудящого чоловiка будь-якого заняття, то вiн змарнується i переведеться нiнащо, втратить сенс iснування. По-друге, Франко стверджує, що будь-яка праця стане справжнiсiньким лихом, якщо людина сама буде ставитись до неï негативно. Нiхто з украïнських письменникiв не зробив стiльки для розвитку украïнськоï лiтератури, як Франко. Його кипуча натура танадпрацездатнiсть залишили читачам у спадок близько сотнi творiв малоï епiчноï форми. Своïми незвичайно розмаïтими за тематикою та жанрамипрозовими творами письменник збагачував скарбницю украïнськоï лiтератури, щоб вона засяяла власним свiтлом у сiм’ï iнших лiтератур, внесла свiй вклад у скарбницю вселюдськоï культури.