- •1.1. Сутність економічної системи.
- •1.2. Структура економічної системи.
- •1.3. Класифікація економічних систем суспільства.
- •2.1. Специфіка функціонування підприємства в плановій системі.
- •2.2. Специфіка функціонування підприємства в змішаній системі.
- •2.3. Специфіка функціонування підприємства в ринковій системі.
- •3.1. Роль держави в плановій системі.
- •3.2. Роль держави в змішаній системі.
- •3.3. Роль держави в ринковій системі.
- •Висновки
3.3. Роль держави в ринковій системі.
Діяльність держави як економічного суб'єкта ринкової системи відображає її економічну роль в суспільстві, яку характеризують, по-перше, соціальна спрямованість державного впливу на економіку; по-друге, основні напрями, засоби та методи діяльності держави як суб'єкта економіки; по-третє, обсяг та ступінь державного втручання в економічні процеси.
Соціальна спрямованість державного впливу на економіку відображає, насамперед, загально-соціальну сутність держави, її призначення задовольняти потреби всього суспільства, забезпечувати його цілісність та розвиток. Соціальна мета Української держави в економічній сфері визначена Конституцією України як забезпечення соціальної спрямованості економіки, що саме і відображає загально-соціальне призначення держави щодо економіки — забезпечувати задоволення суспільних економічних потреб, сприяти зростанню суспільного добробуту. Отже, економічну роль держави можна визначити як макроекономічне завдання держави, на вирішення якого спрямована її діяльність як економічного суб'єкта: забезпечення макроекономічної стабільності та економічного зростання як основи зростання суспільного добробуту. Економічна роль держави конкретизується у певних напрямах, засобах та методах розв'язання макрозавдань, які обумовлені станом економіки, особливостями держави та суспільства на певному етапі розвитку, міжнародними чинниками тощо. Приміром, в умовах перехідного періоду економічна роль держави характеризується такими напрямами державної діяльності, як роздержавлення та приватизація, демонополізація економіки, структурне коригування, мета яких — створити умови для економічного зростання.
Слід підкреслити, що крім загально-соціальної, держава має також спеціально-соціальну сутність, яка відображена у спрямованості її діяльності в економічній сфері на задоволення економічних потреб певної частини населення, яка відіграє домінуючу роль у суспільстві. Збільшення загальносуспільної спрямованості впливу держави на економіку обумовлено розвитком її соціальної природи від диктатури пануючого класу до держави, яка діє на базі соціального контракту, що являє собою взаємні зобов'язання сторін, а саме: громадян, а також організацій, що створені ними, і держави, яка діє в межах правочинності, делегованої їй громадянами. Оскільки ринкова економіка — це економіка угод, система трансакцій, що пов'язана з передаванням прав власності, то їй адекватне трактування соціальної спрямованості економічної ролі держави на базі саме соціального контракту, який виключає опортуністичну поведінку сторін, коли жодна з них не виконує своїх зобов'язань. Проте реалізація моделі "контрактної" держави можлива тільки за умов існування альтернативного механізму координації — ринку. Тому слід підкреслити, що в умовах перехідної економіки, коли зазначений механізм тільки створюється, модель державного впливу на економіку також перехідна від моделі економічної ролі "тоталітарної" держави, що спрямована на максимізацію доходів держави, оскільки суспільний продукт є продуктом одержавленої економіки, державним продуктом; до моделі "контрактної"держави, економічна роль якої полягає в максимізації сукупного доходу суспільства, що є показником ефективності виконання державою і громадянами зобов'язань згідно з соціальним контрактом. Стосовно перехідної моделі, яка поєднує елементи і "тоталітарної", і "контрактної" моделей, економічна функція держави — це створення передумов максимізації сукупного доходу суспільства. Але залишаються і тенденції до максимізації доходу держави, зокрема за допомогою фіскальної спрямованості системи оподаткування, що не може не спричинювати певних суперечностей. При цьому перехідна модель зовсім не усуває проблему опортуністичної поведінки, а можливо й підсилює її, оскільки зобов'язання сторін у цій моделі ще чітко не встановлені, вони тільки специфікуються, і головна роль у цій специфікації належить законотворчій діяльності держави.
Необхідність державного втручання в економічні процеси в умовах ринкової системи обумовлена потребами суспільства щодо раціонального і соціально спрямованого розподілу та використання економічних ресурсів. У ринковій системі зростання виробництва постійно обмежується попитом, який у свою чергу відображає обсяг та структуру суспільних потреб. Завдяки цьому існує зв'язок виробництва та споживання через товарно-грошові, ринкові форми: ринкова система постійно змінює структуру виробництва відповідно до змін платоспроможного попиту. Але можливі й певні обмеження регулюючої ролі ринку, які відбиваються у його неспроможності виконувати роль регулятора, особливо в умовах порушення досконалої конкуренції. Зазначені обмеження, неспроможність, "фіаско" ринку диктують необхідність державного впливу на економіку.
Разом з тим було б помилково розглядати ринок як ідеальний саморелюгуючий механізм, який немає недоліків і протиріч.
Перш за все тенденція до встановлення рівноваги, яка закладена в ринковому механізмі, прокладає собі шлях через постійне порушення цієї рівноваги. Причому мова іде про порушення не тільки рівноваги на окремих ринках, але й загальної рівноваги між сукупним попитом і сукупним пропонуванням. Іншими словами, ринкова економіка хоч і є динамічною, але недостатньо стабільною системою. Ця макроекономічна нестабільність ринкової економіки має багато проявів: нестійкі темпи економічного зростання і циклічний характер розвитку, недовикористання ресурсів і неповна зайнятість, нестабільність загального рівня цін і інфляція. Треба підкреслити, що хоч ринкові механізми саморегулювання в кожному конкретному випадку здатні подолати кризові тенденції в економіці, однак в цілому для ринкової системи характерні періодичні коливання об’єма національного продукту, зайнятості та ін. Причому ці коливання є наслідком не тільки зовнішніх факторів, але перш за все недосконалістю самого ринкового механізму.
Як вже відмічалось, одним із головних елементів ринкового механізму, його рушійною силою є конкуренція. Однак всередині ринкової системи, відбуваються об’єктивні процеси, які можуть суттєво послабити конкурентну боротьбу між товаровиробниками. Процес концентрації і централізації капіталу створює сприятливі умови для монополізації ринку. Тобто ринок об’єктивно породжує монополію, а монополія, яка панує на ринку, концентрує в своїх руках економічну владу, встановлює монопольні ціни і привласнює монопольний зверхприбуток.
Говорячи про недоліки ринкової системи особливо треба підкреслити соціальні проблеми. Ринок породжує значну диіеренціфцію доходів, він об’єктивно не може вирішити багато соціальних проблем в суспільстві, оскільки ринок являє собою соціально нейтральний механізм.
Уперше проявилось “збої” у дії ринкового механізму саморегулювання під час першої економічної кризи 1825 року. В подальшому економічні кризи повторювались через кожні 10-12 років і приводили до безробіття, інфляції, тривалих порушеня між сукупним попитом і сукупним пропонуванням. Світова економічна криза 1929-1933 рр. остаточно підірвала довіру до саморегулюючих можливостей ринкової економіки. Економіка об’єктивно потребувала дієвого комплексу державних заходів підтримки, надходження нових способів корекції ринкового механізму.
Таким чином можна виділити соціально-економічні проблеми, які не може вирішити ринкова економіка, і що потребують необхідність втручання держави в економіку.
Розвиток продуктивних сил, їх ускладнення, подальше усуспільнення виробництва вимагають посилення регулюючої ролі держави.
Механізм ринку не може забезпечити економіку потрібною кількістю грошей (так звані центральні гроші). Тому одна з найголовніших функцій держави-організація грошового обігу в країні.
Ринковий механізм не забезпечує потреб суспільства товарами і послугами суспільного споживання. Цю функцію на себе повинна взяти держава.
Економіка ринкового типу не в спромозі функціонувати без інфляції. Тому держава повинна проводити ефективну антиінфляційну політику.
Ринковий механізм не вирішує регіональних проблем в усій їх сукупності (економічні, демографічні, соціальні, екологічні). В таких випадках держава повинна проводити відповідну регіональну політику.
Ринок не забезпечує сталості макроекономічної рівноваги, звідси необхідність втручання держави, пов’язану з підтримкою цієї рівноваги.
Ринковий механізм не може вирішити багато соціальних проблем. Тому втручання держави в сферу соціальних відносин, перерозподіл доходів є конче необхідним.
Якісні зміни робочої сили потребують в загальнодержавному масштабі використовувати кошти на розвиток освіти, охорони здоров’я, підготовку і перекваліфікацію кадрів.
Ринок не в спромозі без втручання держави забезпечити повну зайнятість. Тому політика в сфері зайнятості- важлива функція держави.
Ринковий механізм породжує зовнішні ефекти. Для компенсації негативних наслідків що породжуються ефектами потрібне втручання держави.
Ринковій системі, оскільки вона орієнтована на прибуток, внутрішнє притаманна тенденція до монополізації. Для підтримання ринкової конкуренції, держава повинна проводити антимонопольну політику.
Проблеми забруднення навколишнього середовища, наростання екологічної кризи потребують втручання держави у відносини між людиною і природою.
Як висновок можна сказати, що у розвитку та функціонуванні ринкової системи-держава відіграє дуже важливу роль.