Правовими формами похідного набуття права власності були:
1) Mancipatio (манципація)
— символічний акт, за яким у присутності
п'яти свідків і вагаря проходила фактична
передача речі відчужувачем набувачеві.
Спочатку вагар дійсно зважував метал,
який був платою за річ, що відчужувалась,
але з появою карбованої монети зважування
стало символічним і лише засвідчувало
дійсний факт передачі права власності
набувачеві.
2) In jure cessio (поступка правом)
з'явилася вже у преторському праві та
являла собою уявний судовий процес.
Набувач вимагав річ, яку набув, стверджуючи,
що вона належить йому. Відчужувач
визнавав вимогу позивача. Претор, перед
яким здійснювалась ця процедура, визнавав
право власності за набувачем.
3) Traditio (проста передача)
— простіша, легша і доступніша форма
перенесення права порівняно з двома
розглянутими вище формами передачі
права власності, які були дуже громіздкими
й ускладнювали цивільний обіг. Така
форма вже була відома jus gentium. Вона
називалась traditio і полягала у передачі
фактичного володіння річчю відчужувачем
набувачеві. Це міг бути або окремий
речевий договір, або дії на виконання
попередньої угоди, якою був договір
купівлі-продажу, міни, дарування тощо.
Для перенесення права власності за
договорами зобов'язального права за
традицією мала значення підстава —
causa justa possessionis, за якою передача
здійснювалася. Цією підставою була
взаємна воля, висловлена в договорі, що
мав передувати передачі речі. Традиція
ж є лише її виконанням, заключним актом.
Припинялося право власності за різними
підставами: загибеллю речі, дерелікцією
(відмовою власника від речі), відчуженням
речі, вилученням речей з обігу, втратою
права власності проти волі власника
(наприклад, при конфіскації, реквізиції)
тощо.
7
