12 I 13 "перебудова" й розпад срср (1985-1991)

Розпаду СРСР передували декілька основних причин. І. Криза соціальної сфери наприкінці перебудови:

• за станом на 1988 р. рівень життя народних мас значно погіршився;

• гострою залишалася житлова проблема;

• різко підвищилися ціни на товари першої необхід­ності (за 1990 р. — у 8 разів).

Отже, перебудова, для якої були всі необхідні пере­думови (науково-технічний потенціал, величезні запа­си природних ресурсів, висококваліфіковані кадри фахівців у всіх галузях народного господарства) призве­ла до розпаду унітарної держави, хоча мала на меті їі зміцнення.

Такий перебіг подій — закономірне явище. Концеп­ція перебудови від початку містила серйозні супереч­ності.

Вона намагалася поєднати:

1) централізоване планування з ринковими відноси­нами;

2) збереження монополії КПРС на владу з демократи­зацією та політичним плюралізмом;

3) зміцнення унітарної держави з розширенням прав республік.

Тому перебудова мала такі наслідки.

1. В економічній сфері половинчасте реформування не тільки не стабілізувало розвиток народного господар­ства, а й ще більше його розбалансувало.

2. У політичній сфері непослідовні реформи, часто суперечливі, спричинили розкол суспільства, жорстке протистояння між реформаторами і консервативними силами. Консерватори вбачали в перебудові загрозу своїм інтересам. Оплотом цих сил були партійні апарати всіх рівнів. Системна криза призвела до розбіжностей в інте­ресах республік і центру.

Отже, основні причини краху перебудови такі.

1. Відсутність чіткої стратегії перебудовних процесів та пов'язаних із цим серйозних прорахунків у зовнішній і внутрішній політиці.

2. Відсутність надійної президентської команди М. Горбачова, його нерішучість і непослідовність у прове­денні основних політичних та економічних реформ; не­припустимо низький інтелектуальний рівень керівників компартії та держави.

3. Шалений опір перебудові старого партійно-держав­ного апарату.

4. Конфлікт між тоталітарною системою і прагнен­ням народів СРСР до демократії й національного само­визначення.

5. Поразка СРСР в ідеологічному і психологічному протистоянні із Заходом.

Значення перебудови таке.

1. Вона відкрила Україні шлях до самостійності,

2. Сприяла створенню і розбудові нової демократичної держави.

3. Сприяла пробудженню національної свідомості українського народу.

II. Наслідки "нового політичного мислення" керів­ництва Радянського Союзу в міжнародних відносинах.

У період перебудови нове радянське керівництво від­мовилося від традиційних пріоритетів СРСР у зовніш­ній політиці, що привело до значних змін у міжнарод: них відносинах.

Основні принципи *''нового політичного мислення" такі.

1. Відмова від твердження про поділ світу на дві про­тилежні суспільно-політичні системи.

2. Визнання світу єдиним і взаємозалежним.

3. Відмова від принципу пролетарського інтернаціо­налізму.

4. Визнання пріоритету загальнолюдських цінностей.

Внаслідок реалістичного підходу радянського керів­ництва до вирішення міжнародних проблем:

1) відбулося пом'якшення напруженості між Сходом і Заходом;

2) почався процес роззброєння;

3) було врегульовано "німецьку проблему".

4) припинилося втручання СРСР у справи інших кра­їн, що створило умови для вибору ними власного шляху розвитку. 1990 р, М. Горбачову присуджено Нобелівську премію миру за новий зовнішньополітичний курс.

Характерні риси нового етапу радянської дипло­мати.

1, Відбувалися щорічні зустрічі М. Горбачова з пре­зидентами США Р. Рейганом і Дж. Бушем.

• Переговори на найвищому рівні у Женеві (листо­пад 1985 р.), Рейк'явіку (жовтень 1986 р.). Ці перего­вори були успішними і продемонстрували можливість глибоких змін у радянсько-американських відносинах.

• 8 грудня 1987 р. у Вашингтоні було підписано До­говір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності між СРСР і США. Американська сторона зобов'язува­лася демонтувати і знищити 869 ракет, радянська — 1752.

• У липні 1991 р. між СРСР і США було укладено угоду про обмеження стратегічних озброєнь.

2. Радянське керівництво пішло на припинення ін­тервенції в Афганістані. Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 р. і завершило­ся 15 лютого 1989 р. Війна дорого коштувала Радянській армії — майже 14 тис. осіб загинуло і 50 тис. було пора­нено (за офіційними даними); за підрахунками незалеж­них експертів — 50 тис. загинуло і 180 тис. було пора­нено. Водночас радянські війська знищили понад міль­йон афганців, зруйнували тисячі міст і сіл, змусили кілька мільйонів жителів залишити батьківщину і пе­реселитися доПакистаиу та Ірану. У вересні 1991 р. між США і СРСР було досягнуто домовленості про припинен­ня постачання озброєнь до цієї країни. Проте в наступні роки в країні тривала громадянська війна, точилася жор­стока боротьба між різними групами моджахедів.

3. Велося відкрите обговорення в СРСР проблем взає -мовідносин з країнами "третього світу".

• Радянські "воїнй-інтернаціоналісти" брали участь у воєнних операціях більш як у 20 країнах Африки, Азії, Латинської Америки.

• "Ідеологічна допомога" країнам "соціалістичної орієнтації" за 20 років становила 700 млрД крб.

• СРСР був найбільшим постачальником зброї у світі (його частка в поставках зброї до інших країн на почат­ку 80-х рр. становила 40 %). За даними американських експертів, у світі -~ близько 50 млн автоматів Калаш-никова.

4. Радянське керівництво відмовилося від підтрим­ки диктаторських режимів.

... Воно припинило допомогу Іраку, засудило іракську , агресію в Кувейті. СРСР не скористався у Раді Безпеки ООЙ правом вето, коли було ухвалено рішення про про-ведецня операції "Буря в пустелі". Це дало змогу зброй­ним силам 28 країну які діяли під американським ко­мандуванням, визволити: Кувейт і завдати поразки баг­дадському режимові.

5. Сталися революції в країнах Східної Європи.

" Тут посилилися масові народні рухи, які виступили за ліквідацію соціалізму. Це привело до розпаду кому-ністіачїїото блоку в Східній Європі, але радянське керів­ництво не намагалося силою придушити ці рухи, визнав­ши право народів на вибір власного шляху розвитку. Відсутність загрози радянської інтервенції сприяла від­новленню і зміцненню демократії в Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Болгарії, Румунії.

6. Нова позиція СРСР на міжнародній арені дала змогу вирішити "німецьку проблему V

У Східному Берліні, Дрездені, Лейпцигу в жовтні 1989 р., сталися масові антикомуністичні демонстрації. 9 листопада 1989 р. владабула змушена відкрити кордон міжНДРі Західним Берліном, було ліквідовано ^берлін­ський мур", У лютому 1990 р. почалися переговори за формулою "2 + 4" (ФРН, НДР + СшА, СРСР, Велика Британія, Франція). 12 вересня 1990 р. внаслідок пере­говорів у Москві було укладено договір про врегулювання "німецького питання". Угода передбачала об'єднання НДР і ФРН у єдину державу і виведення 300-тисячно-го контингенту Радянської армії до кінця 1994 р. Значну частину цих військ згодом розмістили в Україні. 8 жов­тня 1990 р. — дата возз'єднання Німеччини. Переста­ла існувати НДР і виникла єдина держава—Федератив­на Республіка Німеччина.

7. У листопаді 1990 р. у Парижі відбулася зустріч країн — учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі. СРСР підписав Паризьку хартію, в якій підтвер­джувалася необхідність дотримання країнами —- учас­ницями НБСЄ гельсінських принципів.

Отже, конкретні позитивні результати "нового політичного мислення" були свідченням.реалістично­го й цивілізованого підходу СРСР до вирішення міжна­родних проблем.

Найважливішими результатами стали:

• зникнення радянської загрози;

• завершення "холодної війни".

Незважаючи на те, що ядерна загроза зникла, зали­шилася загроза застосування ядерної зброї в локальних конфліктах.

Вирішення всіх цих питань зовнішньої політики без­посередньо стосувалось України, адже в лавах Радянсь­кої армії було багато воїнш-українців. На території Укра­їни знаходилась ядерна зброя, що становила безпосеред­ню загрозу для самої України.

Спроба державного перевороту в СРСР. Ідея націо­нального суверенітету охопила широкі верстви населен­ня. Намагаючись запобігти розпадові радянської імперії, консервативні сили в КПРС, високопоставлені керівники СРСР з оточення М. Горбачова вирішили взяти владу до своїх рук.

19 серпня 1991 р., коли М. Горбачов перебував на своїй дачі у Криму (мис Форос), із Кремля на весь світ повідомили про його "хворобу", неможливість по д а льшого виконання обов'язків президента СРСР і перехід пов­новажень глави держави до віце-президента Г. Янаєва. Було заявлено про створення Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС) (російською мо­вою ^г ГКЧП). До його складу, крім Г. Янаєва, увійшли також прем'єр-міністр СРСР В. Пав лов, голова КДБ В. Крючков, міністр оборони Д. Язов, перший заступник голови Ради оборони СРСР О, Бакланов, міністр внутріш­ніх справ Б. Пуго, голова Селянської спілки СРСР В. Ста-родубцев, президент Асоціації державних підприємств та об'єктів промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку О. Изяков.

Основні події, пов'язані з путчем, розгорнулися в Москві з 19 по 21 серпня 1991 р.

Президент Російської Федерації Б. Єльцин оголосив путч заколотом, а його організаторів — державними злочинцями. Десятки тисяч москвичів виступили на за­хист "Білого дому" (будинку російського парламенту).

Після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня захопити московський "Білий дім", коли група "Альфа" (спецпід-розділ КДБ) відмовилася штурмувати "Білий дім", де перебували Б. Єльцин та його прибічники, а окремі війсь­кові підрозділи перейшли на бік захисників "Білого до­му", стало зрозуміло, що путч провалився.

21 серпня 1991р. відкрилася надзвичайна сесія Вер­ховної Ради РРФСР. З делегацією парламенту РРФСР М. ГорбаЧов повернувся до Москви.

22 серпня 1991 р. він скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув чле­нів ДКНС із посад, які вони займали. Керівників путчу було заарештовано, а Б. Пуго застрелився.

Події 19—21 серпня 1991 р. — це закінчення процесу перебудови в СРСР.

Розпад СРСР. 7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі (Білорусь) зібралися лідери Білорусі (С, Шушкевич), Росії (В. бльцин) і України (Л. Кравчук). Результатом їхніх переговорів стало підписання 8 грудня 1991 р. угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Основні положення цієї угоди з урахуванням засте­режень, прийнятих Верховною Радою України, такі.

1. Три держави, які підписали Союзний договір 1922 р., заявляють, що СРСР як держава припиняє своє існування.

2. Кожна з них забезпечує своїм громадянам рівні права і свободи, визнає і поважає територіальну ціліс­ність інших членів Співдружності, недоторканність існу­ючих кордонів, гарантує їхню відкритість, свободу пере­сування і передачі інформації.

3. Високі Договірні Сторони формують на базі угру­повань Збройних сил колишнього СРСР власні збройні сили, зберігаючи спільний воєнно-стратегічний простір та єдиний контроль за ядерною зброєю.

4г. До сфери їхнього співробітництва належать кон­сультації в галузі зовнішньої політики, розвиток спіль­ного економічного простору, митна політика, власні си­стеми транспорту і зв'язку, екологічна безпека, міграцій­на політика, боротьба з організованою злочинністю, лік­відація наслідків Чорнобильської катастрофи.

5. Угода відкрита для приєднання всіх держав.

Місце перебування координаційних органів Спів­дружності— Мінськ.

Діяльність органів колишнього СРСР на територіях членів Співдружності припиняється.

Фактори, що сприяли розпаду СРСР, такі.

Міжнародні фактори.

1. Поразка соціалістичного табору в "холодній війні", розпад соціалістичної системи.

2. Активізація регіональних конфліктів. Увага керів­ництва більшості країн Заходу була зосереджена на двох гарячих точках — кризі у Перській затоці та наростанні воєнного конфлікту в колишній Югославії.

Внутрішні фактори.

1. Погіршувалася соціально-економічна та політична ситуація в СРСР.

2. Центр фактично втратив контроль за подіями на місцях.

З. Посталилися відцентрові тенденції в союзних рес-

публіках. _ '.

, '. 4» ЇІораз?еа заколоту, тимчасова розгубленість кон-сервативних сил.

5. Намагання Росії зберегти головну рольпісля за­колоту 19—21 серпня 1991 р. Керівництво Радії7 лїквіду-вавіпи старий центр, бажало забезпечити собі роль лідера в новому союзі.

Нацїональні фактори.

1. Існування в республіках системи формально легі­тимних (законних) органів державного управління.

2. Бажання місцевої номенклатури звільнитися з-під опіки Москви.

3. Активізація національно-демократичного крила політичних сил республік.

4. Посилення відцентрових настроїв у громадській думці після поразки заколоту.

5. Дотримання політичного нейтралітету армією.

6. Небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу.

7. Багатовікова боротьба народів за створення влас­них самостійних держав.

1 Уткин А.И. Окончательность границ и самоопределение. // Независимая газета, 13 октября 1998.

2 История Югославии. / Под ред. Ю.В. Бромлея, И.С. Достян, В.Г. Карасева, С. А. Никитина. М., 1963, Т. 2, с. 136.

3 Смирнова Н. Косово: сепаратизм или самоопределение? // Мировая экономика и международные отношения, 1998, № 9, с. 92.

4 Сурков А. Пять уроков косовского кризиса.// Независимая газета. 29 июня 1999.

5 Сурков А. Пять уроков косовского кризиса.// Независимая газета. 29 июня 1999.

6 Сурков А. Пять уроков косовского кризиса.// Независимая газета, 29 июня 1999.

7 Тэтчер М. Без колебаний помогите Боснии.// Нью-Йорк таймс, сентябрь 1992.

8 Арбатова Н. Уроки для России и Запада.// Мировая экономика и международные отношения, 1995, № 2.

9 Там же.

10 Достян И.С. Россия и балканский вопрос. Из истории русско-балканских политических связей в первой трети XIX в. М., 1972, с. 85.

11 Смирнова Н. Косово: сепаратизм или самоопределение?//Мировая экономика и международные отношения, 1998, № 9, с.93

12 Рыжков Н.И., Тетекин В.Н.. Указ. соч., с. 39.

13 История Югославии. / Под ред. Ю.В. Бромлея, И.С. Достян, В.Г. Карасева, С. А. Никитина. М., 1963, Т. 2, с. 413.

14 Рыжков Н.И., Тетекин В.Н.. Указ. соч., с. 40

15 Рыжков Н.И., Тетекин В.Н.. Указ. соч., с. 11

16 Сковородко А. Интернет – блиндаж // Ориентир, 2002, №.1, с.23

17 Стубров Д., Гахов А. Кровавый юбилей НАТО.// Ориентир, 1999, №6.

18 Рыжков Н.И., Тетекин В.Н.. Указ. соч., с. 46

19 Стубров Д., Гахов А. Указ. соч.

20 Воронов К. Европа и Россия после Балканской войны 1999: драматические уроки. // Мировая экономика и международные отношения, 2000, №4, с.29

21 Старцев С. Балканский приступ геополитического дарвинизма. // Независимая газета, Особая папка №1, апрель 1999.

22 Стубров Д., Гахов А. Психологическая война.// Ориентир, 1999, №8, с.63.

23 Рыжков Н.И., Тетекин В.Н.. Указ. соч., с.. 52.

24 Арбатова Н. Мир или перемирие.// Мировая экономика и международные отношения, 1998, №9, с.79.

25 Рыжков Н.И., Тетекин В.Н.. Указ. соч., с. 62.

26 Рыжков Н.И., Тетекин В.Н.. Указ. соч., с.89.

27 Коновалов А. Балканские уроки// Независимая газета, 13 мая 1999.

28 Сошников А. НАТО против Югославии: хроника необъявленной войны // Зарубежное военное обозрение, 1999, №8.

29 Сошников А. НАТО против Югославии: хроника необъявленной войны // Зарубежное военное обозрение, 1999, №9.

30 Сабов Д. Федерация резерваций// Итоги, 13 июня.2000, с.33.

31 Сабов Д. Федерация резерваций // Итоги, 13 июня 2000, с.25.

32 Рыжков Н.И., Тетекин В.Н.. Указ. соч., с. 134.

33 Коновалов А. Балканские уроки // Независимая газета, 13 мая 1999 года.

34 Воронов К. Европа и Россия после Балканской войны1999: драматические уроки.// Мировая экономика и международные отношения, 2000, №4, с.33.

35 Сафарин А. Продолжается фарс натовского трибунала в Гааге. //Советская Россия, 15 января 2002.