Вимоги щодо професії вчителя.
Учитель є центральною фігурою в сучасній школі. Про вчителя можна сказати наступне:це людина, котра має спеціальну підготовку й професійно займається педагогічною діяльністю. Саме вона реалізує мету й завдання виховання, організовує навчально - пізнавальну, трудову громадську, спортивно – оздоровчу й художньо – естетичну діяльність учнів, спрямовану на їхній розвиток та на формування різноманітних особистісних якостей.
Сучасні вимоги до педагога в загальних рисах окреслені в законі «Про загальну середню освіту»: педагогічним працівником може стати людина з високими моральними якостями, з відповідною педагогічною освітою, відповідним рівнем професійної підготовки, котра займається педагогічною діяльністю, забезпечує результативність і якість своєї роботи, чиє фізичне й психологічне здоров*я дозволяють виконувати професійні обов’язки в учбових закладах середньої освіти».
Вимоги до вчителя умовно поділяються на дві групи: як до професіонала і як до особистості.
Вимоги до вчителя як до професіонала перш за все пов’язані з отриманням спеціальних знань, умінь та навичок, способів мислення, методів діяльності, до яких слід віднести: володіння предметами , що викладаються,методиками викладання дисципліни, загальна ерудованість,широкий культурний кругозір, психологічна підготовка, педагогічна майстерність, оволодіння технологіями педагогічної праці, організаторські здібності й навички, педагогічний такт, ораторське мистецтво, витримка, володіння собою, вимогливість, справедливість, душевна чулість, почуття гумору. Вміння поставити мету, вибрати шляхи її досягнення, систематичне підвищення свого професійного рівня, прагнення підвищувати рівень і якість своєї праці та багато інших рис.
Професійні якості в професії вчителя невід’ємні від особистісних. До останніх слід віднести:працездатність,дисциплінованість,відповідальність, цілеспрямованість, людяність, доброта, терплячість, порядність, чесність, повага до людей,висока моральність, оптимізм, доброзичливість,самокритичність, стриманість, принциповість та багато іншого.
Повага до учнів – професійно – моральна норма педагогічного світогляду й необхідна умова співпраці з ними як в учбовій, так і в позакласній роботі. Це загальне положення конкретизується в системі конкретних професійно – етичних поглядів, до яких відносять:
- вимогливість до учнів як міра поваги до них та як вираз цієї поваги;
- повага думки учнів про вчителя ,як і вимогливість учителя до самого себе;
- терпимість до самостійності мислення, почуттів і вчинків учня, уміння не помічати «криміналу» навіть тоді, коли вони десь у чомусь видаються вчителю хибними;
- віра в добрі наміри учня, його благородність, здатність і благородні наміри;
- увага до кожного учня, до його думок і вчинків як вагомих фактів.
До розряду якостей особистості, котрі забезпечують результативність педагогічної взаємодії вчителя й учнів, слід віднести й комунікабельність. Комунікабельність – найважливіша риса професійно – педагогічних поглядів учителя.
При взаємодії вчителя з учнями в педагогічному процесі велику роль відіграє характер спілкування, основою якого повинна стати любов до дітей як професійно – етична норма світогляду вчителя. Любов до дітей – це не любов до когось одного чи групи, а до кожного, до будь – якої дитини, яка прийшла вчитися.
Любити дітей – означає готувати їх до подолання життєвих труднощів, учити протистояти негативному, удосконалювати світ, у якому вони живуть, і який покликані змінити на кращий.
Професійно – педагогічний світогляд учителя формується через систему відношень (ставлень), за яких він спочатку навчається, а потім – працює. Через ставлення до інших ( й інших до нього) він оцінює й вивіряє власні ідеї, погляди й переконання. При цьому професійне самопочуття, самосвідомість учителя формуються через ставлення його до учнів. Практика безпосередньої взаємодії з учнями переконує вчителя у тому, що вони цінують його, по – перше за його компетентність, як учителя – професіонала, котрий глибоко знає свій предмет і вміє розкрити його перед учнями; по – друге, за здатність бути перед ними чесним й справедливим, зацікавленим у дітях, а не в самому собі,здатним розуміти їх й встановлювати контакти.; по – третє, за емоційну зрілість, оптимізм, життєрадісність, енергійність і гнучкість. Розуміння усіх цих очікувань з боку учнів ставить учителя перед необхідністю постійно розвивати й удосконалювати згадані якості власної особистості.
Професійне зростання вчителя.
Кожен учитель наділений певними професійними якостями, котрі в своїй сукупності дають уявлення про його професіоналізм. Професіоналізм учителя передбачає наявність у нього професійних знань й методики викладання дисципліни, котрі забезпечують якісно новий рівень, вищий рівень рішення складних педагогічних завдань.
Залежно від різних факторів( якості професійних знань, часу роботи в школі, володіння педагогічною технікою і т.п.) різні вчителі мають різний рівень професіоналізму. І.Ф. Харламов виділяє 4 рівні професіоналізму: уміння, майстерність, творчість і новаторство.
Педагогічні уміння виступають основою професіоналізму вчителя без яких неможливо працювати в школі. Вони базуються на теоретичній і моральній підготовці, котра закладається в педагогічних учбових закладах і продовжує вдосконалюватися в школі. Цей рівень професіоналізму дозволяє достатньо кваліфіковано здійснювати навчання й виховання учнів.
Наступний рівень професіоналізму – педагогічна майстерність – не що інше, як доведені вчителем до високого ступеня досконалості учбові й виховні уміння,котрі виявляються в майстерному використанні відшліфованих методів і прийомів, завдяки чому досягається висока ефективність навчально – виховного процесу.
Майстерність учителя виявляється перш за все в тому,що він уміє організувати навчально – виховний процес так, що за будь – яких умов чи обставин досягає необхідного рівня знань і умінь учнів, їх вихованості й розвитку;
домогтися того, що весь програмовий матеріал вивчається тільки на уроці. Домашня робота для нього – лише спосіб закріплення, поглиблення й розширення знань;
активізувати навчальну діяльність школярів, залучаючи для цього різноманітні методи й прийоми;
подати навчальний матеріал так, що навіть найскладніший та найменш цікавий здаватиметься школяру важливим і потрібним;
використовуючи в процесі навчання різноманітні прийоми й засоби(емоційність,цікаві приклади, наочність та ін..) викликати в учнів позитивні емоції, що значно підвищить їхній інтерес до того предмета, котрий вивчається;
повною мірою використовувати виховну функцію процесу навчання: формувати в школярів почуття патріотизму, обов’язку, відповідальності, працьовитість, самостійність, звички моральної поведінки. Невід’ємною прикметою педагогічної майстерності є високий рівень педагогічної техніки вчителя й знання передового досвіду.
Педагогічна техніка – це сукупність знань, умінь і навичок, необхідних педагогу для того, щоб ефективно застосовувати на практиці вибрані ним методи педагогічного впливу як на окремих вихованців, так і на дитячий колектив у цілому. Вона передбачає наявність у педагога: високої культури мови; уміння вдягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки; здатність «бачити» внутрішній стан учнів й адекватно впливати на них.
Передовий педагогічний досвід - це творче використання вчителем психолого – педагогічних методів,прийомів, і засобів у спілкуванні й вихованні з урахуванням конкретних умов, особливостей учителя та його учнів.
Ще вищим рівнем професіоналізму є педагогічна творчість. Порівняно з педагогічною майстерністю педагогічна творчість об’єднає в собі певні елементи новизни, однак ця новизна частіше всього пов*язана з видозмінами, модернізацією, раціоналізацією вже існуючих в навчанні й вихованні методів, прийомів, а не з розробкою якихось нових. За таких умов навчальний процес не зазнає будь – яких принципових змін, до нього залучаються лише окремі вдосконалення.
Найвищим рівнем професіоналізму вчителя виступає педагогічне новаторство. Новатор( від лат.novator - оновлювач) - це людина, котра вносить і втілює нові, прогресивні ідеї, прийоми й принципи у тій чи іншій сфері діяльності. Педагогічне новаторство включає залучення до навчального процесу нових ідей, прийомів та принципів, котрі значно його змінюють і ти самим підвищують якість. До педагогів – новаторів прийнято відносити В.Ф. Шаталова, І.П. Волкова,Є.І. Ільїна, С.І Лисенкову, Ш. А. Амонашвілі й інших. Так В.Ф. Шаталов запропонував вивчати матеріал «збільшеними блоками», що сприяло значному скороченню часу, виділеному на вивчення окремих предметів. І.П. Волков розробив методику «творчих завдань», спрямовану на виявлення й розвиток здібностей і талантів учнів. Є.І.Ільїн довів, що уроки літератури можуть стати уроками людинознавства, засобом глибокого творчого сприймання літератури і як навчальної дисципліни, і як підручника життя. Загальновідомо, що за своєю суттю педагогічна діяльність носить творчий характер. Творчість за звичай визначається як процес, наслідком якого є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Критерій новизни може мати як об’єктивне змістове наповнення (нове для певної галузі знань),так і суб’єктивне ( нове для особистості – суб’єкта діяльності). Однак за будь – якого розуміння критерію новизни творчість являє собою мислення в його вищій формі, котре виходить за межі рішення виниклого питання відомими чи загальноприйнятими способами. Якщо творчість домінує в процесі мислення, то вона проявляє себе як уява (К.К. Платонов). Професіоналізм педагога знаходиться в тісній взаємодії з творчістю. Однак згадані щойно поняття не є синонімами: професійно грамотні дії не обов’язково є результатом педагогічної творчості.
У педагогічній діяльності творчість часто розглядається як панацея від усіх лих, як домінанта, котра не залишає місця для репродуктивної (відтворюючої) діяльності. Як правило, репродуктивна діяльність визнається лише в якості небажаного, але необхідного переходу до творчості. Часом нехтується той факт, що репродуктивність в педагогічній діяльності має багаторівневу структуру:від невпевненого переказу знань до вміння адаптувати матеріал з урахуванням багатьох зовнішніх факторів.
Репродуктивність значить не щось інше, як здатність перебудовувати власну педагогічну діяльність за обставин, котрі змінилися. Майстер педагогічної праці - це високоокмпетентний спеціаліст у психолого – педагогічній та у власне предметній сфері, котрий уміє репродукувати на високому рівні професійні знання, навички й уміння. Для підготовки спеціалістів варто акцентувати увагу на формування «технологічних висновків» з психолого – педагогічних спостережень: як діяти за панівних обставин; який метод( навчання, виховання) вибрати, який спосіб(спілкування, впливу) доцільний за певних обставин(умов);у чому полягає його обмеженість.
Рівень професіоналізму педагога залежить від його компетентності(педагогічної, соціально – психологічної, диференційно – психологічної), а також від ступеня розвитку професійно – педагогічного мислення. Педагогічна творчість ефективна, якщо вона базується на високій професійно – педагогічній компетентності. На жаль, у багатьох випадках ця компетентність відсутня, що призводить до дидактогенічних прецедентів (нанесенню шкоди нервово – психічному здоров’ю учнів). Професійна майстерність тісно взаємодіє з творчістю. Справжня педагогічна творчість відповідає об’єктивному, а не суб’єктивному критерію новизни результатів творчої діяльності.
В питанні розуміння суті педагогічної творчості, спираючись на об’єктивний критерій,може виникнути уявлення, що згаданим показникам відповідають одиниці з десятків тисяч педагогів. Але це хибна думка. Основою для такої поширеної помилки є хибне розуміння результатів педагогічної праці. Насправді дуже мало педагогів, котрі створюють об’єктивно нові технології навчання чи виховання. Але будь – який урок, практичне заняття, котре вдало комбінує відомі методи й методики, до певної міри виступають як результат творчості. Ця теза підтверджується тим, що створення нової системи з відомих елементів – уже вияв творчості. Побудова й проведення кожного заняття вимагає творчого підходу. Будь – який урок поєднує не лише ті чи інші схеми його проведення,а й завжди різний соціально – психологічний стан групи й окремих учнів, а також наявність індивідуальності кожної людини. Існує два види педагогічної діяльності. Один з них належить до функціональних продуктів діяльності(уроку, заняттю, методу, методики). Інший (і головний) передбачає психологічні продукти діяльності (психічні новотвори в особистості учня). Інакше кажучи, основним і кінцевим результатом педагогічної діяльності є сам учень, розвиток його особистості, здібностей і компетентності. Оскільки кожен учень об’єктивно неповторний як особистість, результативна педагогічна діяльність є безумовно творчою згідно найсуворіших критеріїв.